Постанова

від 11.10.2012 по справі 2а-9544/12/0170/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2012 р. Справа №2а-9544/12/0170/16

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О.Ю. за участю секретаря судового засідання Павленко Н.О., представників сторін:

представник позивача - Молочко Ю.О., довіреність № 01-1929 від 29.08.12р.;

представники відповідача - Дружкова О.А., довіреність № 26-18/2026 від 17.09.12р., Ганусяк С.М., довіреність № 26-18/2025 від 17.09.12р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного закладу "Феодосійська міська санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України

до Феодосійської об'єднаної державної фінансової інспекції

про визнання протиправними та скасування п.2 письмових вимог щодо усунення порушень №26-14/1378 від 04.07.12р.

Обставини справи: Державний заклад "Феодосійська міська санітарно епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної фінансової інспекції (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 2 письмових вимог №26-14/1378 від 04.07.12р. "Щодо усунення порушень".

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків відповідача, викладених у Акті ревізії та п.2 Письмових вимог за наслідками перевірки, щодо забороні позивачу надавати платні послуги відносно видачі дозволів та висновків після набрання з 14.12.2011р. чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011р.№ 1262, оскільки це суперечить діючому законодавству України.

Ухвалами суду від 31.08.2012р. відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові.

Представники відповідача проти позову заперечували з підстав, зазначених у письмових запереченнях.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, було врегульовано наступне.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 року № 2939-ХІІ встановлено, що державна контроль-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.

Державна фінансова інспекція України утворена відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 р. № 1085/2010 шляхом реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно постанови Кабінету міністрів України від 20.07.2011 №765 шляхом перетворення територіальних органів Головного контрольно-ревізійного управління утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фінансової інспекції. Відповідно до пункту 2 вказаної постанови встановлено, що територіальні органи Головного контрольно-ревізійного управління, які перетворюються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Відповідно до Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.10.2011 N 1236, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 р. за N 1212/19950, Державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній фінансовій інспекції України (далі - Держфінінспекція) та є її територіальними органами.

Відповідно до абз. 1) п. 4.1 Положення № 1236 Інспекція відповідно до покладеного на неї завдання здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до п.4.2 Положення № 1236 Інспекція здійснює контроль за:

- виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

- цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

- складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

- усуненням виявлених недоліків і порушень.

Відповідно до п. 4.3 Положення № 1236 Інспекція вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме:

- вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства;

- звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Інспекції у своїй діяльності керуються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства фінансів України, дорученнями Міністра фінансів України, наказами Держфінінспекції, дорученнями Голови Держфінінспекції, цим Положенням, а також положенням про Інспекцію, що затверджується Головою Держфінінспекції.

Інспекція є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в установах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки.

Отже, органи контрольно-ревізійної служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання недійсними дій та визнання недійсними вказівки, суд зобов'язаний перевірити, чи є дії відповідача правомірними у зв'язку з прийняттям обов'язкових вказівок по акту ревізії.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Державний заклад "Феодосійська міська санітарно епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України 16.05.1997р. року зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Феодосійської міської ради, копія Свідоцтва є матеріалах справи. Відповідно до довідки з ЄДРПОУ № 58.01.29-70/1003 позивач відноситься до регіональних (місцевих) органів управління.

Судом при перевірці фактів, вказаних представниками сторін, було встановлено наступне.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 №2939 (далі - Закон України №2939).

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України № 2939 однією з основних функцій Контрольно-ревізійного управління в АР Крим є проведення у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 2939 головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до ч.ч. 2, ст. 2 Закону України № 2939 державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування. .

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік. право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Процедура проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду -в інших суб'єктів господарювання визначена Порядком проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. N 550, в редакції, що діяла на час проведення перевірки.

У пункті 4 та 5 вказаного Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. N 550, вказано, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами служби відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Як передбачено у пункті 46 Порядку N550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.2.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Феодосійської об'єднаної державної фінансової інспекції на 2 квартал 2012 року на підставі направлень ФОДФІ від 11.05.2012 р. № 61 та від 29.05.2012р. № 69 завідувачем сектору інспектування у Білогірському районі ФОДФІ Ганусяк С.М. та головним державним фінансовим інспектором ФОДФІ Пелічевою ОЛ.М. проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного закладу "Феодосійська міська санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України (далі - Феодосійська СЕС) за період з 01.09.2009 року по 30.04.2012 року.

В результаті проведення перевірки було складено акт ревізії фінансово-господарської діяльності Державного закладу "Феодосійська міська санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я за період з 01.09.2009 року по 30.04.2012 року від 27.06.2012р. № 26-21/71, зазначений Акт ревізії було вручено головному бухгалтеру позивача Собчук Н.О. 27.06.2012р., що підтверджується підписами на копії акту, наданого до суду.

За наслідками перевірки відповідачем до позивача було направлено Письмову вимогу щодо усунення порушень від 04 липня 2012 року за №26-14/1378, в якій до позивача був висунений ряд претензій та вимагалося їх усунути.

Так, у пункті 2 вимоги вказано, що в ході ревізії встановлено порушення Державним закладом "Феодосійська міська санітарно епідеміологічна станція" МОЗ України, яке виразилося у тому, що за період з 01.09.2009 року по 30.04.2012 року Феодосійською СЕС надано платних послуг на видачу експлуатаційних дозволів у кількості 6 одиниць на загальну суму 1440,00 грн., та висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи у кількості 56 штук на суму 13440,00 грн., які відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, які виконують і надаються за плату" від 30.11.2011 №1262 (набрання чинності з 14.12.2011р.) виключено з Постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2002р. №1544 "Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату" а саме, виключено пункт 12 "Підготовка та видача дозволів, висновків, гігієнічних сертифікатів у випадках передбачених статтями 12,16,17,23 та статті 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" та статті 22 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів".

Таким чином, на думку відповідача, з 14.12.2011р. вищезазначені послуги мають надаватися безоплатно, а отримані позивачем кошті ловінні бути перераховані до Державного бюджету.

Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначає наступне.

Питання щодо порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, оформлення висновків, дозволів врегульовані Законами України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005р. № 2806-IV, "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-XII (далі - Закон №4004), "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 23.12.1997р. № 771/97-ВР (далі - Закон № 771), постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999р. №1109, Порядком видачі експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.200р. № 712, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000р. №247 "Про затвердження Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи", у відповідної редакції, та Статутом закладу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 № 2806-IV, документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Як зазначено у статті 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: платність або безоплатність видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону № 771 оператори потужностей (об'єктів), що здійснюють в Україні діяльність з виробництва та/або обігу харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, повинні отримати експлуатаційний дозвіл відповідного головного державного санітарного лікаря, який видається на кожну з таких потужностей (об'єктів), що використовуються для здійснення вищезазначеної діяльності.

Частиною 4 ст. 22 Закону № 771 передбачено, що форма та умови експлуатаційного дозволу, порядок його отримання, призупинення, анулювання та поновлення, а також розмір плати за видачу та поновлення експлуатаційного дозволу встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі спільного подання центральних органів виконавчої влади у сфері охорони здоров'я та з питань аграрної політики.

Плата за видачу та поновлення експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, зараховується до Державного бюджету України (частина 8 статті 22 Закону № 771).

Згідно пункту 7 Порядку видачі експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.200р. № 712, плата, що стягується за видачу та поновлення експлуатаційного дозволу, становить 200 гривень (без урахування податку на додану вартість). Плата за проведення необхідних досліджень та вимірювань стягується відповідно до законодавства.

Статтею 35 Закону № 4004 встановлено, що фінансування органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі спеціального фонду, а також інших джерел, передбачених законом.

Кошти до спеціального фонду державного бюджету установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відраховують за виконання робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню:

підготовка та видача дозволів, висновків, гігієнічних сертифікатів, передбачених статтями 12, 16, 17, 23, 25 цього Закону, а саме - висновок щодо результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи; висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи товарів, продукції, сировини, що імпортуються в Україну, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо розробки і виробництва нових видів харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозвіл державної санітарно-епідеміологічної служби на роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань; дозвіл державної санітарно-епідеміологічної служби на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів.

Оплата зазначених послуг здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Статтею 12 Закону № 4004 передбачено, що державна санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються головним державним санітарним лікарем. Висновок щодо результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем. Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи регулюється законодавством України.

Пунктом 6 діючого Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000р. №247 "Про затвердження Тимчасового порядку проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи" (у редакції наказу МОЗ від 14.03.2006р. № 120, зареєстрованого в Мінюсті України 31.03.2006р. № 362/12236) передбачено, що підготовка висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи проводиться відповідно до тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 № 1351.

На виконання статті 35 Закону №4004 Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" у пункті 244 передбачена оплата комплексного вивчення документів та підготовка проекту висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи у розмірі 200,00 грн. (без урахування ПДВ) за один висновок, та пунктом 257 передбачено, що вартість видачі та поновлення експлуатаційного дозволу становить 200,00 грн. за один дозвіл.

В силу викладеного, суд вважає, що платність надання висновків та дозволів державної санітарно-епідеміологічної експертизи прямо передбачена як ст. 35 Закону №4004, статтею 22 Закону № 771, так і низкою інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, а розмір оплати встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби", яка є чинною, як на час на надання зазначених послуг так і на час розгляду зазначеної справи.

При цьому, виключення Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, які виконують і надаються за плату" від 30.11.2011 №1262 (набрання чинності з 14.12.2011) з Постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 №1544 "Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату" а саме, виключено пункт 12 "Підготовка та видача дозволів, висновків, гігієнічних сертифікатів у випадках передбачених статтями 12,16,17,23 та статті 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" та статті 22 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", необхідно розглядати у контексті системного тлумачення норм діючого законодавства. Так, у статті 35 Закону № 4004, передбачено встановлення переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, відносно інших видів робіт та послуг, тобто, окрім прямо передбачених цієї статтею (у тому числі, висновків). Крім того, за загально правовим принципом, норми, встановлені законами, мають перевагу щодо норм, встановлених підзаконними нормативно-правовими актами, що передбачає їх застосування у випадку суперечливості законодавства.

Суд також звертає увагу відповідача, що відповідність дій відповідача Постанові КМ України від 26.10.2011р. № 1067-р "Про затвердження переліку платних адміністративних послуг, які надаються Державною санітарно-епідеміологічною службою та установами і закладами, що належать до сфери її управління", на яку представники останнього посилались у письмових запереченнях, при проведенні відповідачем ревізії не досліджувалась та у письмової вимоги, що оскаржується, не відображена, тобто не є підставою для прийняття відповідачем рішення, яке є предметом розгляду у цієї справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування пункту 2 письмових вимог №26-14/1378 від 04.07.12р. "Щодо усунення порушень" суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними та розсудливими.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у той час як у даній справі відповідач не врахував усіх обставин справи та невірно застосував норми діючого законодавства щодо надання платних послуг відповідачем.

Таким чином, з огляду на вищесказане, суд вважає необхідним задовольнити адміністративним позов у повному обсязі, тобто, визнати протиправним та скасувати пункт 2 обов'язкової Письмової вимоги щодо усунення порушень Феодосійської об'єднаної державної фінансової інспекції від 04.07.2012р. №26-14/1378.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 11.10.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 15.10.2012.

На підставі наведеного, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати пункт 2 «Письмової вимоги щодо усунення порушень» Феодосійської об'єднаної державної фінансової інспекції від 04.07.2012р. №26-14/1378.

3.Стягнути на користь Державного закладу "Феодосійська міська санітарно епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України (ЄДРПОУ 05498097) витрати з судового збору у розмірі 148,80 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Александров О.Ю.