Рішення

від 01.09.2008 по справі 5020-12/298-36/368

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА

01030, м.Київ,

вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

справа

№  5020-12/298-36/368

01.09.08

За

первісним позовом

Приватного

підприємця - ОСОБА_1

До          Комунальної установи «Музей героїчної

оборони та звільнення 

Севастополя»(відповідач-1)

                         Севастопольської

міської ради (відповідач-2)

Третя

особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів    

Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів

За

участю прокурора м. Севастополя

Про                     припинення права постійного

користування земельною ділянкою у зв'язку з переходом права користування

позивачу, визнання права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах

оренди

За

зустрічним позовом   Комунальної установи «Музей героїчної

оборони та

звільнення

Севастополя»

До               Приватного підприємця ОСОБА_1

Про                     спонукання усунути перешкоди в

реалізації права користування земельною ділянкою

Суддя  

Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від

ПП ОСОБА_1.                ОСОБА_2 по

довіреності № 839 від 05.07.2008р.

Від

КУ «Музей героїчної оборони та звільнення 

Севастополя»          Рогачева

Л.Н. по довіреності б/н від 05.11.2007р.

Від

Севастопольської міської ради            

Сирський С.В. по довіреності № 03-15/3 від 08.01.2008р.

Від  Севастопольського міського головного

управління земельних ресурсів    не

з'явився

Від

прокуратури                     Некрасов

О.М., посвідчення № 180 від 07.12.2004р.

В

засіданні приймали участь

Обставини справи:

На

розгляд Господарського суду міста Севастополя передані позовні вимоги

Приватного підприємця ОСОБА_1 до Комунальної установи «Музей героїчної оборони

та звільнення Севастополя»про припинення права постійного користування

земельною ділянкою у зв'язку з переходом права користування позивачу, визнання

за позивачем права тимчасового користування земельною ділянкою на умовах

оренди.

Ухвалою

Господарського суду міста Севастополя від 23.06.2008р. порушено провадження у

справі № 5020-12/298, залучено до участі у справі іншого відповідача

-Севастопольську міську раду, залучено до участі у справі в якості третьої

особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, розгляд справи

призначено на 08.07.2008р.

Відповідач-2

-Комунальна установа «Музей героїчної оборони та звільнення  Севастополя», в порядку, передбаченому ст. 60

Господарського процесуального кодексу України, подав зустрічний позов до

Приватного підприємця ОСОБА_1 про спонукання усунути перешкоди в реалізації

права користування земельною ділянкою, що знаходиться аід павільйоном газ-води,

розташованою за адресою: м. Севастополь, Історичний бульвар, 1-А, який був

прийнятий для спільного розгляду з первісним ухвалою Господарського суду міста

Севастополя від 07.07.2008р.

Ухвалою

Господарського суду міста Севастополя від 08.07.2008р., на підставі ст. 17

Господарського процесуального кодексу України, справу № 5020-12/298 надіслано

за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою

Господарського суду міста Києва від 01.08.2008р. прийнято до свого провадження

справу № 5020-12/298, присвоєно їй номер № 5020-12/298-36/368, розгляд справи

призначено на 01.09.2008р.

В

засіданні суду 01.09.2008р. представник позивача - Приватного підприємця -

ОСОБА_1, первісний позов повністю підтримав, в задоволенні зустрічного позову

просив відмовити.

Представник

відповідача-2 за первісним позовом в засіданні суду 01.09.2008р. надав суду письмовий

відзив на позов, в якому проти задоволення первісного позову заперечує.   

В

судовому засіданні 01.09.2008р. представники відповідачів за первісним позовом

та прокуратури міста Севастополя проти задоволення первісного позову

заперечували.

В

судове засідання, призначене на 01.09.2008р., третя особа повноважних

представників не направила, письмових пояснень на позов не надала.

На

підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа

розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши

матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та

прокуратури,  Господарський суд міста

Києва,   -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів трудящих № 194 від

25.03.1975р. «Про затвердження меж охоронних зон пам'ятників історії і культури

союзного значення і меморіальних комплексів в м. Севастополі»затверджено межі

охоронних зон пам'ятників історії і культури союзного значення і меморіальних

комплексів згідно додатку, зокрема, «Меморіальний комплекс Історичний бульвар».

Розпорядженням

Севастопольської міської державної адміністрації № 2392-р від 29.12.1997р.

надано Музею героїчної оборони та звільнення Севастополя в постійне

користування земельні ділянки загальною площею 6,5762 га, в тому числі з земель

державної форми власності 6,0360 га, та із земель державного лісного фонду

0,5402 га, необхідні для обслуговування існуючих будівель та споруд, згідно

додатку, встановлені межі охоронних зон меморіальних комплексів та пам'ятників

згідно матеріалів по уточненню в натурі меж та площ земельних ділянок,

необхідних музею героїчної оборони та звільнення Севастополя для обслуговування

існуючих будівель та споруд меморіальних комплексів та пам'ятників, зокрема,

Історичний бульвар, площею 2,5255 га.

14.03.1998р.

Музею героїчної оборони та звільнення Севастополя видано Державний Акт на право

постійного користування землею ІІ-КМ № 005528, зареєстрований в Книзі записів

актів на право постійного користування землею за № 587, в тому, що йому

надається в постійне користування 6,6016 га землі в межах згідно плану

землекористування для обслуговування існуючих будівель і споруд.

Постановою

Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. № 1761 «Про занесення пам'яток

історії, монументального мистецтва та археології національного значення до

Державного реєстру нерухомих пам'яток України»занесені до Державного реєстру

нерухомих пам'яток України пам'ятки історії, монументального мистецтва та

археології національного значення згідно Додатку, зокрема, меморіальний комплекс

пам'яток оборони міста в 1854 -1855 роках «Історичний бульвар».

Рішенням

Севастопольської міської ради від 12.12.2006р. № 1095 Державну комунальну

установу «Музей героїчної оборони та звільнення 

Севастополя»перейменовано в Комунальну установу «Музей героїчної оборони

та звільнення  Севастополя».

Зазначені

факти встановлені рішенням Господарського суду міста Севастополя від

06.12.2007р. у справі № 20-7/382 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1. до Державної комунальної установи «Музей героїчної

оборони та звільнення Севастополя», треті особи, що не заявляють самостійних

вимог на предмет спору на стороні відповідача: Закрите акціонерне товариство

«Лиана плюс», Севастопольська міська Рада, про визнання відмови відповідача на заяву

позивача «Про надання згоди на вилучення земельної ділянки, площею 0,0055 га

під об'єктом нерухомості -павільйоном газ-води, розташованим за адресою: м.

Севастополь, Історичний бульвар»від 16.10.2007р., недійсним, залишеним без змін

постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.01.2008р.,

яке в свою чергу залишено без змін постановою Вищого господарського суду

України від 26.03.2008р.

Відповідно

до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені

рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори)

під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів,

в яких беруть участь ті самі сторони.

ОСОБА_1,

яка змінила прізвище на ОСОБА_1 внаслідок укладення шлюбу з ОСОБА_3, набула у

власність павільйон газ-води, який представляє собою збірні металеві

конструкції, площею 22,8 кв.м., розташований за адресою м. Севастополь,

Історичний бульвар, за договором купівлі-продажу від 06.05.1997р., укладеним з

Закритим акціонерним товариством «Лиана плюс».

26.07.2007р.

здійснено реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1, про що зроблено

запис в реєстрову книгу № 159.

Вказаний

павільйон газ-води розташований на земельній ділянці, відведеній Комунальній

установі «Музей героїчної оборони та звільнення Севастополя».

З

01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.

Згідно

п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний

кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання

ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності

Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав

і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правовідносини

сторін виникли в період дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року та Земельного

кодексу України 1990 року і продовжують існувати в період дії Цивільного

кодексу України 2003 року та Земельного кодексу України 2001 року.

Пунктом

3 Прикінцевих положень Земельного кодексу України встановлено, що закони та

інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють

у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Позивач

посилається на ст. 30 Земельного кодексу України, відповідно до якої при

переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить

у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право

користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше

не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни

цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування

здійснюється в порядку відведення.

Згідно

з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, на яку також посилається позивач як

на підставу своїх вимог, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені

на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до

набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій

вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно

Державному класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та

введеному в дію наказом Державного стандарту України від 17.08.2000р. № 507,

споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних

матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання

різних будівельно-монтажних робіт, а будівлі - це споруди, що складаються з

несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій,

які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або

перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До

будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани,

торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних

виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Згідно

пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на

нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від

07.02.2002р. № 7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти

нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у

встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації,

підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані

фундаментом із землею.

З

наведених норм вбачається, що застосування вимог чинного законодавства до

окремих правовідносин залежить від виду майна, що придбається, щодо його

зв'язку з землею, тобто його належність до поняття споруди або будівлі як

нерухомого майна.

Згідно

зі статтею 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно,

нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на

земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх

призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Таким

чином, об'єкт купівлі-продажу за договором від 06.05.1997р., який представляє

собою збірні металеві конструкції, площею 22,8 кв.м.,  не є об'єктом нерухомості, а саме будинком,

будівлею або спорудою, а відноситься до об'єктів рухомого майна.

Зазначений

факт встановлено також рішенням Господарського суду міста Севастополя від

06.12.2007р. у справі № 20-7/382.

Тому

положення ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 30 Земельного кодексу України

у редакції 1990 року про перехід права користування земельної ділянкою до

набувача будівлі або споруди не можуть бути підставою позовних вимог. Володіння

рухомим об'єктом не породжує у власника прав на земельну ділянку, у тому числі

на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 30 Земельного кодексу

України у редакції 1990 року.

Судом

встановлено, що земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні

Комунального підприємства «Музей героїчної оборони та звільнення м.

Севастополя», відноситься до складу земель історико-культурного призначення і

використається для обслуговування будівель і споруд меморіального комплексу

пам'яток оборони міста в 1854-1855 роках «Історичний бульвар», а також, що

меморіальний комплекс пам'яток оборони міста в 1854 -1855 роках «Історичний

бульвар»занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Відповідно

до ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель

провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування,

які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у

користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або

приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та

історико-культурного призначення.

Зміна

цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або

юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у

порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зміна

цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням

висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного

середовища та лісового господарства.

До

земель історико-культурного призначення, відповідно до ч. 1 ст. 53 Земельного

кодексу України, належать, зокрема, землі, на яких розташовані

історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки,

меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або

меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними

подіями.

Порядок

використання земель історико-культурного призначення визначається законом (ч. 3

ст. 54 Земельного кодексу України).

До

земель комунальної власності, відповідно до ч. 3 ст. 83  Земельного кодексу України, які не можуть

передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами

природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що

мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну

цінність, якщо інше не передбачено законом;

Згідно

з ч. 3 ст. 84  Земельного кодексу України

до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність,

належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та

історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне

значення.

До

земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність,

згідно з ч. 4 ст. 84  Земельного кодексу

України, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду,

історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну,

оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не

передбачено законом.

Відповідно

до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»об'єкт культурної

спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини,

пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші

природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від

стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного,

естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового

чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно

зі статтею 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти

культурної спадщини, що є пам'ятками можуть бути передані власником або

уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій

юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу

охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи

управління пам'яткою, забороняється передавати цю пам'ятку у володіння,

користування чи управління іншій особі.

Відповідно

до ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель

провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування,

які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у

користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Відповідно

до ст. 21, 211 Земельного кодексу України використання земель з порушенням їх

цільового призначення та порушення порядку зміни цільового призначення - є

порушенням земельного законодавства.

Слід

зазначити, що позовна вимога про припинення землекористувачу Комунальному

підприємству «Музей героїчної оборони та звільнення Севастополя»права

постійного користування земельною ділянкою не може бути задоволена, оскільки

такого способу захисту права чинним законодавством України не передбачено. Так,

згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу

України, ст. 152 Земельного кодексу України способи захисту права є видами

матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим,

законодавство не встановлює, що будь-який з цих способів захисту права може

бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні

(матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно

наявне. Обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного

невизнання, оспорювання або порушення права. У відносинах між позивачем та

відповідачем суд не виявив будь-якого порушення права позивача, якому

кореспондує обраний ним спосіб захисту права.

Також

слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено такого права,

як право тимчасового користування на умовах оренди, у тому числі речового   права.  

Статтями 92, 93 Земельного кодексу України передбачено право постійного

користування земельною ділянкою та право оренди земельної ділянки.    

Таким

чином, позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 щодо припинення

землекористувачу Комунальному підприємству «Музей героїчної оборони та

звільнення Севастополя»права постійного користування земельною ділянкою, яка

входить до складу земель історико-культурного призначення і відноситься до

об'єктів історико-культурної спадщини, та надання цієї земельної ділянки

Приватному підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування торгівельного об'єкту, не

ґрунтуються на вимогах законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Судові

витрати позивача за первісним позовом - Приватного підприємця ОСОБА_1,

покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 49 Господарського

процесуального кодексу України.

Оцінюючи

подані сторонами та прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні

всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом - Комунального

підприємства «Музей героїчної оборони та звільнення Севастополя», є

такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно

ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є

будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному

законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких

ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно

до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень.

Відповідачем

за зустрічним позовом -Приватним підприємцем ОСОБА_1, належних доказів того, що

земельна ділянка, на якій розташований павільйон газ-води, який представляє

собою збірні металеві конструкції, площею 22,8 кв.м., розташований за адресою

м. Севастополь, Історичний бульвар, належить йому на праві власності,

користування, на підставі договору оренди земельної ділянки, суду не надано.

Судом

встановлено, що земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні

Комунального підприємства «Музей героїчної оборони та звільнення Севастополя»,

площею 6,6016 га, що підтверджується Державним Актом на право постійного

користування землею ІІ-КМ № 005528, зареєстрованим в Книзі записів актів на

право постійного користування землею за № 587.

Нормами

статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті

земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без

відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, включаючи

знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або

юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно

статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією

України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими

актами.

Статтею

13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні

та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні

ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є

об"єктами права власності українського народу. Від імені українського

народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого

самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно

до статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної

громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і

законів України.

Статтею

9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської і

Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить:

розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок

комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних

ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних

ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі

земельних відносин.

Відповідно

до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"

територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної

власності на рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю,

природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки,

страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств,

житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, науки,

соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі

об'єкти, визначені відповідно  до закону

як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх

відчуження.  

Згідно

п. 5 ст. 16 Закону  України "Про

місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних

громад права  суб'єкта  комунальної власності здійснюють відповідні

ради.

Відповідно

до ст. 116 Земельного кодексу України  підставами

для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень.

Відповідно

до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок,

що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі

рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно

до пунктів 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної

ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі

(на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної

реєстрації забороняється.

Таким

чином, матеріалами справи встановлено, що відповідач за зустрічним позовом

безпідставно займає земельну ділянку, чим порушує інтереси держави щодо

регулювання державою земельних відносин з метою створення умов для

раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм

власності на землю і господарювання.

Слід

зазначити, що відповідно до частини 3 пункту 1 статті 211 Земельного кодексу

України у разі самовільного зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні

особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Судові

витрати за зустрічним позовом, відповідно до ст. 49 Господарського

процесуального кодексу України, покладаються на відповідача за зустрічним

позовом -Приватного підприємця ОСОБА_1.

Враховуючи

викладене  та керуючись  ст.ст. 33, 43, 44, 49, 60, 82-85

Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В

задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний

позов задовольнити повністю.

Зобов'язати

Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) усунути

перешкоди в користуванні Комунальним підприємством «Музей героїчної оборони та

звільнення Севастополя»(99011, м. Севастополь, Історичний бульвар, код ЄДРПОУ

02221449) закріпленою за ним земельною ділянкою від павільйону газ-води, що

розташований за адресою: м. Севастополь, Історичний бульвар, 1-А (у Панорами),

площею 0,0055 га.

Стягнути

з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на

користь Комунального підприємства «Музей героїчної оборони та звільнення

Севастополя»(99011, м. Севастополь, Історичний бульвар, код ЄДРПОУ 02221449) 85

(вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00

коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після

набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної

сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                       

Трофименко Т.Ю.