Постанова

від 02.10.2012 по справі 2а-9994/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-9994/12/2670   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  02 жовтня 2012 року                    письмове провадження           № 2а-9994/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Солві" до  Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про  визнання дій протиправними Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просив визнати противоправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ “Солві” (код ЄДРПОУ: 35181441), оформленої Актом від 12.07.2012 року № 1734/22-719/35181441 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Солві” з питань нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 p.; визнати протиправними висновки Державної податкової інспекції у Дніпровському р-ні міста Києва Державної податкової служби про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ “Солві” (код ЄДРПОУ: 35181441), викладені в Акті від 12.07.2012 року № 1734/22-719/35181441 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Солві”. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем порушено порядок, механізм, процедуру перевірки та результатів її оформлення, що є підставою для визнання дій відповідача протиправними. Представник відповідача проти позову заперечив повністю, зазначив, що перевірка проведена у порядку визначеному чинним податковим законодавством, викладені в акті перевірки висновки відповідають встановленим фактичним обставинам, відтак порушень прав позивача при проведенні перевірки та оформленні її результатів не допущено, просив у задоволенні позову відмовити повністю. За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “Солві” (ідентифікаційний код 35181441) зареєстровано 05 червня 2007 року Дніпровською районною в м. Києві Державною адміністрацією. ТОВ “Солві” взято на податковий облік в органах державної податкової служби 11 червня 2007 року за № 13800 та перебуває на обліку у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (довідка від 27.12.2011 року № 20085/14/29-13800). Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100052229 (форма № 2-Р) від 11 липня 2007 року ТОВ “Солві” є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 351814426537). Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва на підставі службового посвідчення серії УКМ № 086669 виданого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, згідно із пп. 78.1.11, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Солві” з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, за результатами якої складено Акт від 12 липня 2012 року № 1734/22-719/351814441 (далі –Акт перевірки від 12 липня 2012 року № 1734/22-719/351814441). За результатами перевірки, податковий орган зафіксував в акті перевірки порушення п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228. ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ “Солві”. Податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі акту не приймалось. Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.02 у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 надано офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України і зазначено наступне. Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах. Судовий захист прав і свобод необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по даній адміністративній справі врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI; Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772; Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV. Згідно п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (надалі - Податковий кодекс України) документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Пунктом 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. Стаття 78 Податкового кодексу України, визначає обставини для проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України встановлено, що за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. У відповідності до вимог пункту 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Доказів направлення копії наказу про призначення документальної позапланової перевірки, повідомлення про проведення перевірки на юридичну адресу ТОВ “Солві” відповідачем суду не надано, в зв'язку з чим було порушено право позивача на надання первинних документів на запит відповідача та усунення порушень, якщо такі мали місце. Як вбачається з акту перевірки податковим органом зазначено, що на момент проведення перевірки первинні та інші документи по ТОВ “СОЛВІ” відсутні, посадові особи за адресою, вказаною в реєстраційних документах: 69118, м. Запоріжжя, вул. 40 Років Перемоги, 11 не знаходяться, місцезнаходження посадових осіб не відоме, тому перевірку проведено за результатами аналізу даних АІС “Реєстр платників податків”, АІС ОР ДПА у м. Києві, ЦБД ПДС ДПА України, АРМ “Бест-Звіт”, TAX. АРМ “Аудит”, АІС “Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України” та висновку щодо відсутності акту реального здійснення господарської діяльності ТОВ “СОЛВІ” код 35181441 від 09.07.2012 №04/07-12/618 складеного ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, Державної податкової служби. При цьому податковим органом заходи, щодо встановлення місцезнаходження відповідача не вживалися, первинні документи при перевірці не досліджувалися, відповідні відомості до Єдиного державного реєстру не внесено. І, таким чином, факт незнаходження за місцем реєстрації належними та допустимими доказами не підтверджено. Відомості отримані з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», суд до уваги не бере з огляду на ст. 83 Податкового Кодексу України, ст. 69-70 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначені відомості на можна віднести до доказів. Також, податковим органом у якості доказу, було використано висновок щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ “Солві” складений ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби. Зазначений висновок суб'єктом владних повноважень до дослідження судом не наданий. Можливість його використання у якості доказу не доведена. За таких підстав, викладене в акті перевірки на підставі зазначеного висновку, а саме: на підприємстві позивача рахується тільки 1 співробітник, відсутні виробничі потужності, використовуючи які можна здійснювати господарську діяльність, відсутні складські приміщення, на яких можливі розміщення придбаних товарів з метою їх подальшої реалізації, відсутні транспортні засоби, за допомогою яких можливо здійснювати перевезення товарів суд до уваги не приймає. З яких джерел в акті перевірки з'явилася інформація про те, що у квітні 2012 року ПТВП “Будтранс” до ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС податкову звітність з ПДВ не подавало та таким чином не підтвердило факт постачання товару (робіт, послуг) на адресу ТОВ “Солві” та факт здійснення господарської операції суду встановити не виявилося можливим. На підставі наведеного податковий орган дійшов висновку про неможливість фактичного здійснення ТОВ “Солві” господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних здійснення операцій з купівлі - продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч.І ст.203, ч.І ст.207, ст.215 , п.1 ст.216, ст.228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ “Солві” з постачальниками та покупцями. Вказав, що всі операції купівлі-продажу за ТОВ “Солві” не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Суд зауважує, що доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є неприйнятним незалежно в доведеності, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та  податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності. Відповідно до пп. 1.4.6 п. 1.4 ст. 1 Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 року № 266, документальна невиїзна перевірка - перевірка, яка проводиться у приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подання. Відповідно до пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (надалі - наказ № 984), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 зазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів і України від 24.05.95 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за N 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи: розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, і одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З акту перевірки від 12.07.2012 року № 1734/22-719/35181441 року вбачається, що його висновки зроблені лише на підставі наявних в ДПІ в Дніпровському районі м. Києва ДПС даних інформаційних баз, податкових декларацій без врахування інших документів, обов'язкових для проведення такої перевірки. Акт перевірки не містить посилань на первинні документи, в акті не вказано, які саме договори на думку податкового органу є нікчемними. Фактично відповідач здійснюючи перевірку без первинних документів, лише за результатами аналізу даних власних електронних баз, здійснив камеральну перевірку, змістом якої є арифметична перевірка заповнення даних, внесених платником податків у декларацію й правильності застосування коефіцієнтів, при цьому, назвавши її позаплановою невиїзною документальною перевіркою. Наведене вказує на те, що з порушенням норм чинного законодавства вчинені дії відповідача при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем встановленого законодавством порядку проведення перевірки. Щодо висновку відповідача про нікчемність угод, укладених ТОВ “Солві” з суб'єктами господарювання у період, за який здійснювалась перевірка, суд виходить з наступного. За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака –специфічна мета –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника –фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними  визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладання договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються. На момент укладання договорів, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ. Суд зважує на те, що причиною виникнення спору стало питання щодо правомірності висновків ДПІ з приводу нікчемності правочинів та правові наслідки, внаслідок складання спірного Акта. Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), тому зазначення таких висновків без будь-якого зв'язку з податковими зобов'язаннями суб'єкта підприємницької діяльності, донарахування визначених податковим органом податків - є намагання перебрати на себе функцій судової влади. Крім того, суд приймає до уваги й ту обставину, що чинне законодавство України не передбачає право відповідача визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період - недійсними. Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. Відтак, суд вважає, що дії відповідача при проведенні перевірки та складанні акта перевірки на відповідають вимогам законодавства. Акт перевірки був складений із порушенням вимог Порядку, оскільки як його оформлення, так і викладені в ньому висновки перевірки не підтверджені ніяким чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути доказами правомірності встановлення порушень позивачем. У той же час податковий орган від безпосереднього виконання обов'язків усунувся, вдався до безпідставного формулювання юридичних висновків, хоча наявними в матеріалах справи доказами ці міркування спростовуються. Відповідач не надав суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем ПТВП “Будтранс” було створено саме з метою прикриття незаконної діяльності, його посадові особи вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства. Такі висновки можуть бути підтверджені лише вироками судів. Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з ПТВП “Будтранс” є «сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність». Зазначена цитата з акту взагалі не має юридичного змісту, оскільки спираються не на юридичні факти та визначення, а на емоційні характеристики упорядників акту. Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення. Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогам первинних документів в розумінні статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Судом під час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом. Враховуючи те, що викладені в Акті перевірки висновки можуть вплинути на інтереси позивача, його права та обов'язки на майбутнє, оскільки висновки відповідача про визнання угод нікчемними може призвести до невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань по укладеним з позивачем договорам, суд вважає за необхідне визнати протиправними висновки акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 1734/22-719/35181441 від 12 липня 2012 року В силу ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як свідчать матеріали справи, вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду. Правомірність дій при проведенні перевірки та оформлення її результатів податковим органом не доведена. З урахуванням заявлених позовних вимог у співставленні з повноваженнями адміністративного суду при розгляді справи суд дійшов висновку, що належним та достатнім захистом порушених прав позивача буде визнання протиправними дій ДПІ у Дніпровському районі м. Києва при проведенні перевірки та складанні акту позапланової невиїзної перевірки № 1734/22-719/35181441 від 12.07.2012 року “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Солві” (код ЄДРПОУ 35181441) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року та визнання протиправними висновків ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ “Солві” (код ЄДРПОУ 35181441), викладені в Акті № 1734/22-719/35181441 від 12.07.2012 року “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Солві”. Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст. ст. 69-71, 94,  160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Солві” задовольнити повністю. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ “Солві” (код ЄДРПОУ 35181441), оформленої актом від 12.07.2012 року № 1734/22-719/35181441 “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Солві” з питань нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року. Визнати протиправними висновки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ “Солві” (код ЄДРПОУ 35181441), викладені в Акті № 1734/22-719/35181441 від 12.07.2012 року “Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “Солві”. Судові витрати в сумі 32,19 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Солві” за рахунок Державного бюджету України. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби. Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                Р.О. Арсірій