Рішення

від 17.10.2012 по справі 5017/2604/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2604/2012

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК";

До відповідача : Приватного підприємства "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК"

про стягнення 1 140 грн.;

Суддя Оборотова О.Ю.

за участю представників сторін:

Від позивача: Коломійчук Г.С - довіреність від 06.08.2012 р.; Максюкова А.Л. на підставі довіреності від 15.10.2012р.

Від відповідача: Чубко І.А. на підставі довіреності від 02.07.2012р.

Суть спору: Товариство з додатковою відповідальністю "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Приватного підприємства "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК"1436,35 грн. Також позивач посилається на те, що у зв'язку із відсутністю юрисконсульта в його штаті ним було укладено із фізичною особою-підприємцем Доброход Іриною Сергіївною договір про надання юридичних послуг щодо складання цієї позовної заяви та представництва інтересів позивача у господарському суді Одеської області під час розгляду справи, за умовами якого було здійснено оплату юридичних послуг у розмірі 1000,00 грн. З огляду на таке, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату юридичних послуг в сумі 1000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2012 року було порушено провадження у справі № 5017/2604/2012.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 21 вересня 2012 року у звязку з перебуванням судді Оборотової О.Ю. з 21.09.2012 р. на лікарняному, справу № 5017/2604/2012 за позовом ТДВ "Третій автобусний парк"до ПП "Третій автобусний парк"про стягнення 1 436,35 грн. судді Зайцеву Ю.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.09.2012р. прийнято справу №5017/2604/2012 до свого провадження (судя Зайцев Ю.О.).

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 27.09.2012р. передано справу №5017/2604/2012 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК" до відповідача Приватного підприємства "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК" про стягнення 1436,35 грн. на розгляд судді господарського суду Одеської області Оборотової О.Ю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.09.2012р. прийнято справу №5017/2604/2012 до свого провадження.

17.10.2012р. до господарського суду Одеської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, просить суд у задоволенні позову відмовити.

17.10.2012р. до господарського суду Одеської області від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі1 140грн.

У судовому засіданні 17.10.2012р. після виходу суду з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 лютого 2011 року між Відкритим акціонерним товариством „Третій автобусний парк" в особі в.о. голови правління Коваля Д.О. та Приватним підприємством „Третій автобусний парк" в особі директора Мошковської В.М. був укладений договір оренди транспортного засобу № 2. Разом з договором був складений акт прийому-передачі транспортного засобу б/н від 01 лютого 2011 р., відповідно до якого ВАТ „Третій автобусний парк" передало, а ПП „Третій автобусний парк" прийняло в оренду транспортні засоби:

1. „ЛАЗ", модель 699Р, рік випуску 1998, колір білий, кузов № W0035006, номерной знак 17725ОВ;

2. „ЛАЗ", модель 699Р, рік випуску 1998, колір білий, кузов № ХТW699Р00W0034983, номерной знак ВН1970АА;

3. „ЛАЗ", модель 699НГ, рік випуску 1998, колір білий, кузов № ХТW695НW0175714, номерной знак ВН2148АА, а орендар зобов'язується прийняти транспортні засоби, своєчасно сплачувати орендну плату та після закінчення дії договору повернути транспортні засоби у належному стані.

Відповідно до п. 1.3. договору №2 від 01.02.2011р. вказані вище транспортні засоби надаються орендарю для здійснення перевезень пасажирів.

Відповідно до п. 2.. договору №2 від 01.02.2011р. строк оренди та умови повернення орендодавцю майна визначені в п. 2 договору. Так, договір набирає чинності з моменту підписання представниками сторін акту прийому-передачі і дії до 31.01.2012 р.. Повернення транспортних засобів оформлюється актом, який підписується сторонами договору. З цього моменту договір вважається розірваним (п. 2.3). При розірванні договору орендар зобов'язується впродовж 3-х днів передати орендодавцю орендоване майно у належному стані (п. 2.3). У разі несвоєчасного повернення транспортних засобів орендодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної оплати за користування під час прострочки (п. 2.4).

Згідно п. 3.1 договору №2 від 01.02.2011р. орендар за користування транспортними засобами сплачує орендну плату, сума якої складає 300 грн. в місяць за один транспортний засіб, в т.ч. ПДВ 20% - 50 грн. Орендна плата здійснюється орендатором один раз у квартал згідно виставленого рахунку шляхом перерахування її на поточний рахунок або в касу орендодавця протягом 5-ти днів після виставлення рахунку (п. 3.2 договору).

Умови розірвання договору сторонами визначені в п. 6 договору №2 від 01.02.2011р. Зокрема, договір припиняє свою дію у випадку закінчення строку, на який він був укладений або в інших випадках, передбачених діючим законодавством (п. 6.1 договору). Договір може бути достроково розірвано за ініціативою орендодавця, якщо орендар своєчасно не сплачує орендну плату (п. 6.2). Договір може бути достроково розірваний за ініціативою орендаря у випадку невиконання орендодавцем своїх зобов'язань. Про розірвання договору іншу сторону повідомляють за один місяць (п. 6.3).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Також в силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору сторонами був складений акт прийому-передачі транспортного засобу б/н від 01.02.2011 p. (а.с. 11), відповідно до якого ВАТ "Третій автобусний парк" передало, а ПП "Третій автобусний парк" прийняло в оренду наступні транспортні засоби:

1. „ЛАЗ", модель 699Р, рік випуску 1998, колір білий, кузов № W0035006, номерной знак 17725ОВ;

2. „ЛАЗ", модель 699Р, рік випуску 1998, колір білий, кузов № ХТW699Р00W0034983, номерной знак ВН1970АА;

3. „ЛАЗ", модель 699НГ, рік випуску 1998, колір білий, кузов № ХТW695НW0175714, номерной знак ВН2148АА

Позивачем у позовній заяві зазначено, що 27 січня 2012 року ВАТ „Третій автобусний парк" звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до ПП „Третій автобусний парк" про розірвання договору оренди транспортного засобу № 2 (справа №5017/263/2012). Згідно рішення господарського суду Одеської області від 09 квітня 2012 р. по справі №5017/263/2012 договір оренди транспортного засобу № 2 від 01 лютого 2011 р. розірваний із зобов'язанням ПП „Третій автобусний парк" повернути ВАТ „Третій автобусний парк" передані в оренду за договором транспортний засіб.

04 травня 2012 року Відділом державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції на підставі наказу господарського суду Одеської області від 24 квітня 2012 року по справі № 5017/263/2012 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32436634, відповідно до якої ПП „Третій автобусний парк" зобов'язаний повернути ВАТ „Третій автобусний парк" транспортний засіб відповідно до договору.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що 27 січня 2012 року ВАТ „Третій автобусний парк" звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до ПП „Третій автобусний парк" про розірвання договору оренди транспортного засобу № 2 (справа №5017/263/2012). Згідно рішення господарського суду Одеської області від 09 квітня 2012 р. по справі №5017/263/2012 договір оренди транспортного засобу № 2 від 01 лютого 2011 р. розірваний із зобов'язанням ПП „Третій автобусний парк" повернути ВАТ „Третій автобусний парк" передані в оренду за договором транспортний засіб.

04 травня 2012 року Відділом державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції на підставі наказу господарського суду Одеської області від 24 квітня 2012 року по справі № 5017/263/2012 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32436634, відповідно до якої ПП „Третій автобусний парк" зобов'язаний повернути ВАТ „Третій автобусний парк" транспортний засіб відповідно до договору.

Згідно акту прийому-передачі б/н транспортних засобів від 15 травня 2012 року ПП „Третій автобусний парк" передало, а ВАТ „Третій автобусний парк" прийняло відповідно до договору транспортний засіб.

Вищезазначений транспортний засіб знаходився у користуванні ПП „Третій автобусний парк" до 15 травня 2012 р.

