Ухвала

від 10.06.2015 по справі 2а-9994/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/20700/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - не з'явився,

від відповідача - Терещенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р.

у справі № 2а-9994/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Солві»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та висновків акта про результати документальної позапланової невиїзної перевірки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Солві» (далі - позивач, ТОВ «Солві») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Солві», оформленої актом від 12.07.2012 р. № 1734/22-719/35181441 та визнати протиправними висновки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Солві» викладені в акті від 12.07.2012 р. № 1734/22-719/35181441.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р., позов задоволено повністю: - визнано протиправними дії ДПІ у Дніпровському районі м. Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Солві», оформленої актом від 12.07.2012 р. № 1734/22-719/35181441 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Солві» з питань нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р.; - визнано протиправними висновки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Солві», викладені в акті від 12.07.2012 р. № 1734/22-719/35181441 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Солві»; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в судове засідання 10.06.2015 р. не з'явився, про час та місце слухання справи належним чином повідомлявся, заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.07.2012 р. на підставі службового посвідчення та згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України посадовою особою ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Солві» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р., за результатами якої складено акт від 12.07.2012 р. № 1734/22-719/35181441 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог частин першої, п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Солві».

На підставі вказаного акту перевірки податкове повідомлення-рішення не приймалось.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, були порушені законодавчо встановлені вимоги щодо проведення перевірки позивача та оформлення її результатів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Задовольняючи вимоги позивача щодо протиправності дій із проведення спірної перевірки, суди попередніх інстанцій вказували на те, що в матеріалах справи відсутні наказу про проведення перевірки та докази повідомлення про її проведення позивача, чим було порушено право позивача на надання до перевірки первинних документів та підтвердження законності даних податкового обліку, а також на усунення порушень, якщо такі мали місце.

Разом із тим, згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як визначено аналізованими законодавчими приписами, для початку невиїзної документальної позапланової перевірки достатньо самого факту направлення платникові податків копії наказу про призначення перевірки та повідомлення про її вручення. При цьому факт отримання відповідних документів платником податку не впливає на виникнення у контролюючого органу компетенції на фактичне проведення перевірки.

Встановлені Главою 8 розділу ІІ Податкового кодексу України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України в процесі адміністрування податків і зборів. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75-81 Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

Водночас, вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки відповідні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки (зокрема, щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій тощо), чи призвели порушення процедури призначення та/або проведення перевірки на встановлені обставини щодо відображення тих чи інших господарських операцій в податковому обліку тощо.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій констатували факт, що не направлення відповідачем на адресу позивача документів про призначення спірної перевірки, унеможливило надання останнім документів та інших доказів на підтвердження реальності здійснених ним господарських операцій.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається вчинення судами попередніх інстанцій дій на виконання приписів статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного з'ясування обставин справи.Суди не вказали на те, які конкретно матеріали хотів, але не зміг надати позивач для проведення спірної перевірки, а також не встановили, яким чином відповідні дані могли вплинути на висновки, зроблені контролюючим органом за результатами спірної перевірки

Враховуючи викладене, висновки окружного та апеляційного адміністративних судів про порушення прав позивача можливим недотриманням відповідачем особливостей процедури проведення спірної перевірки не ґрунтується на належних доказах і є безпідставним.

При цьому, як зазначалося вище, судами не було вжито заходів із метою збирання необхідних доказів у відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними висновків перевіряючого, викладених в акті 12.07.2012 р. № 1734/22-719/35181441, суди не врахували того, що предметом спору щодо обґрунтованості проведення перевірок (виїзних у разі не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки або невиїзних чи камеральних), може бути виключно процедура призначення та/або проведення спірної перевірки. Тому суди не повинні оцінювати будь-які висновки, викладені в актах, що складаються за результатами спірних перевірок.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги).

З урахуванням викладеного, допущені судами попередніх інстанцій порушення процесуального законодавства вплинули на встановлення фактичних обставин справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду.

У зв'язку із вище зазначеним, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р. у справі № 2а-9994/12/2670 - скасувати.

Справу № 2а-9994/12/2670 направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.О. Бухтіярова підпис М.І. Костенко