Постанова

від 27.09.2012 по справі 2а-3566/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2012 року 2а-3566/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.,

при секретарі судового засідання - Будз Б.Б.,

за участю:

представника позивача -Поповича Д.Є. (довіреність №1/08 від 18.08.2011 р.),

представника відповідача -Завальської С.В. (довіреність від 13.04.2012 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Технокомплект"

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення №002632310/0 від 19.10.2005,-

в с т а н о в и в:

товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірма "Технокомплект" (далі по тексту ТОВ ВКФ "Технокомплект", позивач) звернулося до господарського суду Київської області, пред'явивши вимоги до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі по тексту Ірпінська ОДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №002632310/0 від 19.10.2005р., яким ТОВ ВКФ "Технокомплект" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004р. у розмірі 129 849,60 грн.

Позовні вимоги аргументовано неправомірністю висновків відповідача щодо встановлення порушення товариством податкового законодавства у зв'язку з тим, що особа з якою мав господарські відносини контрагент позивача, на думку Ірпінської ОДПІ неналежним чином виконувала свої зобов'язання перед бюджетом.

Позивач вказує на те, що Ірпінська ОДПІ неправомірно покладає на ТОВ ВКФ "Технокомплект" відповідальність за недодержання особою з якою мав господарські відносини контрагент позивача вимог податкового законодавства, оскільки позивач не може нести відповідальність за дії тих осіб, з якими він не мав господарських відносин, отже відсутні законні підстави через які ТОВ ВКФ "Технокомплект" було позбавлено права на включення до податкового кредиту з ПДВ за листопад 2004р. суми в розмірі 129 849,60 грн.

Постановою господарського суду Київської області від 22.01.2008 р. було відмовлено в задоволенні позову повністю. Мотивуючи своє рішення тим, що позивач звернувся до суду з позовом 10.12.2007р., в той час як, строк звернення за захистом порушеного права настав з дня винесення відповідачем, а саме з 19.10.2005р. податкового повідомлення-рішення і сплинув 18.10.2006р., виходячи зі змісту статті 99 КАС України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2009р. апеляційну скаргу ТОВ ВКФ "Технокомплект" залишено без задоволення, постанову господарського суду Київської області від 22.01.2008 р. -без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2012 р. скасовано постанову господарського суду Київської області від 22.01.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2009 р. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивуючи своє рішення тим, що строк звернення платника податків з позовом до адміністративного суду щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання визначається на підставі норм ст. 5 та ст.. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який становить 1095 днів з моменту отримання відповідного податкового повідомлення. Відповідно доводи щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском позивачем річного строку звернення до суду є безпідставними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача наведені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представником відповідача позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких вказано про їх безпідставність. Заперечення мотивовано тим, що згідно довідки зустрічної перевірки від 04.05.2005р. №30/23-33040650 ПП ВКФ «Східпром»по взаємовідносинах із ТОВ ВКФ "Технокомплект" за листопад 2004р. встановлено, що ПП ВКФ «Східпром»є посередником відвантаженої продукції. Постачальником даного товару є МПП «Зетта», яке, як встановлено податковим органом, не звітує до ДПІ з грудня 2004р., і засновником МПП «Зетта»ОСОБА_3 подано заяву про визнання недійсною державної реєстрації підприємства. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірними та законними, а тому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

згідно рішення Ірпінського міського виконавчого комітету №1773 від 18.07.2001р. позивач був зареєстрований у формі колективної власності, ідентифікаційний код - 31414219. Товариство перебуває на податковому обліку у Ірпінській ОДПІ Київської області з 20.07.2001 р. На підставі свідоцтва №40102964 від 30.07.2001р. є платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 314142110286.

Відповідно довідки із ЄДР позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД: інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; фінансовий лізинг.

З наявних у справі письмових доказів та пояснень представників сторін судом встановлено, що Ірпінською ОДПІ в Київській області з 18.10.2005 по 19.10.2005 р. було проведено невиїздну документальну перевірку ТОВ ВКФ «Технокомплект»з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за листопад 2004 року. За результатами перевірки було складено акт № 1638/23-4/31414219 від 18.10.2005 р. (далі по тексту акт перевірки).

В ході перевірки було виявлено порушення п. 1.8 ст. 1 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168\97 в частині безпідставного включення до податкового кредиту в листопаді 2004 року суми ПДВ в розмірі 29849.60 грн. за податковими накладними: № 09/11/01 від 09.11.04 на суму ПДВ 112544,0 грн. та № 09/11/02 на суму ПДВ 17305,60 грн., що призвело до зменшення заявленого до відшкодування ПДВ на суму 129849,60 грн.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту контролюючим органом винесене податкове повідомлення-рішення: № 002632310/0 від 19.10.2005 р., яким ТОВ ВКФ «Технкомплект»зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2004 року у розмірі 129849,60 грн.

Із змісту позовних вимог вбачається, що предметом доказування в даній справі є встановлення факту реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом -ПП ВКФ «Східпром».

Відповідно висновків акту перевірки Ірпінської ОДПІ Київської області було встановлено, що операції з купівлі-продажу за участю ПП ВКФ «Східпром»з контрагентом -постачальником за листопад 2004 р. на суму 129849,60 грн. не спричинили реального настання причинних наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувачів, оскільки згідно довідки зустрічної перевірки від 04.05.2005р. №30/23-33040650 ПП ВКФ «Східпром»по взаємовідносинах із ТОВ ВКФ "Технокомплект" за листопад 2004р. встановлено, що ПП ВКФ «Східпром»є посередником відвантаженої продукції. Постачальником даного товару є МПП «Зетта», яке не звітує до ДПІ з грудня 2004р. і засновником МПП «Зетта»ОСОБА_3 подано заяву про визнання недійсною державної реєстрації підприємства.

Суд зазначає, що висновками акту перевірки не спростовується той факт, що сума 129849,60 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних №09/11/01 від 09.11.2004р. на суму 112 544,00 грн. та №09/11/02 від 09.11.2004р. на суму 17 305,60 грн., оформлених належним чином, які видані особою, що зареєстрована в якості платника ПДВ.

Окрім посилання на дані довідки зустрічної перевірки від 04.05.2005р. №30/23-33040650 ПП ВКФ «Східпром»по взаємовідносинах із ТОВ ВКФ "Технокомплект" за листопад 2004р. доводи відповідача про нікчемність угоди між ТОВ ВКФ "Технокомплект" із ПП ВКФ «Східпром»нічим не підтвердженні.

Разом з цим суд вважає за необхідне відмітити, що Ірпінська ОДПІ неправомірно покладає на ТОВ ВКФ "Технокомплект" відповідальність за недодержання особою з якою мав господарські відносини контрагент позивача вимог податкового законодавства, позивач не може нести відповідальність за дії тих осіб, а саме МПП «Зетта», з якими не мав господарських відносин, у ході судового розгляду справи представник відповідача не спростовував доводи позивача.

Щодо тверджень представника відповідача про нікчемність господарської операції між позивачем з ПП ВКФ «Східпром», суд зазначає наступне:

частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно із частиною другою ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення. Виходячи з правової позиції Верховного Суду України із цього питання, викладеної у постанові Пленуму ВСУ від 06.11. 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, у відповідності до постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено відсутність позову податкового органу про визнання господарських операцій укладених позивачем з ПП ВКФ «Східпром», а відтак відсутні судові рішення з цього приводу; кримінальні справи відносно посадових осіб позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками ст.212 КК України або вироки суду, які набрали законної сили.

За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, - тобто відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України ).

Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що "несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту". У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 р. по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено нікчемність господарських операцій укладених між позивачем та ПП ВКФ «Східпром»належними та допустимими доказами, оскільки посилання на дані довідки зустрічної перевірки, за яким встановлено МПП «Зетта», яке, є контрагентом контрагента позивача, не звітує до ДПІ з грудня 2004р. і подало заяву про визнання недійсною державної реєстрації підприємства, не може виступати підставою для відмови включення позивачем до складу податкового кредиту суми у розмірі 129849,60 грн.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до приписів ст.6 Про захист прав людини і основоположних своб від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Київської області, як суб'єкт владних повноважень не виконала свій обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, не довела правомірність свого рішення, та не спростувати твердження позивача про порушення його прав.

Оскільки, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, стягнути судовий збір у розмірі 3.40 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити. Скасувати податкове повідомлення-рішення №002632310/0 від 19.10.2005 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3.40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 01 жовтня 2012 р.