Ухвала

від 12.12.2012 по справі 2а-7061/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/67478/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Островича С.Е.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Радченко А.М.,

представника відповідача Малишевої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 року

у справі № 2а-7061/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»(надалі -позивач, ПАТ «ВТБ Банк») звернулось у грудні 2007 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду від 30.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 року, позов задоволено, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва: № 0000152201/0 від 15.05.2007 року, згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246, 00 грн., з них 1 802 351,00 грн. основного платежу та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000152201/1 від 25.07.2007 року, згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246, 00 грн., з них 1 802 351,00 грн. основного платежу та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000152201/2 від 04.10.2007 року, згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246, 00 грн., з них 1 802 351,00 грн. основного платежу та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000152201/3 від 11.12.2007 року, згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 3 397 246, 00 грн., з них 1 802 351,00 грн. основного платежу та 1 594 895,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що у період з 14.03.2007 року по 25.04.2007 року посадовими особами відповідача проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Закритим акціонерним товариством «Внешторгбанк (Україна)» вимог податкового, іншого законодавства за період з 18.01.2005 року по 31.12.2006 року, та валютного законодавства за період з 18.01.2005 року по 31.12.2006 року, за наслідками якої складено акт від 04.05.2007 року № 238/1-22-10-33294890.

Актом перевірки встановлено, зокрема, заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 1 802 351,00 грн., у тому числі за ІІІ квартали 2005 року на 4056,00 грн., за І квартал 2006 року на 763 621,00 грн., за півріччя 2006 року на 789 008,00 грн., за ІІІ квартали 2006 року на 1 751 469,00 грн., за 2006 рік на 1 802 351,00 грн.

В обґрунтування заниження податку на додану вартість орган державної податкової служби посилається на безпідставне включення позивачем до складу валових витрат створеного банком страхового резерву під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями; порушення позивачем пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок включення до валового доходу за півріччя 2006 року отриманого страхового відшкодування за полісом страхового відшкодування автомобіля у сумі 62 777,00 грн.

15.05.2007 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0000152201/0, яким на підставі акту перевірки за порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 , пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 , абз. 2 пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 , пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 , пп. 12.2.1, пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 3 397 246,00 грн., у тому числі за основним платежем 1 802 351,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 594 895,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України, за наслідками чого були винесені податкові повідомлення-рішення від 25.07.2007 року № 0000152201/1, від 04.10.2007 року № 0000152201/2, від 11.12.2007 року № 0000152201/3 аналогічного змісту.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Відповідно до пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 зазначеного Закону створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону .

Розмір страхового резерву, відповідно до п.п. 12.2.3 п. 12.2 цієї статті, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати, зокрема, для комерційних банків -20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Отже, правовою підставою створення банком страхового резерву є можливість втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних банківських операцій, які відносяться до господарської діяльності згідно з законодавством.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківська діяльність -залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківський кредит -будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 зазначеного Закону банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно п. 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 року № 279 , резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі -резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики -це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Пункт 1.4 зазначеного Положення визначає, що до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать, зокрема, гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003); гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023); зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129).

Відповідно до п. 1.5 вказаного Положення з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Підпунктом 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює граничний розмір суми страхового резерву банку, однак, не передбачає обмеження щодо створення та віднесення до складу валових витрат резервів під окремі види кредитів операцій, зокрема, гарантій, кредитних ліній, акредитивів.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що операції з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів є кредитними активними операціями банку, що становлять його господарську діяльність, та за якими існує можливість втрат по сумі основного боргу, для повного покриття ризиків неповернення якого банки й зобов'язані формувати страховий резерв, тому позивач правомірно відносив до складу валових витрат суми коштів, внесені до страхових резервів за кредитними операціями з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів, за якими ніс ризик неповернення суми основного боргу.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 року у справі № 2а-7061/12/2670 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

С.Е. Острович