Рішення

від 11.10.2012 по справі 5023/4024/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2012 р.Справа № 5023/4024/12 вх. № 4024/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю :

позивача - Чаричанська І.Ю. за довіреністю № б/н від 03.09.2012 р.

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "НПП Постача", м. Харків

до 1. ТОВ "Желдормаш", смт. Пісочин , 2. ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" ДТГО "Львівська залізниця", м. Львів

про стягнення 1430297,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Желдормаш" та 2. Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" ДТГО "Львівська залізниця" (відповідачі) про стягнення з 1-го відповідача 2000,00 грн. за договором поруки № б/н від 10.02.2012 р. та стягнення з 2-го відповідача суми основного боргу у розмірі 1379998,00 грн., 3% річних у розмірі 17127,09 грн. та пені у розмірі 41674,49 грн., у зв'язку з невиконанням 2-м відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № Л/нх 112984/ню від 30.12.2011 р.

Представник 2-го відповідача, через канцелярію господарського суду 28.09.2012 р. за вх. № 3408, надав відзив на позовну заяву, який господарським судом залучено до матеріалів справи. У наданому відзиві представник 2-го відповідача просив суд, на підставі ст. 233 ГК України, враховуючи складний фінансовий стан 2-го відповідача, зменшити розмір пені на 50%, тобто на 17249,97 грн. (стягнути 17249,98 грн. пені), та на підставі ст. 83 ГПК України розстрочити виконання рішення на 3 місяці рівними частинами.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 11.10.2012 р. за вх. № Д951/12, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідачі про судове засідання були повідомлені належним чином, їх представники в призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 09.10.2012 р. за вх. № 16521, надав заяву про уточнення позовної заяви, яка господарським судом залучається до матеріалів справи.

Згідно заяви позивач просить суд стягнути з ТОВ "Желдормаш" 2000,00 грн. за договором поруки № б/н від 10.02.2012 р. та стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" ДТГО "Львівська залізниця" суму основного боргу у розмірі 1379998,00 грн., 3% річних у розмірі 13799,98 грн. та пеню у розмірі 34499,95 грн.

Господарський суд, дослідивши вищевказану заяву про уточнення позовної заяви, прийшов до висновку, що дана заява за своєю суттю є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Отже, враховуючи положення ст. 22 ГПК України, господарський суд вважав за необхідне прийняти до розгляду заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядати справу з урахуванням цієї заяви.

1-й відповідач, через канцелярію господарського суду 09.10.2012 р. за вх. № 16520, надав відзив, який господарським судом залучається до матеріалів справи. У наданому відзиві 1-й відповідач просив суд винести рішення по справі на підставі ч.5 ст.78 ГПК України.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 09.10.2012 р. за вх. № 16522, надав письмові пояснення по справі, які господарським судом залучаються до матеріалів справи.

Представник 2-го відповідача, через канцелярію господарського суду 04.10.2012 р. за вх. № 15710, надав клопотання про направлення справи за територіальною підсудністю до господарського суду Львівської області за місцезнаходженням відповідача, яке господарським судом залучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання представника 2-го відповідача про направлення справи за територіальною підсудністю до господарського суду Львівської області.

Господарський суд, розглянувши клопотання представника 2-го відповідача про направлення справи за територіальною підсудністю до господарського суду Львівської області, вважав за необхідне в його задоволенні відмовити у зв'язку з наступним.

Частиною 2 ст. 15 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги по справі у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

30 грудня 2011 року між позивачем та 2-м відповідачем був укладений договір поставки № Л/нх 112984/ню (надалі - договір поставки) згідно рішення Комітету з конкурсних торгів від 02.12.2011 р. та протоколу № 3.

Згідно п.1.1. договору поставки позивач зобов'язувався поставити 2-му відповідачу товар, зазначений у специфікації №1 (установка домкратна стаціонарна УДС160МА-2600 у кількості двох комплектів), а 2-й відповідач зобов'язувався прийняти і оплатити товар.

Пунктом 3.2. договору поставки була визначена ціна договору, яка становила 1379998,00 грн.

Відповідно до п.4.1. договору розрахунки за договором проводяться шляхом оплати 2-м відповідачем після пред'явлення позивачем рахунку на оплату товару протягом 60 банківських днів після дати поставки товару.

Пунктом 5.2. договору поставки було передбачено, що поставка проводиться протягом 15 днів після письмової заявки покупця (Відокремленого підрозділу «Служба матеріально-технічного забезпечення» ДТГО «Львівська залізниця»).

Пунктом 7.5. договору поставки було передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар, 2-й відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що Відокремленим підрозділом «Служба матеріально-технічного забезпечення» ДТГО «Львівська залізниця» були подані позивачу заявки № 4х-4618 від 28.12.2011 р. та № 4х 431 від 07.02.2012 р. на поставку товару за договором поставки.

07.02.2012 р. позивачем було виставлено 2-му відповідачу рахунок-фактуру № СФ-14-Г від 07.02.2012 р. на оплату товару за договором у розмірі 1379998,00 грн.

На виконання умов договору поставки позивачем була організована 2-му відповідачу поставка товару (установки домкратної стаціонарної УДС160МА-2600 у кількості двох комплектів вартістю 1379998,00 грн.), який був прийнятим 2-м відповідачем, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000005 від 07.02.2012 р., довіреністю 2-го позивача серії ЯОЗ № 248793/3356 від 03.02.2012 р. та податковою накладною № 2 від 07.02.2012 р.

Проте, 2-й відповідач вартість товару позивачу в обумовлені договором строки не сплатив.

Крім того, 10.02.2012 р. між позивачем та 1-м відповідачем був укладений договір поруки (надалі - договір поруки).

Пунктом 1.1. договору поруки було передбачено, що 1-й відповідач зобов'язується частково відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця», відокремлений підрозділ «Служба матеріально-технічного постачання», що виникли з договору № Л/нх 112984/ню від 30.12.2011 р., укладеного між позивачем та 2-м відповідачем (основний договір).

Згідно п.3.2. договору поруки 1-й відповідач даною порукою частково забезпечував виконання 2-м відповідачем зобов'язань за основним договором.

Пунктом 3.3. договору поруки було передбачено, що 1-й відповідач несе частково відповідальність перед позивачем за неналежне виконання 2-м відповідачем забезпеченого зобов'язання. Розмір відповідальності поручителя становить 2000,00грн.

Згідно п.3.4. договору поруки 1-й відповідач відповідає по зобов'язанням 2-го відповідача виключно в межах суми встановленої п.3.3. договору поруки.

При цьому суд зазначає, що доказів виконання відповідачами своїх зобов'язань за договором поставки та договором поруки в матеріалах справи не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що умовами договору поруки була передбачена відповідальність 1-го відповідача у розмірі 2000,00 грн. за не виконання 2-м відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, та те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачу вартості товару поставленого за договором поставки в сумі 1379998,00 грн., господарський суд приходить до висновку, що з ТОВ "Желдормаш" підлягає стягненню на користь позивача 2000,00 грн. за договором поруки № б/н від 10.02.2012 р., а з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" ДТГО "Львівська залізниця" підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу у розмірі 1377998,00 грн., що разом становить суму 1379998,00 грн.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги умови п. 7.5. договору поставки щодо нарахування пені, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з 2-го відповідача на свою користь суми пені у розмірі 34499,95 грн. підлягають задоволенню.

Щодо клопотання представника 2-го відповідача про зменшити розмір пені на 50% на підставі ст. 233 ГК України, господарський суд зазначає, що дане клопотання представника 2-го відповідача не підлягає задоволенню, оскільки дана штрафна санкція не є надмірно великою порівняно із збитками позивача, та тим, що 2-м відповідачем не були виконані в повному обсязі свої зобов'язання перед позивачем за договором поставки.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд приходить до висновку, що сума 3% річних у розмірі 13799,98 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з ТОВ "Желдормаш" 2000,00 грн. за договором поруки № б/н від 10.02.2012 р. та стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" ДТГО "Львівська залізниця" суми основного боргу у розмірі 1377998,00 грн., 3% річних у розмірі 13799,98 грн. та пені у розмірі 34499,95 грн. за договором поставки.