При цьому позивач посилається на положення п. 3.1 договору, згідно яких орендар за користування транспортними засобами сплачує орендну плату, сума якої складає 300 грн. в місяць за один транспортний засіб, в т.ч. ПДВ 20% - 50 грн. Також згідно п. 3.2 договору орендна плата здійснюється орендатором один раз у квартал згідно виставленого рахунку шляхом перерахування її на поточний рахунок або в касу орендодавця протягом 5-ти днів після виставлення рахунку.

Так, позивач вказує, що до обов'язків ПП „Третій автобусний парк" згідно п. 4.1.2 договору входить своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату.

Поряд з цим слід зазначити, що згідно витягу зі статуту ТДВ „Третій автобусний парк", який був затверджений загальними зборами учасників ТДВ (протокол № 1 від 15.05.2012 р.), державну реєстрацію ТДВ як юридичної особи було проведено 24.05.2012 р., що також підтверджується випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 615787. Саме з цього моменту позивач став правонаступником ВАТ „Третій автобусний парк" внаслідок перетворення останнього у ТДВ.

За ствердженнями позивача, відповідно до положень договору адміністрація ТДВ „Третій автобусний парк" 02.04.2012 року направила факсимільним зв'язком рахунок-фактуру №СФ-0000013 від 02.04.2012 р. за оренду автобуса ЛАЗ в 1 кварталі 2012 р. на суму 900,00 грн. (з ПДВ). Однак, зазначені кошти протягом 5 банківських днів згідно зазначеного рахунку-фактури ТДВ „Третій автобусний парк" не отримало.

Позивачем зазначено, що 24 травня 2012 р. адміністрація ТДВ „Третій автобусний парк" направила цінний лист з вимогою виплатити орендну плату за 1 квартал 2012 року та період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р., а саме рахунок-фактуру №СФ-0000021 від 14.05.2012 р. за оренду автобуса ЛАЗ в 1 кварталі на суму 900,00 грн. (без ПДВ) та за оренду автобуса ЛАЗ за період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р. на суму 450,00 грн. (без ПДВ), разом з ПДВ - 1350,00 грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, ПП „Третій автобусний парк" отримало зазначений лист 29 травня 2012 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за формою № 119 відповідно до Порядку пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 31.10.2001 р. № 445.

У зв'язку з неотриманням зазначеної суми коштів протягом 5 банківських днів згідно рахунку-фактури № СФ-0000020 адміністрація ТДВ „Третій автобусний парк", керуючись ст. 6 ГПК України, адміністрація ТДВ „Третій автобусний парк" направила відповідачу цінним листом претензію № 4 про стягнення заборгованості за договором та відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним технічним станом повернених транспортних засобів від 11.06.2012 р., відповідно до якої адміністрація ТДВ „Третій автобусний парк" просить перерахувати суму заборгованості за договором оренди транспортного засобу № 2 від 01.02.2011 р. у розмірі 1380,84 грн. згідно з розрахунком заборгованості станом на 11.06.2012 року. Також в зазначеній претензії вказано, що у разі невиконання заявлених позивачем вимог у повному обсязі, ТДВ „Третій автобусний парк" буде змушене звернутися до господарського суду за примусовим задоволенням своїх вимог. Однак, за ствердженнями позивача, зазначені кошти не були зараховані на розрахунковий рахунок позивача, відповідей або заперечень від відповідача також не надходило, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Наразі судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно підписання позовної заяви неповноважною особою, оскільки, 17.10.2012р. до господарського суду Одеської області від позивача надано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу довіреності виданої ТДВ „Третій автобусний парк" на підтвердження повноважень представника позивача Коломійчук Г.С., оскільки до позовної заяви помилково було додано довіреність від ТОВ „Турист" на підтвердження повноважень Коломійчук Г.С.

Щодо доводів позивача про наявність у відповідача обов'язку по сплаті орендної плати суд зазначає наступне.

Ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Таким чином, з огляду на вищенаведені положення законодавства, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що орендна плата повинна бути нарахована до 15.05.2012 р., оскільки з моменту набрання рішенням суду законної сили про розірвання договору 24.04.2012 р. зобов'язання відповідача щодо сплати орендної плати за договором оренди № 2 припинилось. Відтак, ВАТ „Третій автобусний парк" мало право нарахування та вимоги щодо сплати відповідачем орендної плати включно по 23.04.2012 р., адже інше договором не передбачено.

Так, з урахуванням положень п. 3.1, 3.2 договору оренди № 2 підставою для сплати відповідачем орендної плати є рахунок-фактура. У позовній заяві позивач посилається на те, що рахунок-фактура №СФ-0000013 від 02.04.2012 р. на суму 900,00 грн. з ПДВ був направлений відповідачу адміністрацією ТДВ „Третій автобусний парк" у відповідності до умов договору факсимільним зв'язком. Однак, позивачем не додано жодного доказу щодо направлення факсимільним зв'язком зазначеного рахунку-фактури. Також, за ствердженнями відповідача, ним вказаний рахунок-фактура не отримувався. Більш того, як вбачається з самого рахунку, в графі „Постачальник" -зазначено ТДВ „Третій автобусний парк", хоча рішення про перетворення ВАТ „Третій автобусний парк" з наступним правонаступництвом ТДВ було прийняте на загальних зборах акціонерів тільки 15.05.2012 р., а юридичну особу зареєстровано тільки 23.05.2012 р. В свою чергу вказані обставини вказують на те, що вказаний рахунок-фактура не міг бути виписаний та направлений саме позивачем 02.04.2012 р. Також, за ствердженнями відповідача, ним вказаний рахунок-фактура не отримувався.

Позивачем зазначено, що 24 травня 2012 р. адміністрація ТДВ „Третій автобусний парк" направила цінний лист з вимогою виплатити орендну плату за 1 квартал 2012 року та період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р., а саме рахунок-фактуру №СФ-0000021 від 14.05.2012 р. за оренду автобуса ЛАЗ в 1 кварталі на суму 900,00 грн. (без ПДВ) та за оренду автобуса ЛАЗ за період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р. на суму 450,00 грн. (без ПДВ), разом з ПДВ - 1350,00 грн., при цьому позивач наголошує про отримання зазначеного листа відповідачем 29 травня 2012 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за формою № 119 відповідно до Порядку пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 31.10.2001 р. № 445.

Необґрунтованим, на думку суду, є зазначення у вказаному рахунку-фактурі № СФ-0000021 нарахування орендної плати за період з 24.04.2012 р. по 15.05.2012 р., тобто після припинення дії договору оренди. Також, як вбачається з самого рахунку, в графі „Постачальник" -зазначено ВАТ „Третій автобусний парк", хоча підпис особи, яка його виписала, скріплений печаткою ТДВ „Третій автобусний парк", яке на момент складання рахунку не набуло прав юридичної особи.

При цьому суд погоджується з доводами відповідача про порушення позивачем вимог законодавства при складанні вказаних вище рахунків-фактур, які є первинними документами.

Зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", розд. 2 Положення „Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському облік", затв. Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, за реєстр, в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операції. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронній підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення). Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства (п.2.5. Положення).

Але надані позивачем до суду рахунки-фактури не містять прізвища посадових осіб, які склали їх, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тим більш підпис невідомої особи, яка виписала рахунок, скріплено печаткою неіснуючої юридичної особи на момент їх складання.

Щодо стверджень позивача про отримання відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000021 від 14.05.2012 р. разом з цінним листом та претензії № 4 від 11.06.2012 р. суд зазначає наступне.

Порядок пересилання поштових відправлень, затверджений Наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" від 31.10.2001 р. за № 445, на який посилається позивач у позовній заяві втратив чинність у зв'язку з прийняттям Наказу Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" від 12.05.2006 р. за № 211 „Про затвердження та введення в дію Порядку пересилання поштових відправлень" (надалі - Порядок), п. 6 якого передбачено, що наказ УДППЗ „Укрпошта" від 31.10.2001 р. № 445 втратив чинність. Крім того, у відповідності до п. 3.1.3.2 вказаного Порядку після закінчення приймання рекомендованого поштового відправлення на РРО роздруковується касовий чек, який видається відправнику. Між тим позивач не надав копію касового чеку, який би підтверджував здійснення відправлення.

Також у наданій позивачем копії рекомендованого повідомлення від 24.05.2012 р. зазначено, що цінний лист вручено особисто 29.05.2012 р. і містить підпис особи, проте зазначений підпис не може бути доказом вручення саме відповідачу, оскільки не містить прізвища особи, яка отримала кореспонденцію. Адже у відповідності до п. 100 Постанови КМУ від 05.03.2009 р. № 270 „Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" (надалі - Правила), поштові відправлення з позначкою „Вручити особисто", адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку. Також в п. 106 Постанови вказано, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище .

Крім того, рекомендоване повідомлення від 14.06.2012 р. щодо вручення претензії № 4, адресоване директору відповідача, не містить підпис та ПІБ особи, яка отримала повідомлення, отже не є належним доказом отримання директором відповідача кореспонденції особисто.

До того ж опис, датований штемпелем 14.06.2012 р., який доданий в якості доказу направлення претензії № 4 від 11.06.2012р., не є належним доказом з огляду на таке. Так, відповідності до п. 61 Правил у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

При цьому надана позивачем копія фіскального чеку за №2891 від 14.06.2012р. (а.с. 17) не може служити належним доказом направлення відповідачу претензії, оскільки відправлення адресовано „Мошковському" , а не юридичній особі ПП „Третій автобусний парк" і навіть не директору Мошковській В.М. Крім цього, у відповідності до вимог п. 3.5.1.3 Порядку, приймаючи поштове відправлення з повідомленням про вручення, працівник зв'язку повинен зазначити в касовому чеку (розрахунковій квитанції) „З повідомленням" і яким саме. Але, у фіскальному чеку не міститься інформація щодо номеру повідомлення, за яким було здійснено оплату послуг.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд доходить до висновку, що позивач не здійснив передбачених договором та законодавством дій, з якими пов'язано виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати орендної плати за період до моменту розірвання договору.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості по орендній платі у заявлений період в сумі 1350,00 грн., оскільки не підтверджуються достовірними доказами, як того вимагає ст. 43 ГПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 14,4 грн. та пені в сумі 71,95 грн., розрахунок яких надано до позову (а.с. 12) суд зазначає наступне.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

До того ж, як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом . В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Між тим сторони в договорі оренди № 2 не встановили відповідальність відповідача у разі несвоєчасної внесення орендної плати. В свою чергу з огляду такі обставини та встановлення судом відсутності заборгованості відповідача по орендній платі виключають можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені, що заявлена до стягнення.

Необґрунтованим суд вважає здійснене позивачем нарахування 3% річних в сумі 100,69 грн. за 1 квартал 2012 р. та за період з 01.04.2012 р. по 15.05.2012 р. з огляду на відсутність у відповідача заборгованості по орендній платі.

При цьому слід зазначити, що згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

17.10.2012р. до господарського суду Одеської області від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі1 140грн. зі сплати орендної плати за період з 01.01.2012р. -24.04.2012р. за договором оренди транспортного засобу №2 від 01.02.2011р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю „Третій автобусний парк" є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат по оплаті правових послуг та судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на позивача.

Поряд з вказаним суд вважає необґрунтованими і безпідставними заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми витрат, пов'язаних з наданням юридичних послуг. Так, в позовній заяві зазначено, що позивачем з ФОП Доброход Іриною Сергіївною було укладено договір про надання юридичних послуг щодо складання цієї позовної заяви та представництва інтересів позивача у господарському суді Одеської області під час розгляду справи, за умови якого було здійснено оплату юридичних послуг у розмірі 1000,00 грн. Однак, позивач не надав жодного доказу виникнення між позивачем і ФОП Доброход І.С. відповідних правовідносин та понесення позивачем вказаних витрат.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК" до відповідача Приватного підприємства "ТРЕТІЙ АВТОБУСНИЙ ПАРК" про стягнення 1 140 грн. -відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.10.2012р.

Суддя Оборотова О.Ю.