Постанова

від 10.10.2012 по справі 5004/121/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2012 р. Справа № 5004/121/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддівГольцової Л.А. Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Володимир-Волинської міської ради на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 у справі№ 5004/121/12 господарського судуВолинської області за позовомВолодимир-Волинської міської ради доВідкритого акціонерного товариства Володимир-Волинське підприємство "Родючість" проврегулювання розбіжностей по договору оренди землі за участю представників сторін:

позивача: Антонюк Т.М., дов. № 1-49/09 від 05.01.2012, Свідерський О.М., дов. № 1-49/18 від 05.01.2012;

відповідача: Савчук В.О.- голова правління;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.03.2012 у справі №5004/121/12 (суддя Сур'як О.Г.) позов задоволений.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Олексюк Г.Є., судді -Гудак А.В., Сініцина Л.М.) рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2012 у справі №5004/121/12 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Володимир-Волинська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

При вирішенні справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що у 1989 році виконавчим комітетом Володимир-Волинської районної Ради народних депутатів видано Володимир-Волинському районному виробничому об'єднанню "Сільгоспхімія" Державний акт на право користування землею Б № 006415, відповідно до якого за даним підприємством закріплено в безстрокове землеволодіння 7,28 (5,79) гектарів землі для будівництва складу хімічних засобів захисту рослин та продбази.

Згідно наказу Волинської обласної виробничої асоціації по підвищенню родючості ґрунтів "Родючість" від 27.10.1992 № 44-к Володимир-Волинське районне виробниче об'єднання "Сільгоспхімія" перейменоване в Володимир-Волинське районне виробниче підприємство по підвищенню родючості ґрунтів "Родючість", яке в подальшому відповідно до наказу ФДМУ по Волинській області від 10.01.1996 № 8 перетворене у ВАТ Володимир-Волинське підприємство "Родючість", тобто, після перетворення змінилась лише організаційно-правова форма відповідача.

До того ж, судами встановлено, що у відповідності до п. 3.3 статуту відповідача, товариство є правонаступником ДП по підвищенню родючості ґрунтів "Родючість".

Рішенням міської ради від 16.10.2009 №36/26 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування, власність, затвердження матеріалів інвентаризації" затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки відповідача за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Н.Ужвій, 3 площею 52749 кв.м. для обслуговування виробничих приміщень у тимчасове користування на умовах оренди.

По акту приймання-передачі від 06.01.2012 Володимир-Волинською міською радою передано відповідачу проект договору оренди земельної ділянки площею 52749 кв.м за адресою вул. Наталії Ужвій, 3, м. Володимир-Волинський, у двох екземплярах, розроблений відповідно до технічної документації, затвердженої рішенням міської ради від 16.10.2009 №36/26, акт приймання-передачі земельної ділянки, розрахунок орендної плати, схема земельної ділянки.

Однак, 16.01.2012 Володимир-Волинською міською радою отриманий підписаний відповідачем договір оренди вищевказаної земельної ділянки разом з протоколом розбіжностей та розрахунком останнього розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 179, 181, 184 ГК України, ст.ст. 12, 20, 93, 124 ЗК України, ст.ст. 1, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", положень Податкового кодексу України та дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог та їх задоволення шляхом визнання договору оренди земельної ділянки від 12.01.2012 № 071020004 площею 52749м 2 за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Н.Ужвій, 3 укладеним між Володимир-Волинською міською радою та Відкритого акціонерного товариства Володимир-Волинське підприємство "Родючість" з моменту набрання чинності рішенням суду в редакції Орендодавця - Володимир-Волинської міської ради.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з відсутності підстав для припинення права користування земельною ділянкою відповідачем, а також з відсутності доказів про наявність добровільної відмови землекористувача від права користування землею.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції необґрунтованими з огляду на наступне.

Предметом позовних вимог є, як правильно визначено місцевим господарським судом, є врегулювання розбіжностей та визнання договору оренди земельної ділянки площею 52749м 2 за адресою: Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Н.Ужвій, 3 укладеним в редакції позивача згідно типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі".

За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, апеляційний господарський суд помилково вдався до вирішення та дослідження питання припинення права користування земельною ділянкою відповідачем, оскільки зазначене не було предметом позовних вимог.

Таким чином, розгляд даної справи мав здійснюватись виключно в площині предмета та підстав позову, що судом апеляційної інстанції не було дотримано.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю (ст. 290 ПК України); розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (ст. 288 ПК України). Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (ст. 274 ПК України).

Також, п. 129.4 ПК України визначено, що пеня, визначена пп. 129.1.1 п. 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Пеня, визначена пп. 129.1.2 п. 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження. Пеня, визначена пп. 129.1.3 п. 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків - фізичних осіб.

Рішенням позивача від 16.04.2008 № 24/16 "Про затвердження нових ставок орендної плати за користування земельними ділянками" затверджено розміри ставок орендної плати від мінімальної -3% до максимальної -12% відповідно до економіко-планувальних зон міста Володимир-Волинського та цільового призначення земельних ділянок.

Відповідач, як встановлено судом першої інстанції, орендував до 08.11.2007 спірну земельну ділянку за договором оренди від 19.09.2005, однак він і на теперішній час продовжує нею користуватись, сплачуючи при цьому орендну плату, яка була встановлена вказаним договором, проте це не відповідає ставкам орендної плати, встановленим рішенням позивача від 16.04.2008 № 24/16.

Статтею 4 7 ГПК України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що розмір орендної плати залежить від цільового використання земельної ділянки, від нормативної грошової оцінки землі (затвердженої рішенням позивача від 25.11.2011 № 12/9), від ставки орендної плати (затвердженої рішенням позивача від 16.04.2008 № 24/16), то суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи, дослідивши всі матеріали справи в їх сукупності, надавши їм вірну юридичну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

В п. 9.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" зазначено, що господарські суди повинні зазначати у рішенні про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, а в разі необхідності -з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі заслуговують на увагу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Володимир-Волинської міської ради задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 у справі №5004/121/12 скасувати.

Рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2012 у справі №5004/121/12 залишити в силі.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО