Постанова

від 19.02.2013 по справі 5017/2604/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа № 5017/2604/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Третій автобусний парк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року у справі господарського суду№ 5017/2604/2012 Одеської області за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк" до Приватного підприємства "Третій автобусний парк" про стягнення 1 140 грн. за відсутності явки в судове засідання представників сторін,

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2012 року порушено провадження у справі №5017/2604/2012 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Третій автобусний парк" (далі - позивача) до Приватного підприємства "Третій автобусний парк" (далі - відповідача) про стягнення 1 436, 35 грн. заборгованості за договором оренди транспортного засобу (том 1, а.с. 1).

17.10.2012 року до господарського суду надійшла заява про зменшення позовних вимог (вих.№179), в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди транспортного засобу №2 від 01.02.2011 року за період з 01.01.2012 року по 24.04.2012 року в розмірі 1 140 грн. (том 1, а.с. 70 - 75).

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.10.2012 року (суддя Оборотова О.Ю.) у задоволенні позову відмовлено з підстав неподання доказів заявлення вимоги про оплату в передбаченому договором порядку (том 1, а.с. 94 - 98).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 17.10.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Лисенко В.А., суддів: Мацюри П.Ф., Філінюка І.Г.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2012 року у справі №5017/2604/2012 скасовано, стягнено з відповідача на користь позивача 1 140 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди №2 від 01.02.2011 року та 2 414, 50 грн. судового збору. При цьому, апеляційний суд встановив обставини надіслання позивачем відповідачу рахунку на оплату заборгованості по орендній платі та встановив обставини звернення позивача до відповідача з вимогою про оплату шляхом надіслання претензії, внаслідок чого дійшов висновку про обґрунтованість задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати (том 2, а.с. 18 - 22).

Не погоджуючись з винесеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року, а рішення суду першої інстанції від 17.10.2012 року залишити без змін.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 627, 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) , статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) , пунктів 3.1.3.2., 3.5.1.3. Наказу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" "Про затвердження та введення в дію Порядку пересилання поштових відправлень" №211 від 12.05.2006 року, пунктів 61, 100 Постанови КМУ "Про затвердження правил надання послуг поштового зв'язку" №270 від 05.03.2009 року, статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржник зазначає, що у спірному договорі оренди сторони визначили порядок сплати орендної плати, згідно з яким орендна плата здійснюється один раз у квартал у відповідності з виставленим рахунком, тому недоведення позивачем факту направлення відповідачу відповідного рахунка-фактури є підставою для відмови у позові про стягнення орендної плати за користування спірним транспортним засобом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу сторін у виборі контрагента за договором та у визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 3 статті 760 ЦК України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом, зокрема, частиною 1 статті 798 ЦК України передбачено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути наземні самохідні транспортні засоби.

Відповідно до частин 1, 5 статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 2, 3 статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 ГК України.

Отже, виходячи зі змісту частин 2, 3 статті 653 ЦК України, розірвання договору оренди транспортного засобу на підставі рішення суду не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, в тому числі й щодо сплати орендної плати, що виникли до моменту набрання таким рішенням суду законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.02.2011 року між ВАТ "Третій автобусний парк", як орендарем, правонаступником якого з 24.05.2012 року є відповідач та позивачем, як орендодавцем, укладено договір оренди транспортного засобу №2 (далі - Договір оренди) строком дії до 31.01.2021 року (том 1, а.с. 84 - 85, 11 - 12).

Суди встановили, що на підставі рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012 року у справі №5017/263/2012, що набрало законної сили 24.04.2012 року, розірвано зазначений Договір оренди, відповідача зобов'язано повернути попереднику позивача орендоване майно, а саме транспортний засіб марки "ЛАЗ", модель 699Р, рік випуску 1998, колір білий, кузов №W0035006, номерний знак 17725ОВ у 3-денний строк з моменту розірвання договору згідно з актом приймання-передачі (том 1, а.с.24 - 25).

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що 15.05.2012 року спірний транспортний засіб повернено відповідачем у примусовому порядку в ході виконавчого провадження, відкритого на виконання наказу господарського суду Одеської області від 24.04.2012 року у справі №5017/263/2012 (том 1, а.с. 26, 27 - 30).

Судом першої інстанції спростовано належність вимоги про оплату шляхом надіслання на адресу відповідача факсимільним зв'язком рахунку-фактури №СФ-0000013 від 02.04.2012 року, з посиланням на те, що 24.05.2012року відбулася державна реєстрація змін до статуту ВАТ "Третій автобусний завод", внаслідок чого зазначену юридичну особу реорганізовано із зміною назви відповідача на ТДВ "Третій автобусний завод", що виключає правомірність заявлення вимоги про оплату від імені ТДВ "Третій автобусний завод" від 02.04.2012року, оскільки на той момент такої юридичної особи не існувало (том 1, а.с. 21).

Разом з тим, апеляційний суд встановив, що 24.05.2012 року позивачем направлено відповідачу цінним листом рахунок-фактуру №СФ-0000021 від 14.05.2012 року з вимогою сплатити орендну плату за 1 квартал 2012 року на суму 900 грн. з ПДВ та за період з 01.04.2012 року по 15.05.2012 року на суму 450 грн. з ПДВ, разом з ПДВ - 1350 грн. (том 1, а.с. 22).

Також суди встановили, що у зв'язку з неотриманням зазначеної суми коштів протягом 5 банківських днів, позивач звернувся до відповідача з претензією №4 від 11.06.2012 року про стягнення заборгованості за договором та відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним технічним станом повернених транспортних засобів, в якій просив перерахувати суму заборгованості за Договором оренди в розмірі 1380, 84 грн. згідно з розрахунком заборгованості станом на 11.06.2012 року, однак претензія задоволена не була, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом (том 1, а.с. 16 - 20).

Переглянувши справу в повному обсязі, прийнявши до уваги зазначені докази заявлення вимоги про оплату, як згідно умов договору, так шляхом надіслання претензії апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та дійшов висновку про правомірність стягнення спірної суми орендної плати.

Доводи скаржника про порушення апеляційним судом статті 627 ЦК України не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду, оскільки апеляційним судом було прийнято до уваги як докази виставлення рахунку на оплату згідно умов укладеного договору оренди, так процесуальні способи захисту майнового права шляхом заявлення відповідної претензії стороні, що не вимагається чинним господарсько-процесуальним кодексом України, але й не забороняється в порядку досудового врегулювання спору.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що доводи скаржника про неналежну оцінку обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги апеляційним судом та спростовані апеляційним судом зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції відповідно до статті 111-7 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

З огляду на встановлене апеляційним судом, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правильністю висновків апеляційного суду та не вбачає правових підстав для скасування прийнятої ним постанови.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Третій автобусний парк" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року у справі №5017/2604/2012 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко