Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а-9030/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2012 року 18:43 № 2а-9030/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Мосійчук І.М., за участю: позивача -ОСОБА_1, представника відповідача -Блажко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15 березня 2012 року № 0000431704/252, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04 липня 2012 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -ФОП ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі -ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15 березня 2012 року № 0000431704/252.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 2а-9030/12/2670 призначено до судового розгляду на 15 серпня 2012 року.

15 серпня 2012 року в судовому засіданні протокольною ухвалою замінено неналежного відповідача -ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на належного відповідача - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби.

В судовому засіданні 15 серпня 2012 року суд ухвалив розгляд справи відкласти на 29 серпня 2012 року.

Згідно довідки від 29 серпня 2012 року наступне судове засідання призначено на 12 вересня 2012 року.

В судовому засіданні 12 вересня 2012 року оголошувалась перерва до 26 вересня 2012 року.

Згідно довідки від 26 вересня 2012 року судове засідання було відкладено.

В судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В запереченнях проти адміністративного позову, що надійшли на адресу суду 13 вересня 2012 року, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів НОМЕР_1) зареєстрована 05 липня 2002 року Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією (Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_5). Місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1.

Згідно Свідоцтва НОМЕР_6 (форма № 2-ПДВ) від 08 жовтня 2007 року ОСОБА_1 є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1).

В період з 22 лютого 2012 року по 27 лютого 2012 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва проведено позапланову документальну невиїзну перевірку СГД-фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з питань фінансово-господарських відносин з СГД-фізичною особою ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р., за результатами якої складено Акт № 1333/17/4/НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення наступних вимог:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2011 року в сумі 12 738,96 грн.;

- п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених СГД ОСОБА_1 із контрагентом, зазначеним в акті перевірки.

05 березня 2012 року позивач до податкового органу подав заперечення на Акт № 1333/17/4/НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року.

У висновку відповідача, складеного за результатами розгляду заперечень, висновки, викладені в акті № 1333/17/4/НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року залишено без змін.

15 березня 2012 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, на підставі Акта перевірки № 1333/17/4/НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «Р»№ 0000431704/252 , яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями за порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (код платежу 3014010100) на загальну суму 15 923,70 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 12 738,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -3 184,74 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у м. Києві та ДПС України, які своїми рішеннями його скарги залишили без задоволення, а податкове повідомлення-рішення -без змін.

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та податковим повідомленням-рішенням від 15 березня 2012 року № 0000431704/252, вважає, що вони не відповідають дійсності та суперечать чинному законодавству.

В своєму позові позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 15 березня 2012 року № 0000431704/252.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС подала заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що в періоді що перевірявся, СГД ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з СГД ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2). Під час перевірки достовірності та правомірності віднесення сум податку на додану вартість СГД-фізичною особою ОСОБА_3 до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту, встановлено наявність взаємовідносин суб'єкта господарювання з платниками податків, які мають ознаки фіктивності, а саме: ТОВ «ЕНЕРГОКОМТЕК»(код ЄДРПОУ 23727420).

Виходячи із вказаного, податковий орган дійшов висновку, що всі операції купівлі-продажу СГД ОСОБА_3 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», в т ч. до СГД ОСОБА_1

В своїх запереченнях, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в поновному обсязі.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з позовними вимогами ФОП ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі -Закон № 996-XIV).

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) 01 січня 2011 року укладений Договір поставки товарів № 02.

Дослідивши його в судовому засіданні, судом встановлено, що він підписаний підприємцями та скріплений печатками в двохсторонньому порядку.

По умовам вказаного вище договору, Постачальник зобов'язується поставити сільгосппродукти та інші товари (Товар), а Покупець - прийняти та оплатити Товар у відповідності до поданої заявки.

Сума договору складає 600 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -100 000,00 грн.).

На виконання умов Договору поставки товарів № 02, позивачем були отримані від Постачальника видаткові накладні: № 0147 від 01.11.2011 року на суму 17 552,54 грн., в т.ч. ПДВ -2 925,42 грн., № 0148 від 01.11.2011 року на суму 6 239,33 грн., в т.ч. ПДВ -1 039,89 грн., № 0150 від 14.11.2011 року на суму 31 019,58 грн., в т.ч. ПДВ -5 169,93 грн., № 0151 від 14.11.2011 року на суму 11 902,31 грн., в т.ч. ПДВ -1 963,72 грн., Акт № 0111 здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), складений 30.11.2011 року на суму 9 720,00 грн., в т.ч. числі ПДВ -1 620,00 грн. та податкові накладні: № 1 від 01.11.2011 року на суму 17 552,54 грн., в т.ч. ПДВ -2 925,42 грн., № 7 від 01.11.2011 року на суму 6 239,33 грн., в т.ч. ПДВ -1 039,89 грн., № 13 від 14.11.2011 року на суму 31 019,58 грн., в т.ч. ПДВ -5 169,93 грн., № 14 від 14.11.2011 року на суму 11 902,31 грн., в т.ч. ПДВ -1 963,72 грн., № 27 від 30.11.2011 року на суму 9 720,00 грн., в т.ч. числі ПДВ -1 620,00 грн., які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши їх в судовому засіданні, судом встановлено, що вони виписані ФОП ОСОБА_3 з дотриманням Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 та містять всі необхідні реквізити.

Відповідно до п. 16 вказаного Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Дослідивши вказані первинні документи, суд приходить до висновку про їх відповідність вимогам Закону № 996-XIV та про підтвердження факту реальності господарських операцій позивача, які є підставою для виникнення права на податковий кредит.

На підставі первинних документів, позивачем, у період що перевірявся, правомірно було сформовано податковий кредит.

Окрім цього, відповідно до визначення частини 1 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 також зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та покупцями підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів (Договір № 347 від 31.12.2010 року, укладений між ЗАТ «Універсам «Київ»(покупець) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник), Договір поставки № 2605 від 25.05.2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ «Адана»(покупець), Договір поставки № 3005 від 30.05.2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ «Укоінвест»(покупець), Договір поставки № 3105 від 31.05.2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ «С.М.С.-ГРУП») та видатковими накладними (№ В-00000001 від 04.11.2011 року, № В-00000003 від 07.11.2011 року, № В-00000004 від 10.11.2011 року, № В-00000006 від 11.11.2011 року, № В-00000007 від 14.11.2011 року, № В-00000008 від 16.11.2011 року, № В-00000010 від 18.11.2011 року, № В-00000014 від 28.11.2011 року, № В-00000011 від 21.11.2011 року, № В-00000012 від 24.11.2011 року, № В-00000015 від 30.11.2011 року), в яких постачальником виступає ФОП ОСОБА_1, а одержувачем -ПАТ «Універсам «Київ».

Згідно наданих позивачем пояснень та долучених до матеріалів справи копій техпаспорту, фотознімків, встановлено, що перевезення товарів здійснювалося на власному транспортному засобі, марки «MERCEDES-BENZ», модель VITO 109CDI, тип Вантажний малотоннажний фургон-В, колір -білий, реєстраційний номер НОМЕР_4, рік випуску 2007 та зберігався товар у власному складському приміщенні.

Окрім цього, відповідно до статті 18 Закону № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На час вчинення господарських операцій, позивач та його контрагент були зареєстрованими в встановленому законом порядку.

Аргументи податкового органу щодо нікчемності усіх операцій купівлі-продажу по ланцюгу до позивача, викладені в Акті № 1333/17/4/НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року, суд оцінює критично.

З цього приводу суд зазначає, що позивач, як Покупець, не може нести відповідальності ні за несплату податків Постачальника, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї, тим більше -за ТОВ «ЕНЕРГОКОМТЕК», який є контрагентом Постачальника.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на нього, якщо він заперечує проти адміністративного позову, судового рішення про визнання правочину недійсним та обвинувального вироку суду не надав. Матеріали справи таких відомостей не містять.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби не доведено, що зміст зазначених вище угод (операції купівлі-продажу СГД ОСОБА_3 по ланцюгу до «вигодонабувача», в т.ч. до позивача) не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції ФОП ОСОБА_1 з його контрагентом ФОП ОСОБА_3 здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємців, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні операцій купівлі-продажу товарів.

В зв'язку з тим, що віднесення сум до складу податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 відбувалося на підставі дійсних зі сторони платника, видаткових, податкових накладних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновки в Акті № 1333/17/4/НОМЕР_1 від 27 лютого 2012 року про порушення позивачем приписів ПК України та ЦК України є помилковими.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість по вітчизняних товарах (код платежу 3014010100) у розмірі 12 738,96 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі -3 184,74 грн., разом 15 923,70 грн., здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 15 березня 2012 року № 0000431704/252, у зв'язку із чим воно підлягає скасуванню.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби не доведена правомірність збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій, а тому позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Приписами ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 15 березня 2012 року № 0000431704/252.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 159,24 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 15 березня 2012 року № 0000431704/252.

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 159,24 грн. (сто п'ятдесят дев'ять гривень 24 копійки).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15.10.2012 р.