Постанова

від 15.10.2012 по справі 2а-6783/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2012 року 11:30 № 2а-6783/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І. при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільзевул»

третя особа Державний реєстратор Печерського району м. Києва

про визнання недійсним статуту, державної реєстрації юридичної особи

та припинення юридичної особи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту -позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільзевул»(далі по тексту -відповідач,ТОВ «Вільзевул»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Державного реєстратора Печерського району м. Києва (далі по тексту - третя особа) про визнання недійсним статуту ТОВ «Вільзевул», визнання недійною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, та припинення юридичної особи - ТОВ «Вільзевул».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 12 червня 2012 року.

8 червня 2012 року третьою особою через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва подано клопотання про розгляд справи без її участі.

Судове засідання, призначене на 12 червня 2012 року, судом відкладалось на 20 червня 2012 року за клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 20 червня 2012 року, судом відкладалось на 3 липня 2012 року та 12 липня 2012 року у зв'язку з необхідністю отримання додаткових документів у справі.

В судовому засіданні 12 липня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги. Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України , беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 12 липня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ «Вільзевул» (ідентифікаційний код 37193239), місцезнаходження: 01015, м. Київ, Печерський район, вул. Цитадельна, 7, зареєстроване 24 червня 2010 року Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією. Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 10 травня 2012 року № 1209 керівником підприємства є ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що працівниками ВПМ Красноперекопської ОДПІ ДПА в АР Крим опитано засновника та директора ТОВ «Вільзевул»гр. ОСОБА_1 щодо причетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариством. Останнім, в поясненнях від 17 червня 2011 року повідомлено, що до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариства немає ніякого відношення. Про те, що на його ім'я зареєстровано юридичну особу -невідомо. За таких обставин, позивач дійшов висновку, що установчі та реєстраційні документи ТОВ «Вільзевул» містять неправдиві відомості та не відповідають вимогам чинного законодавства. Таким чином, створення даного підприємства було направлено на здійснення завідомо протиправної діяльності спрямованої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів, отриманих незаконним шляхом.

На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 80 , 87 Цивільного кодексу України , статей 55-1, 57, 62 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» , позивач вважає фіктивним правочин у формі створення установчих документів та державної реєстрації відповідача та зазначає, що згідно підпункту 20.1.12 пункту 20.1 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Виходячи з цього та враховуючи приписи статті 110 Цивільного кодексу України , статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» , позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів ТОВ «Вільзевул», державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушень, які не можна усунути, та припинення юридичної особи.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення

економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»від 15.05.2003р. № 755-IV (далі по тексту - Закон України від 15.05.2003р. № 755-IV ) встановлено, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України , цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону . Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, суд приходить до висновку, що Закон України від 15.05.2003р. № 755-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до статті 5 названого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців визначений Законом України від 15.05.2003р. № 755-IV та включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці, та перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Згідно з частиною 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Проте, наполягаючи в обґрунтування позову на наявності підстав для визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, відповідно до змісту наведеної статті, позивач не врахував, що частиною 2 статті 110 Цивільного кодексу України обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств-також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2008 року по справі № 2-116/06) .

В той же час, як встановлено судом, позивач не є засновником відповідача, а також не належить до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Таким чином, позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями щодо ініціації припинення юридичної особи з підстав визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем нормативно не обґрунтовано підстав для задоволення позову виходячи з існуючого суб'єктного складу сторін у справі та визначених позивачем підстав і предмету позову.

Окрім того, наведені позивачем обставини щодо державної реєстрації підприємства на особу, яка, за твердженням податкової інспекції, не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю, не могли бути свого часу підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначений у частині 1 статті 27 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV та до нього не включено обставини, про які згадує позивач.

У свою чергу, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Оскільки позивачем не надано жодних документів на підтвердження факту притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за створення фіктивного підприємства, суд визнає доводи позивача недоведеними згідно чинного законодавства.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсною державної реєстрації ТОВ «Вільзевул»через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Згідно із підпунктом 20.1.12 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України закріплено право органів державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Частинами 1, 2 статті 83 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом; товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві; товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності з частинами 1 та 4 статті 57 Господарського кодексу України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Відповідно до пункту 4.5. Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»№04-5/14 від 28.12.2007р., вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, судам слід виходити з того, що статут є локальним нормативним актом, а не правочином, тому до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України , які визначають підстави недійсності правочину. Згідно з пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№13 від 24.10.2008р. статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону України «Про господарські товариства»). У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Таким чином, статут товариства є локальним нормативним актом, який містить норми, що розраховані на неодноразове застосування (діють у часі) та адресовані певному колу осіб -учасникам товариства, членам його органів, працівникам та є обов'язковими для них.

Відповідно до вимог статей 88 , 143 , 154 Цивільного кодексу України , статей 57 , 82 Господарського кодексу України , статей 4 , 37 , 51 , 65 , 67 , 76 Закону України «Про господарські товариства»№1576-XII від 19.09.1991р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 27 , 30 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»№755-IV від 15.05.2003р. , суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за наявності одночасно таких умов:

- на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;

- порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;

- відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що порушення, які були допущені при створенні ТОВ «Вільзевул»та які не можна усунути, існують та будь-яким чином стосуються завдань податкового органу щодо контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів.

Враховуючи, що позивач не довів наявність фактів невідповідності установчих документів закону, а також у зв'язку з тим, що установчі документи відповідача були зареєстровані в установленому законом порядку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання їх недійсними, а отже й відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсними установчих (засновницьких) документів -статуту ТОВ «Вільзевул».

Щодо позовних вимог в частині припинення юридичної особи, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 38 Закону України Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Згідно з пунктом 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19.02.1998р. № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998р. № 552 ), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи підприємця.

Як вбачається з інформаційної довідки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 11.06.2012 р. № 9701/15-4 остання звітність була подана відповідачем 23.05.2011р. з податку на додану вартість за квітень 2011 року.

Таким чином, строк, упродовж якого відповідач не подає звітність до податкового органу, перевищує один рік, що, відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV є підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи.

Отже, враховуючи неподання відповідачем більше року органам державної податкової служби документів фінансової звітності, відсутність у нього податкової заборгованості, а також право органів державної податкової служби на звернення до суду з заявою (позовною заявою) про припинення юридичної особи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині припинення юридичної особи - ТОВ «Вільзевул».

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України , суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

З гідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2.Припинити юридичну особу -Товариство з обмеженою діяльністю «Вільзевул»(01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 7, код ЄДРПОУ 37193239).

3.В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4.Копію постанови, у день набрання постановою законної сили, надіслати державному реєстратору Печерської районної в м. Києві державної адміністрації для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про судове рішення щодо припинення Товариства з обмеженою діяльністю "Вільзевул" до встановленого законом порядку.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко