Постанова

від 03.10.2012 по справі 2а-7208/12/0170/28

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2а-7208/12/0170/28 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013 ПОСТАНОВА Іменем України   03 жовтня 2012 р. (16:47) Справа №2а-7208/12/0170/28 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Калініченко Г.Б., за участю секретаря судового засідання Колосовій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу    за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "РСУ Артек"           до   Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим               про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання незаконними дій.   ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "РСУ Артек" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим  (далі - відповідач ) про  скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000562301, визнання протиправними дії Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим  щодо зазначення  в акті тверджень відносно нікчемності угод ТОВ «РСУ Артек» з ПП «Севєлитстрой», що стало підставою для нарахування податкового кредиту та застосування штрафних санкцій. У судовому засіданні, яке відбулось 19.09.2012 року представником відповідача надані письмові заперечення до позову. Ухвалою суду від 03.10.2012 року позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "РСУ Артек" до  Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим  залишена без розгляду в частині визнання протиправними дії Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим  щодо зазначення  в акті тверджень відносно нікчемності угод ТОВ «РСУ Артек» з ПП «Севєлітстрой», що стало підставою для нарахування податкового кредиту та застосування штрафних санкцій. Судом у судовому засіданні, яке відбулось 03.10.2012 року розглянуто клопотання про зупинення провадження по справі, в якому в задоволенні судом відмовлено. В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач у судове засідання, яке відбулось 03.10.2012 року явку свого представника не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.   Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог  у повному обсязі виходячи з наступного. Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 19007370, зареєстрований у якості платника податку на додану вартість, перебуває на податковому обліку в Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим.      Посадовими особами ДПІ проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань взаємовідносин із ПП “Севєлітстрой”,  за наслідками перевірки складено акт від 08.02.2012 року №307/23-4/19007370. За висновками даного акту встановлено, що згідно з п.1.4, п.1.7 ст.1 п.п.7.4.1, п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, п.1.32. ст..1 Закону України  «Про оприбуткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334 /94-ВР, ТОВ «РСУ Артек» підлягає нарахуванню податок на додану вартість у сумі 13730,00 грн., в тому числі по деклараціям: за жовтень 2010 року у розмірі 4777,00 грн., за грудень 2010 року у розмірі 8953,00 грн.        На підставі вказаного акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000562301 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 17162,00 грн., у тому числі 13730,00 грн. – за основним платежем, 3432,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). За результатами розгляду первинної скарги платника податків на вказане податкове повідомлення-рішення ДПС України в АР Крим  прийнято рішення від 26.03.2012 року №874/10/10-0223 податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000562301 залишено без змін, а первинна скарга без задоволення. Рішенням ДПС України  від 13.06.2012 року №9914/6/10-2115 податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000562301 залишено без змін, скарга залишена без задоволення. Судом встановлено, що в основу висновків податкових органів про порушення позивачем правил оподаткування покладено такі обставини. Проведеною ДПІ перевіркою встановлено, що позивач здійснював господарські операції із контрагентом ПП “Севєлітстрой”. За результатами перевірки ПП “Севєлітстрой” встановлено факти укладання цим підприємством договорів із юридичними особами (ПП “Фрегат ХХІ”, ПП “Родіна ХХІ”), які відсутні за зареєстрованим місцезнаходженням, у яких відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси і транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності. У зв'язку з цим, податкові зобов'язання ПП «Севєлітстрой» по відповідному ланцюгу постачання є нікчемними. Вищевказане свідчить про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності по взаємовідносинам з ПП «Севєлітстрой» у жовтні, грудні 2010 року.   Надаючи оцінку вказаним висновками податкового органу суд встановив таке. ПП «Севєлітстрой»  є юридичною особою, ідентифікаційний код 35096833, зареєстрований у якості платника податку на додану вартість, перебуває на податковому обліку в Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Позивачем були укладені договори із ПП «Севєлітстрой» від 16.11.2010 року №18/781, предмет договору – капітальний ремонт дитячого майданчика по вул.. Соловйова, в пгт. Гурзуф,  від 08.09.2010 року №512 предмет договору – капітальний ремонт мереж зовнішнього освітлення по вул. Соловйова, Подвойського в пгт. Гурзуф. Роботи  з капітального ремонту мереж зовнішнього освітлення по вул. Соловйова, Подвойського в пгт. Гурзуф, капітальний ремонт дитячого майданчика по вул. Соловйова, в пгт. Гурзуф виконані ПП «Севелітстрой», що підтверджується наданими позивачем актами приймання виконаних робіт типової форми №КБ-2в за періоди з 01.10.2012 по 28.10.2012, з 16.11.2010 по 31.12.2010, копії яких долучені до матеріалів справи. ПП “Севелітстрой” за вказаними господарськими операціями позивачу видані податкові накладні: №3724 від 29.10.2010 року на суму ПДВ 4777,00 грн.; №2021 від 27.12.2010 року на суму ПДВ 8953,00 грн.. До матеріалів справи долучені копії платіжних документів, які  підтверджують перерахування коштів на розрахункові рахунки ПП «Севелітстрой» за вищевказані виконані роботи. Платіжне доручення №191 від 28.10.2010 на суму 28 662,00 у тому числі ПДВ у сумі 4 777,00 грн., виписка з рахунку про рух коштів на рахунку позивача, відповідно до якої перераховано 223 499, 26 грн. у тому числі ПДВ у сумі 8 953,00 грн. Вказані суми податку на додану вартість (всього 13730,00 грн.) віднесено позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість; вартість робіт (82380,00 грн.) – до складу валових витрат. Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Підпунктами 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Пунктом 198.1 статті 198 ПК України (чинний після 01.01.2011 року) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено правило, аналогічне правилу, що містилось у підпункті 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, а саме, щодо неприпустимості включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку, не підтвердженого податковими накладними. Підпункт 5.1 ст. 5 Закону №334 встановлює, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.    Згідно із абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Термін “господарська діяльність” суд застосовує у значенні, наведеному у п. 1.32 ст. 1 цього Закону, а саме: “будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи”. Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод із ПП “Севелітстрой”. Дослідивши надані позивачем документи суд встановив, що за результатами усіх господарських операцій, вказаних в акті перевірки, позивачем складено первинні документи бухгалтерського і податкового обліку, порушень щодо їх форми і змісту податковим органом і судом не встановлено. Вказаними документами підтверджується як факт здійсненні самих господарських операцій так і факт подальшого використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності платника податку.   Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в частині другій  статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат. Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може бути достатньою підставою для відмови позивачеві в праві на формування податкового кредиту та валових витрат. У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Суд не приймає до уваги доводів відповідача щодо відсутності у ПП “Севелітстрой” необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Судом встановлено, що ПП “Севелітстрой” здійснює господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, на підставі ліцензії, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, зі строком дії з 27 січня 2009 року по 29 серпня 2012 року. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009 року N 47, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2009 року за N 226/16242. Вказаними умовами передбачено комплекс кваліфікаційних, організаційних, технологічних та спеціальних вимог для провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Контроль за додержанням цих вимог здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами, у тому числі під час ліцензування будівельної діяльності, відповідно до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 року №1396. Таким чином, наявність у ПП “Севелітстрой” не анульованої ліцензії свідчить про достатність умов для здійснення відповідного виду господарської діяльності. Крім того, з матеріалів перевірки і пояснень представника відповідача взагалі не вбачається, яким саме має бути мінімальний рівень забезпеченості основними фондами, трудовими ресурсами, сировиною та обладнанням для виконання зобов'язань за договорами, укладеними ПП “Севелітстрой” із позивачем; доказів стосовно того, яким саме чином результати господарських операцій із ПП “Фрегат ХХІ”, ПП “Родіна ХХІ” могли вплинути на можливість виконання зобов'язань ПП “Севелітстрой” перед позивачем судом також не встановлено. Відповідачами не надано доказів неможливості виконання своїх договірних зобов'язань контрагентами; доказів, які б свідчили про не пов'язаність операцій із господарською діяльністю позивача, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб. Тож доводи відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем, позбавлені належного правового обґрунтування і не підтверджені належними доказами. За таких обставин, суд дійшов висновку, що податковий орган не мав права збільшувати суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням. В судовому засіданні 03.10.2012 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 08.10.2012 року. Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №0000562301. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови,  а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.   Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду. Суддя                                                     Калініченко Г.Б.