Ухвала

від 23.10.2012 по справі 2а-3926/08/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 р. Справа № 81274/11 /9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Клюби В.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судових засідань Патлевіч Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Фірма «Ларекс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2009 року у справі за позовом державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова до приватного підприємства «Фірма «Ларекс», третя особа на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Профліга» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2008 року державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова (надалі - ДПІ) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила стягнути з приватного підприємства «Фірма «Ларекс» (надалі - Підприємство) 36 030 952,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2009 року у справі № 2а-3926/08/1370 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні позову. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що саме по собі неподання звітності його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю «Профліга» (далі - Товариство) не є підставою для визнання договору таким, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави. На момент видачі зазначених позивачем податкових накладних Товариство перебувало у Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) та було наділене усіма ознаками платника такого податку.

Підприємство не обтяжене вимогами закону перевіряти здачу податкової звітності контрагентом за господарськими зобов'язаннями.

Приписи п. 7.4 та 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують права платника податку на податковий кредит із поданням його контрагентом податкової звітності, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Наполягає на тому, що суд першої інстанції при вирішенні спору керувався припущеннями податкового органу.

Представник ДПІ у ході апеляційного розгляду вимоги апелянта заперечила, вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Інші учасники судового розгляду на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ДПІ, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до договору купівлі-продажу № ЛА-0000021 від 01.01.2008р., укладеного між Підприємством (Покупець) та Товариством (Продавець), у ньому не зазначено вид товарів (послуг), їх асортименту, загальну суму даного договору. Відповідно до вказаного договору оплата за товар здійснюється в безготівкового перерахунку, однак відповідні платіжні документи представлені не були.

Окрім того відповідачем не надано жодних первинних документів на підтвердження належного виконання договору, зокрема, актів виконаних робіт, документів, що підтверджують транспортування (перевезення) товарів, договорів зберігання товару, доказів наявності власних чи орендованих транспортних засобів, що підтверджують надання транспортних послуг, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та інших даних, що свідчать про реальність та товарність здійснюваних операцій.

Відсутність у первинних документах за результатами виконання договорів про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання підприємством у власній господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що вказаний договір був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), і тому він є нікчемним.

У Підприємства відсутні складські приміщення, відсутні документи, що підтверджують, що угода дійсно була товарною, відсутні товарно-транспортні документи, що дає підстави вважати, що угода не мала місця.

Оскільки Підприємство, вчинивши безтоварну угоду з Товариством, набувало право на відшкодування ПДВ з державного бюджету, яке свідомо не було сплачено до бюджету продавцем, то з Підприємства слід стягнути до бюджету суму позову за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, лише частково відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Як свідчать матеріали справи, Підприємством (Покупець) та Товариством (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № ЛА-0000021 від 01.01.2008 року, у якому не зазначено вид товарів (послуг), асортимент, загальну суму даного договору.

На виконанням умов згаданого договору у Підприємства наявні податкові накладні на загальну суму 36030952,00 грн., відповідно до яких Товариством продавалися, а Підприємством придбавалися різноманітні товари, зокрема, будівельні матеріали, продукти харчування, побутова хімія, будівельні інструменти, а також надавались транспортні послуги.

У всіх випадках поставки товарно-матеріальних цінностей визначено, що розрахунок здійснювався шляхом безготівкового розрахунку, однак у матеріалах справи відсутні докази про рух коштів на розрахункових рахунках, які підтвердили б дійсне вчинення правочину.

Окрім того, відсутні також первинні документи на підтвердження належного виконання договору, зокрема, акти виконаних робіт, документи, що підтверджують транспортування (перевезення) та зберігання товарно-матеріальних цінносте та інші дані, що свідчать про реальність та товарність здійснюваних операцій.

З огляду на викладене судом першої інстанції було вірно зроблено висновок про те, що відсутність у первинних документах за результатами виконання договору купівлі-продажу № ЛА-0000021 від 01.01.2008 року інформації про конкретні послуги та товари, які надані Покупцю, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості зробити висновок про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та використання її підприємством у власній господарській діяльності, а відтак про відсутність документів, що підтверджують товарність та реальність даної угоди.

При цьому суд першої інстанції зробив висновок про те, що Підприємство, вчинивши безтоварну угоду з Товариством, набуло право на відшкодування ПДВ з державного бюджету, яке свідомо не було сплачено до бюджету Товариством, внаслідок чого з Підприємства слід стягнути до бюджету суму позову за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною - з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що з огляду на наведену правову норму необхідною передумовою для стягнення за рушенням суду одержаного за недійсним господарським зобов'язанням у дохід держави є його виконання хоча б однією із сторін та наявність протиправного наміру хоча б у однієї сторони, чого не було встановлено ні судом першої інстанції, ні у ході апеляційного розгляду.

Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що, у матеріалах справи відсутні докази виконання договору купівлі-продажу № ЛА-0000021 від 01.01.2008 року хоча б однією із його сторін, що не заперечувалося у ході апеляційного розгляду і представником позивача.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення позову ДПІ про стягнення з Підприємства зазначеної у позовній заяві суми.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу приватного підприємства «Фірма «Ларекс» задовольнити.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2009 року у справі № 2а-3926/08/1370 та прийняти нову, якою у задоволенні позову державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 24 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С.Попко