В задоволенні клопотання представника 2-го відповідача про розстрочку виконання рішення по справі на 3 місяці рівними частинами, господарський суд вважає за необхідне відмовити у зв'язку з наступним.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання представника 2-го відповідача про розстрочку виконання рішення по справі та вказував, що його задоволення буде завдавати позивачу істотної матеріальної шкоди.

При цьому суд зазначає, що позивач та 2-й відповідач є комерційними підприємствами, які несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, подальше ухилення 2-го відповідача від сплати належних позивачу грошових коштів, буде зачіпати інтереси позивача і завдасть позивачу істотної матеріальної шкоди, що є не допустимим.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом визначається особа, яка відповідає встановленим цією статтею певним кваліфікаційним вимогам та яка одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Згідно ст. 12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатом.

Матеріалами справи підтверджується, що між адвокатом Чаричанським О.О., який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 900 від 08.12.2008 р., та позивачем 03.09.2012 р. був укладений договір № б/н про надання юридичних послуг адвокатом щодо представництва адвокатом інтересів позивача у господарському суді Харківської області по даній справі. Також, суд зазначає, що п.2.2.2. договору № б/н про надання юридичних послуг адвокатом була передбачена можливість доручення виконання певних юридичних послуг за договором і іншому адвокату Чаричанській І.Ю., яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1292 від 16.05.2005 р. Пунктом 3.1. договору № б/н про надання юридичних послуг адвокатом було передбачено, що вартість послуг за даним договором становить 24000,00 грн.

Судом встановлено, що адвокатом був виставлений позивачу для сплати рахунок-фактура № б/н від 03.09.2012 р. за договором № б/н про надання юридичних послуг адвокатом від 03.09.2012 р. на суму 24000,00 грн. Дана сума позивачем була сплачена, що підтверджується платіжним дорученням № 223 від 04.09.2012 р.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України доведено, що витрати у сумі 24000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом пов'язані з судовим розглядом даної справи.

Стаття 49 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи положення ст. 49 ГПК України, та те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, господарський суд прийшов до висновку, що:

- з 1-го відповідача підлягають стягненню на користь позивача сума судового збору у розмірі 28,56 грн. та сума за послуги адвоката у розмірі 24,00 грн.;

- з 2-го відповідача підлягають стягненню на користь позивача сума судового збору у розмірі 28508,83 грн. та сума за послуги адвоката у розмірі 23952,00 грн.;

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 230, 231, 232, 233, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 543, 549, 553, 554, 611, 625, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 15, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Желдормаш" (62416, Харківська область, Харківський р-н, смт. Пісочин, пров. Шевченка, 25, гурт., код ЄДРПОУ 34784840, р/р 26002006258001 в ПАТ « КБ Акордбанк» м. Київ, МФО 380634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" (61044, м. Харків, пр. Московський, 257, код ЄДРПОУ 35589558, р/р 26006996106390 в філії ПАТ «ПУМБ» м. Харків, МФО 350385) 2000,00 грн. за договором поруки № б/н від 10.02.2012 р.; суму судового збору у розмірі 28,56 грн. та суму за послуги адвоката у розмірі 24,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) в особі Відокремленого підрозділу "Служба матеріально-технічного постачання" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (79025, м. Львів, вул. Широка, 2, код ЄДРПОУ 01103707, р/р № 26004133102901 в ЛФ АБ «Експрес-банк», МФО 325956) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП Постача" (61044, м. Харків, пр. Московський, 257, код ЄДРПОУ 35589558, р/р 26006996106390 в філії ПАТ «ПУМБ» м. Харків, МФО 350385) суму основного боргу у розмірі 1377998,00 грн.; 3% річних у розмірі 13799,98 грн.; пеню у розмірі 34499,95 грн.; суму судового збору у розмірі 28508,83 грн. та суму за послуги адвоката у розмірі 23952,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 16.10.2012 р.

Суддя Доленчук Д. О.