Постанова

від 09.10.2012 по справі 5015/840/11(9/115(2010)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.12 Справа № 5015/840/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Малех І.Б.

Желік М.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, м.Львів № 1276 від 10.07.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 18.06.12 р.

у справі № 5015/840/11

за позовом: суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, м.Тернопіль

до відповідача: суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м.Львів

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариства з обмеженою відповідальністю ,,ВІДА-ІФ'', м.Івано-Франківськ

про: стягнення 44464,24 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: - ОСОБА_4-представник за довіреністю.

від відповідача: - ОСОБА_5

від третьої особи- не з'явився.

Права та обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України, роз'яснено.

Відводів складу суду не заявлено.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.09.2010 р. у справі №9/115(10) за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, м. Тернопіль, до відповідача фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -товариство з обмеженою відповідальністю "Віда-ІФ", м. Івано-Франківськ про стягнення 44464,24 грн., у позові було відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 р. рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2010 р. у справі №9/115(100 залишено без змін, а апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 -без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду від 26.01.2011 р. у справі №9/115(10) було частково задоволено касаційну скаргу, постанову від 23.11.2010 р. Львівського апеляційного господарського суду та рішення від 22.09.2010 р. господарського суду Львівської області зі справи №9/115(10) скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області. При цьому, Вищий господарський суд України вказав на помилковість висновку судів про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки перевезення вантажу, яке є предметом спору, за своєю правовою природою є міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом. Згідно із ст. ст. 4, 5, п. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, договір перевезення встановлюється накладною. Накладна, так як не доведено протилежного, є доказом договірних відносин і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером). Тому, суди помилково визначили, що накладна CMR не є належним доказом перевезення та отримання вантажу. Оскільки митне оформлення вантажу здійснювалось та сплачувалось ТзОВ "Віді-ІФ", висновок про недоведеність позивачем отримання вантажу вказаним товариством є помилковим. Згідно із ст. 11 Конвенції перевірка правильності та повноти документів про прийняття вантажу не є обов'язком перевізника (транспортера), а саме відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки, що можуть бути спричинені відсутністю. Недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника. Звернуто увагу на не встановлення судами того, хто був вантажоодержувачем, за чиєю заявкою йому доставлявся товар перевізником, чи були заперечення вантажоодержувача при отриманні товару.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.06.12 р. у справі № 5015/840/11 (суддя Манюк П.Т) позов суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3, м.Тернопіль до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м.Львів, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариства з обмеженою відповідальністю ,,ВІДА-ІФ'', м.Івано-Франківськ про стягнення 44464,24 грн. задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2, м.Львів -оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, на підставі чого просить рішення господарського суду Львівської області від 18.06.12 р. у справі № 5015/840/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ФОП ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ФОП ОСОБА_2 апеляційну скаргу № 1276 від 10.07.2012 р. мотивовував тим, що вжиті судом першої інстанції заходи для встановлення того, за чиєю заявкою було здійснено перевезення, не дали результатів і ця обставина залишилась невстановленою, за відсутності основного договору, заявка, як додаток до договору, не є чинною, а згідно із п. 5.2. наявного в матеріалах справи договору, оплата має здійснюватись протягом 14 днів з моменту отримання оригіналів документів: договору, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної, акту виконаних робіт тощо. Посилається на недоведеність позивачем факту перевезення.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 5015/840/11 розподілено для розгляду складу колегії суддів: головуючий-суддя Процик Т.С, судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.12 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 06.08.12 р.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 р., від 10.09.2012 р. розгляд справи відкладався з підстав викладених у них.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 24.09.2012 року, у зв'язку із настанням обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи (тимчасова непрацездатність головуючого судді Процика Т.С.)автоматизованою системою документообігу суду проведено повторний розподіл справи № 5015/840/11 господарського суду Львівської області, внаслідок якого справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Костів Т.С. та введено в склад колегії суддів Малех І.Б., Желіка М.Б.

Відтак, з огляду на встановлений п.3 ч.4 ст.47 Закону України ,,Про судоустрій та статус суддів''принцип незмінності судді (судової колегії), розгляд справи починається заново, при цьому заново розпочинається перебіг, передбачених ст.69 ГПК України строків вирішення спору (ч.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р.)

Ухвалою суду від 24.09.2012 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених ній.

Представник скаржника в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

09.10.2012 року позивач -суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_3 - проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства , заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 18.06.12 у справі № 5015/840/11 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом Львівської області, позивачем протягом 10.03.2009 р.- 19.03.2009 р. було здійснено перевезення вантажу - лимонів свіжих за маршрутом Blanka-Murcia (Іспанія) - Івано-Франківськ (Україна). Факт перевезення вантажу позивачем підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) серії А без номера, копію якої долучено до матеріалів справи. Вказана накладна відповідає вимогам Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956 р.) та законодавства України, зокрема ст. 909 ЦК України . З урахуванням наведеного, місцевим господарським судом було надано правильну оцінку юридичному характеру відносин сторін.

Посилання скаржника на недійсність такої заявки в світлі відсутності основного договору перевезення, не заслуговують на увагу як такі, що не відповідають законодавству. Так, недійсність правочинів регулюється ст. ст. 203, 215 ЦК України, а наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним суду не надано і таких вимог сторонами не заявлялось. Згідно із ст. 207 ЦК України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Укладення господарських договорів, у відповідності з ч.1 ст. 181 ГК України , допускається у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору. Згідно ст. 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 306 ГК України , перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Відповідно до ст. 909 ЦК України , за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Підставність такого висновку місцевого господарського суду, також вбачається з постанови Вищого господарського суду від 26.01.2011 р. у справі №9/115(10), у якій Вищий господарський суд України вказав на помилковість висновку судів про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки перевезення вантажу, яке є предметом спору, за своєю правовою природою є міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом. Згідно із ст. ст. 4, 5, п. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, договір перевезення встановлюється накладною. Накладна, так як не доведено протилежного, є доказом договірних відносин і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером).

З умов заявки відповідача від 06.03.2009 р. вбачається замовлення позивача перевезення вантажу за маршрутом Blanka-Murcia (Іспанія) - Івано-Франківськ (Україна).Позивач зобов'язався перевезти вантаж за вказаним маршрутом перевезення, а відповідач - оплатити за перевезення вантажу 4200 Євро, що в гривневому еквіваленті на день розвантаження складає 42468 грн.; умови оплати послуг - протягом 10 банківських днів; технічні дані автомобіля - рефрижератор 20 т 83 м3 заднє завантаження, температурний режим + 4С; дата і час завантаження -10.03.2009 р. на 10.00 год.

Вантажоодержувачем вантажу по даному перевезенні визначено ТзОВ «Віда-ІФ». У відповідності до листа т.в.о начальника Івано-Франківської митниці, 17.03.2009 р. на Івано-Франківську митницю фактично було доставлено вантаж «лимони свіжі», вага брутто 20900 кг, перевізник - позивач на автомобілі НОМЕР_1. 19.03.2009 р. вказаний вантаж був оформлений Івано-Франківською митницею в митному режимі «імпорт»згідно з ВМД № 206000001/9/001239. Відповідно до контракту від 06.03.2009 р. № 13, покупцем даного вантажу є ТзОВ «Віда-ІФ, яким відповідно і були сплачені митні платежі. Товар отриманий вантажоодержувачем 19.03.2009 р. в місті Івано-Франківську, на вул. Петлюри, 76, про що свідчить підпис на CMR.

В світлі наведеного, посилання позивача на отримані в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції докази, зокрема, лист від 07.09.2012 р. від Maricris De Chipi S.L., згідно із яким вказана організація не перебувала і не перебуває в договірних відносинах з ФОП ОСОБА_2, не заслуговує на увагу, як таке, що не спростовує факту перевезення товару позивачем, отримання товару ТзОВ "Віда-ІФ" та перетинання товаром митного кордону України.

Правильність оцінки місцевим господарським судом наявних в матеріалах справи доказів підтверджується висновком постанови Вищого господарського суду від 26.01.2011 р. у справі №9/115(10), про те, що оскільки митне оформлення вантажу здійснювалось та сплачувалось ТзОВ "Віді-ІФ", висновок про недоведеність позивачем отримання вантажу вказаним товариством є помилковим.

Згідно із ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається вжиття місцевим господарським судом належних заходів для з'ясування обставин, на які було звернуто увагу Вищим господарським судом України та встановлення відповідних обставин у відповідності до ст. ст. 43, 75 ГПК України шляхом оцінки наявних і здобутих судом доказів в їх сукупності. Ухвалою господарського суду від 02.03.2011 р. було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Віда-ІФ", вжито заходів до отримання відповідних пояснень та забезпечення явки представника третьої особи. Ухвалою господарського суду від 04.04.2011 р. було зупинено провадження у справі та надіслано відповідні матеріали в слідчі органи, зокрема в прокуратуру Івано-Франківської області для проведення відповідної перевірки. За результатами перевірки постановою від 22.02.2012 р. № 247 СДСБЕЗ Івано-Франківського МВ УМВС України в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України за відсутністю ознак складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України . Вказаною постановою встановлено, що 06.03.2009 р., відповідач скерував позивачу заявку на перевезення вантажу за маршрутом перевезення Blanka-Murcia (Іспанія) - Івано-Франківськ (Україна), а відповідач зобов'язалася оплатити за перевезення вантажу 4200 Євро, що в гривневому еквіваленті на день розвантаження складає 42468,00 грн. З вини відповідача до теперішнього часу у позивача відсутній оформлений належним договір на міжнародне перевезення вантажу. Вантажоодержувачем по даному договору було ТзОВ «Віда-ІФ», м.Івано-Франківськ. Вантажем по даному договору були «лимони свіжі»вагою 20900 кг, покупцем якого виступав ТзОВ «Віда-ІФ». Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи сторонами в порядку, передбаченому КПК України, не оскаржувалася. Враховуючи наведене, посилання скаржника на недостатність таких заходів, непереконливість отриманої інформації не заслуговує на увагу. При цьому, належних доказів зворотнього скаржником суду подано не було.

З матеріалів справи вбачається скерування скаржнику оригіналів документів, що підтверджують перевезення листом від 14.07.2009 р., отримання цього листа скаржником 16.07.2009 р. відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення. Позивач визнав факт здійснення йому відповідачем часткової оплати 20.07.2009 р. в сумі 7000 грн. та 17.08.2009 р. -6000 грн. Відповідач не надав належних доказів наявності інших підстав для проведення таких оплат.

Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.625 ЦК України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведеного, місцевим господарським судом був зроблений правильний висновок про порушення скаржником своїх зобов'язань по оплаті. У зв'язку із наведеним, місцевим господарським судом зроблено підставний висновок про стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційних в розмірі 4420,18 грн. та 3% річних в розмірі 1364,18 грн. та надано правильну оцінку дописаним в заявці словам про те, що за прострочку платежу штраф 1%, які дописані невідомою особою за відсутності доказів погодження такої умови обома сторонами, у зв'язку із чим в цій частині у позові відмовлено.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач, додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції. В поясненнях на апеляційну скаргу відповідач по-суті продублював її мотиви.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

В ході розгляду спору представником скаржника подано заяву про повернення надлишково сплаченої суми судового збору.

Дослідивши матеріали справи, опираючись на ЗУ ,,Про судовий збір'' колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до її задоволення.

Так виходячи зі змісту апеляційної скарги рішення місцевого господарського суду оскаржене в частині стягнення 44464,24 грн., відповідно розмір судового збору , що підлягає сплаті за подачу апеляційної скарги згідно ЗУ ,,Про судовий збір''обчислюється 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, у разі подання позовної заяви майнового характеру та повинен був скласти 804,75 грн.

Апелянтом за подачу апеляційної скарги сплачено 17895,03 грн., таким чином зайво сплачена сума складає 17090,28 грн. яка підлягає поверненню- суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі підприємцю ОСОБА_2.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 18.06.12 р. у справі № 5015/840/11 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою, у відповідності до ст. 104 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1 .Рішення господарського суду Львівської області від 18.06.12 р. у справі 5015/804/11 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Повернути на підставі ч.1 п.1 ст. 7 ЗУ ,,Про судовий збір''суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, поштовий індекс 79034, АДРЕСА_1) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 17090,28 грн. за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області (квитанцією від 03.07.2012 № 87 )

3 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

4. Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 15.10.2012 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Желік М.Б.