Рішення

від 02.12.2011 по справі 62/130

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/130 02.12.11

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій», м.Одеса, ЄДРПОУ 31382560

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +», м.Київ, ЄДРПОУ 31169771

про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: Мартиновський О.В. -по дов.

Від відповідача: Ландишева С.М. -по дов.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувались

перерви з 16.11.2011р. по 30.11.2011р., з 30.11.2011р. по 02.12.2011р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій», м.Одеса звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +», м.Київ про:

- визнання дійсним укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №1648/11Д-11 від 05.07.2011р. нежитлового приміщення;

- визнання права власності на нежилі приміщення загальною площею 230,8 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24, літера А, а саме: нежилі приміщенні з №1 по №6, №№8, ІІ (групи приміщень №181) антресолі загальною площею 100,1 кв.м; нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №181а) першого поверху загальною площею 116,4 кв.м; нежиле приміщення №7 (група приміщень №181) антресоль площею 14,3 кв.м.

В обґрунтування своїх вимог про визнання дійсним договору позивач посилається на узгодження всіх істотних умов спірного договору та дотримання вимог чинного законодавства під час його підписання. Обґрунтовуючи позов в частині визнання права власності на нерухоме майно, позивач посилається на положення ст.392 Цивільного кодексу України та необґрунтоване невизнання відповідачем права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»на спірне майно.

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

05.07.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»(покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мальва +»(продавець) був підписаний договір купівлі-продажу нежилого приміщення.

Згідно з умовами вказаного договору продавець зобов'язався передати у приватну власність, а покупець зобов'язався прийняти у правитну власність нерухоме майно -нежиле приміщення №7 (група приміщень №181) антресоль, площею 14,3 кв.м, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24 (літера А) та сплатити за нього обумовлену цим договором суму грошових коштів.

За змістом п.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

За приписом ст.317 Цивільного кодексу України володіти, користуватися і розпоряджатися майном має право його власник.

Зокрема, саме власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Тобто, при розгляді вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним, враховуючи норми ст.ст.317, 658 Цивільного кодексу України, судом повинно бути встановлено правомірність відчуження вказаного майна з боку продавця.

Виходячи зі змісту п.1.2 спірного договору, приміщення, які є предметом договору купівлі-продажу, належать продавцю на праві власності на підставі рішення від 01.02.2011р. господарського суду міста Києва по справі №33/522.

Дійсно, як свідчать матеріали справи, 01.02.2011р. господарським судом міста Києва було прийняте рішення по справі №33/522 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій», яким позовні вимоги задовлено повністю та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Мальва +» право власності на нежиле приміщення №7 (група приміщень№181) антресоль, площею 14,3 кв.м, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24.

Згідно з надписом, зробленим на останній сторінці вказаного процесуального документу, рішення по справі №33/522 набрало законної сили 17.02.2011р.

За змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ч.2 ст.13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мальва +»набуло право на розпорядження майном, яке є предметом купівлі-продажу за договором від 05.07.2011р., внаслідок чого судом встановлено правомірність відчуження відповідачем позивачу майна, що розташовано у вул.Хрещатик, 24 у місті Києві.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст.692 вказаного нормативно-правового акту покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 договору від 05.07.2007р. за домовленістю сторін продаж приміщення за вказаним договором вчинюється за 142800 грн. Покупець зобов'язаний сплатити грошові кошти, зазначені у п.3.1 договору, у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок продавця, вказаний у розділі 11 договору, протягом трьох банківський днів з дати підписання акту приймання-передачі приміщення.

Згідно з актом приймання-передачі, складеним до договору купівлі-продажу від 05.07.2011р. та підписаним сторонами 06.07.2011р., відповідач передав, а позивач прийняв нежиле приміщення №7 (група приміщень№181) антресоль, площею 14,30 кв.м, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24.

На підставі платіжного доручення №422 від 08.07.2011р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 142800 грн.

За таких обставин, судом встановлений факт виконання відповідачем свого обов'язку стосовно передання позивачу за актом приймання-передачі спірного майна, а позивачем свого обов'язку щодо здійснення оплати грошових коштів на користь відповідача за договором купівлі-продажу від 05.07.2011р.

Статтею 657 Цивільного кодексу України встановлено правило, згідно з яким договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Тобто, проведення обов'язкового нотаріального посвідчення передбачено положенням цивільного законодавства, в тому числі, договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно з листом №08/07 від 08.07.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій»звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +» з клопотанням про нотаріальне посвідчення укладеного 05.07.2007р. договору купівлі-продажу.

Листом №14/07/11 від 14.07.2011р. відповідач повідомив позивача про недоцільність вчинення дій стосовно нотаріального посвідчення договору, враховуючи необхідність понесення додаткових фінансових витрат на послуги нотаріуса.

Листом №26/07 від 26.07.2011р. позивач вдруге звернувся до відповідача з клопотанням з'явитися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Одарченко Н.І. для посвідчення договору купівлі-продажу від 05.07.2011р.

Проте, як свідчать матеріали справи, листом №02/08/11 від 02.08.2011р. відповідачем вдруге було відмолено позивачу у вчиненні зазначених дій.

За приписом ст.220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст.638 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено, договір купівлі-продажу від 05.07.2011р. відповідає вимогам чинного законодавства та містить умови, необхідні для договорів купівлі-продажу.

При цьому, умови спірного договору були виконані сторонами, що підтверджується актом приймання-передачі майна за договором від 06.07.2011р. та платіжним дорученням №422 від 08.07.2011р.

Таким чином, виходячи з того, що умови договору від 05.07.2011р. виконані сторонами та його зміст відповідає вимогам чинного законодавства, приймаючи до уваги, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечень не надав, позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 05.07.2011р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мальва +», підлягає задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги про визнання права власності на нерухоме майно правомірними та такими, що також підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як свідчать матеріали справи, 20.10.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»(покупець) та Приватним підприємством «Катюша»(продавець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця нежилі приміщення з №1 по №6, №№8, ІІ (групи приміщень №181) антресолі загальною площею 100,1 кв.м, які розташовані по вул.Хрещатик, 24 у м.Києві.

За умовами п.4.1 вказаного договору покупець набуває право власності на об'єкт купівлі-продажу з моменту його державної реєстрації.

Виходячи зі змісту надпису, зробленого на останній сторінці договору, вказаний правочин 20.10.2005р. був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за номером №5989.

Крім того, на підставі договору від 19.03.2010р. позивач набув також право власності на нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №181а) першого поверху загальною площею 116,4 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24, літера А.

Право власності на вказане майно зареєстровано за позивачем, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, який видано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Наразі, як вказувалося вище, 05.07.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мальва +»був підписаний договір купівлі-продажу нежилого приміщення №7 (група приміщень №181) антресоль, площею 14,3 кв.м, що розташоване за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24 (літера А), який за викладеними вище висновками є дійсним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Аналогічні положення передбачені статтею 321 Цивільного кодексу України.

Повага до права власності закріплена і у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.317 Цивільного кодексу України Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання права. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, особа має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно у разі, якщо, зокрема, це право оспорюється та не визнається іншою особою.

Як встановлено судом, листом №02/08/11 від 02.08.2011р. відповідачем було повідомлено позивача про невизнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»на нежилі приміщення площею 230,8 кв.м, які розташовані по вул.Хрещатик, 24 у м.Києві.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду про набуття позивачем права власності на спірне майно на підставі укладених договорів купівлі-продажу, приймаючи до уваги, що вказане речове право не визнається та оспорюється відповідачем, позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на нежилі приміщення загальною площею 230,8 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24, літера А, а саме: нежилі приміщенні з №1 по №6, №№8, ІІ (групи приміщень №181) антресолі загальною площею 100,1 кв.м; нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №181а) першого поверху загальною площею 116,4 кв.м; нежиле приміщення №7 (група приміщень №181) антресоль площею 14,3 кв.м, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Заява сторін без номеру та без дати, яка надійшла до господарського суду 16.11.2011р., про затвердження укладеної між сторонами мирової угоди залишена судом без задоволення з огляду на невідповідність останньої приписам ст.78 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі, щодо укладення мирової угоди стосовно всіх вимог, які є предметом спору.

Судові витрати згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідача. Виходячи з того, що при зверненні до суду позивачем не було сплачено в повному обсязі державне мито за вимогами майнового характеру, державне мито в сумі 23206 грн. 12 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій», м.Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +», м.Київ про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Визнати дійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мальва +»договір купівлі-продажу №1648/11Д-11 від 05.07.2011р. нежитлового приміщення.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій», м.Одеса право власності на нежилі приміщення загальною площею 230,8 кв.м, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, 24, літера А, а саме: нежилі приміщенні з №1 по №6, №№8, ІІ (групи приміщень №181) антресолі загальною площею 100,1 кв.м; нежилі приміщення з №1 по №5 (групи приміщень №181а) першого поверху загальною площею 116,4 кв.м; нежиле приміщення №7 (група приміщень №181) антресоль площею 14,3 кв.м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +»(01001 м.Київ, вул.Хрещатик, 24, ЄДРПОУ 31169771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»(65028 м.Одеса, вул.Болгарська, 1, ЄДРПОУ 31382560) витрати по сплаті державного мита в сумі 1518 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальва +»(01001 м.Київ, вул.Хрещатик, 24, ЄДРПОУ 31169771) на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 23206,12 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 02.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 07.12.2011р.