Ухвала

від 02.10.2012 по справі 2а-3846/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3846/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"02" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Проценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2012 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.10.2011р. №0002832307/43153, № 0002842307/43154, №0002852307/43155.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2012 року позов задоволено. Суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову, якою в позові відмовити повністю. На думку апелянта, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним відмовити в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Будівельник»з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Діа-Юнайтед будівельна та торгова група»за період діяльності з 01.01.2008р., за результатами якої складено акт перевірки № 5714/2307/32156868 від 20.09.2011р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5, п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті підприємством занижено суму ПДВ за період з 10.01.2008р. по 31.12.2009р., встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26) за період з 01.01.2008р. по 31.12.2009р., у розмірі 3378,00 грн., а саме по періодам вересень 2008р. на суму 3378,00 грн., та занижено суму податку на додану вартість за період з 01.01.2008р. по 31.12.2009р., у розмірі 190 846,00 грн., яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27), а саме по періодам: вересень 2008р. -20 911грн., жовтень 2008р. -169 935 грн. та абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 240 690,00грн. в т.ч. по періодах за ІІІ кв. 2008р. у сумі 30 361,00 грн.; за IV квартал 2008р. у розмірі 210 329,00грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Дарницькому районі м.Києва ДПС прийняті податкові повідомлення - рішення від 05.10.2011р.:

- № 0002842307/43154, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 238 557,50 грн., в т.ч. 190 846,00 грн. - основного платежу, 47711,5 грн. - штрафні (фінансові) санкцій.

- № 0002852307/43155, яким визначено санкції зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3378,0 грн.;

- №0002832307/43153, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 300 862,50 грн.

Відповідач дійшов до висновку, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Діа-Юнайтед будівельна та торгова група»слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, відсутність поставки товарів надання послуг, що свідчить про укладання угоди без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції із вказаною позицією відповідача не погодився та дійшов до висновку, що оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», твердження відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат є безпідставними.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпункт 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особами, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. за №168/97-ВР (який був чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-УІ із змінами та доповненнями, встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, фактична поставка товару та виконання сторонами умов договору підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт та відповідними розрахунковими документами.

Колегія суддів дійшла до висновку, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «Будівельник»з ТОВ «Діа-Юнайтед будівельна та торгова група»зроблено на підставі первинних документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме: податкових накладних, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ТОВ «Діа-Юнайтед будівельна та торгова група», на час вчинення правочинів було зареєстровано у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Враховуючи вищевикладене та те, що Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.