Ухвала

від 29.11.2012 по справі 2а-6783/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6783/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Савченко А.І.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільзевул», третя особа: Державний реєстратор Печерського району м. Києва про визнання недійсним статуту, державної реєстрації юридичної особи та припинення юридичної особи, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільзевул», третя особа: Державний реєстратор Печерського району м. Києва про визнання недійсним статуту, державної реєстрації юридичної особи та припинення юридичної особи. Свої вимоги обґрунтовує тим, що працівниками ВПМ Красноперекопської ОДПІ ДПА в АР Крим опитано засновника та директора ТОВ «Вільзевул»щодо причетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариством. Останнім, в поясненнях від 17 червня 2011 року повідомлено, що до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариства він не має ніякого відношення, про те, що на його ім'я зареєстровано юридичну особу йому не відомо. За таких обставин, позивач дійшов висновку, що установчі та реєстраційні документи ТОВ «Вільзевул»містять неправдиві відомості та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, створення даного підприємства було направлено на здійснення завідомо протиправної діяльності, спрямованої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів, отриманих незаконним шляхом. На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, статей 55-1, 57, 62 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» позивач вважає фіктивним правочин у формі створення установчих документів та державної реєстрації відповідача та зазначає, що згідно підпункту 20.1.12 пункту 20.1 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання. Виходячи з цього та враховуючи приписи статті 110 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів ТОВ «Вільзевул», державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушень, які не можна усунути, та припинення юридичної особи.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Припинено юридичну особу -Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільзевул». У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Позивач зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією 24.06.2010 року.

На облік в органах ДПІ як платника податків взято 25.06.2010 року за № 56541.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Вільзевул»є юридичною особою, про яку 24.06.2010 року включено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерською районною в м. Києві державною адміністпрацією, зареєстровано за адресою: вул. Цитадельна, 7, Печерський район, м. Київ, 01015.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.03.2012 року юридична особа відсутня за місцезнаходженням.

Отже, проведеними податковим органом заходами щодо встановлення місцезнаходження платника податків встановлено, що за адресою: вул. Цитадельна, 7, Печерський район, м. Київ, 01015 ТОВ «Вільзевул»не знаходиться.

Позивач вважає, що реєстрація відповідача як суб'єкта господарювання була здійснена з метою зайняття фіктивною діяльністю, а тому просив у судовому порядку визнати недійсним статут відповідача та його державну реєстрацію як юридичної особи та припинити вказану юридичну особу.

Задовольняючи даний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів наявність фактів невідповідності установчих документів закону, а установчі документи відповідача були зареєстровані в установленому законом порядку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною зазначений Закон України є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 5 названого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців визначений цим Законом та включає, зокрема, перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці, та перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Згідно з частиною 2 статті 38 Закону підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Проте, частиною 2 статті 110 Цивільного кодексу України обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини 1 цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств-також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Правова позиція по даному питанню викладена у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2008 року по справі № 2-116/06.

В той же час судом першої інстанції встановлено, що позивач не є засновником відповідача, а також не належить до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями ініціювати припинення юридичної особи з підстав визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для задоволення позову нормативно не обумовлені.

Крім того, колегія суддів зауважує, що наведені позивачем обставини щодо державної реєстрації підприємства на особу, яка, за твердженням податкової інспекції, не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю, не могли бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначений у частині 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» і вказану позивачем підставу не містить.

У свою чергу, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за створення фіктивного підприємства.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що доводи позивача є необґрунтованими, а тому підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсною державної реєстрації ТОВ «Вільзевул»через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, відсутні.

Згідно із підпунктом 20.1.12 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України закріплено право органів державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Частинами 1, 2 статті 83 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом; товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві; товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності з частинами 1 та 4 статті 57 Господарського кодексу України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Відповідно до пункту 4.5. Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»№04-5/14 від 28.12.2007 року вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, судам слід виходити з того, що статут є локальним нормативним актом, а не правочином, тому до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.

Згідно з пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№ 13 від 24.10.2008 року статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону України «Про господарські товариства»). У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Таким чином, статут товариства є локальним нормативним актом, який містить норми, що розраховані на неодноразове застосування (діють у часі) та адресовані певному колу осіб -учасникам товариства, членам його органів, працівникам та є обов'язковими для них.

Відповідно до вимог статей 88, 143, 154 Цивільного кодексу України, статей 57, 82 Господарського кодексу України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України «Про господарські товариства», статей 27, 30 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» суд вправі визнати недійсними установчі документи товариства за наявності одночасно таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що порушення, які були допущені при створенні ТОВ «Вільзевул»та які не можна усунути, існують та будь-яким чином стосуються завдань податкового органу щодо контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що позивач не довів наявність фактів невідповідності установчих документів закону, а також у зв'язку з тим, що установчі документи відповідача були зареєстровані в установленому законом порядку, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання їх недійсними, а отже й відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсними установчих (засновницьких) документів -статуту ТОВ «Вільзевул».

Також відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема, є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Згідно з пунктом 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19.02.1998 року № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998 року № 552), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи підприємця.

За змістом інформаційної довідки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 11.06.2012 року № 9701/15-4 остання звітність була подана відповідачем 23.05.2011 року з податку на додану вартість за квітень 2011 року.

Таким чином, строк, упродовж якого відповідач не подає звітність до податкового органу, перевищує один рік, що, відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» є підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи.

Отже, враховуючи неподання відповідачем більше року органам державної податкової служби документів фінансової звітності, відсутність у нього податкової заборгованості, а також право органів державної податкової служби на звернення до суду з заявою (позовною заявою) про припинення юридичної особи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині припинення юридичної особи - ТОВ «Вільзевул».

Таким чином колегія сіддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.