Ухвала

від 09.10.2012 по справі 2а-7061/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7061/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря: Прищепчука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень -рішень від 15.05.2007 року №0000152201/0, від 25.07.2007 року №0000152201/1, від 04.10.2007 року №0000152201/2, від 11.12.2007 року №0000152201/3,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень -рішень від 15.05.2007 року №0000152201/0, від 25.07.2007 року №0000152201/1, від 04.10.2007 року №0000152201/2, від 11.12.2007 року №0000152201/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2009 року, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2009 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2009 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції -без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 14.03.2007 року по 25.04.2007 року посадовими особами відповідача проведено планову документальну перевірку фінансово -господарської діяльності з питань дотримання Закритим акціонерним товариством «Внешторгбанк (Україна)»вимог податкового, іншого законодавства за період з 18.01.2005 року по 31.12.2006 року, та валютного законодавства за період з 18.01.2005 року по 31.12.2006 року; за наслідками перевірки складено акт від 04.05.2007 року №238/1-22-10-33294890.

Актом перевірки встановлено, зокрема, заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 1802351,00 грн., у тому числі за ІІІ квартали 2005 року на 4056,00 грн., за І квартал 2006 року на 763621,00 грн., за півріччя 2006 року на 789008,00 грн., за ІІІ квартали 2006 року на 1751469,00 грн., за 2006 рік на 1802351,00 грн.

В обґрунтування заниження податку на додану вартість орган державної податкової служби посилається на безпідставне включення позивачем до складу валових витрат створеного банком страхового резерву під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями; порушення позивачем пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок включення до валового доходу за півріччя 2006 року отриманого страхового відшкодування за полісом страхового відшкодування автомобіля у сумі 62777,00 грн.

15 травня 2007 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення -рішення №0000152201/0, яким на підставі акту перевірки за порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, абз. 2 пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, пп. 12.2.1, пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 3397246,00 грн., у тому числі за основним платежем 1802351,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1594895,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення -рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України, за наслідками чого були винесені податкові повідомлення -рішення від 25.07.2007 року №0000152201/1, від 04.10.2007 року №0000152201/2, від 11.12.2007 року №0000152201/3 аналогічного змісту.

В апеляційній скарзі відповідач, як на підставу скасування постанови суду першої інстанції, посилається на те, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат створеного банком страхового резерву під нестандартні операції по яким відсутній борг.

Тому, відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржувану постанову в межах апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів виходив з наступного.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Відповідно до пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 зазначеного Закону створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, відповідно до п.п. 12.2.3 п. 12.2 цієї статті, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати, зокрема, для комерційних банків - 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Отже, правовою підставою створення банком страхового резерву є можливість втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних банківських операцій, які відносяться до господарської діяльності згідно з законодавством.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 47 Закону № 2121 на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 зазначеного Закону банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно п. 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 року №279, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Пункт 1.4 зазначеного Положення визначає, що до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать, зокрема, гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003); гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023); зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129).

Відповідно до п. 1.5 вказаного Положення з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна»чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Підпунктом 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлює граничний розмір суми страхового резерву банку, однак, не передбачає обмеження щодо створення та віднесення до складу валових витрат резервів під окремі види кредитів операцій, зокрема, гарантій, кредитних ліній, акредитивів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що операції з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів є кредитними активними операціями банку, що становлять його господарську діяльність, та за якими існує можливість втрат по сумі основного боргу, для повного покриття ризиків неповернення якого банки й зобов'язані формувати страховий резерв, тому позивач правомірно відносив до складу валових витрат суми коштів, внесені до страхових резервів за кредитними операціями з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів, за якими ніс ризик неповернення суми основного боргу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 15.10.2012 року)

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.