Ухвала

від 10.10.2012 по справі 13/3717а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 13/3717а Головуючий у 1-й інстанції: Скиба Г.М.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Алімекно В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Кочума О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на Постанову Господарського суду Черкаської області від 06.08.2008 року по справі за адміністративним позовом Обслуговуючого кооперативу садівниче товариство «Нова Слобода»до Черкаської районної державної адміністрації про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2008 року Обслуговуючий кооператив садівниче товариство «Нова Слобода»звернулись до Господарського суду Черкаської області з адміністративним позовом до Черкаської районної державної адміністрації, в якому просив визнати відмови у затверджені проекту відведення земельної ділянки та укладення договору оренди земельної ділянки незаконною.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 06.08.2008 року адміністративний позов -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова є незаконною, оскільки не відповідає чинному законодавству.

З такими висновками Господарського суду Черкаської області повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач 14.09.2007 року звернувся до відповідача про надання дозволу на вибір земельної ділянки.

Такий дозвіл був наданий 20.09.2007 р. за №01-19/162 1.

Відповідно до вимог ст.ст. 93. 11 8. 123. 151 Земельного кодексу України позивач отримав всі необхідні дозволи і висновки контролюючих і розпорядчих органів місцевої влади та місцевого самоврядування та виготовив проектну документацію на відведення земельної ділянки, погоджену в Управлінні земельних ресурсів у Черкаській області.

Як зазначає апелянт, суд першої інстанції порушив п. 2,5,6 ст. 120 ЗК України, оскільки земельна ділянка де розміщені будівлі і споруди літнього табору великої рогатої худоби, які належать апелянту на праві приватної власності, були передані в оренду позивачу.

Перелік конкретних повноважень міської ради у галузі земельних відносин визначено у пунктах «а»- «л»статті 9 Земельного кодексу України.

Зокрема, за пунктами «а», «б»та «в»раді належить право розпорядження землями територіальної громади; право передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України; право надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

На підставі пункту «м»статті 9 Земельного кодексу України, міська рада має повноваження вирішувати інші питання у галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Так, відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ч. 5. ст.120 Земельного кодексу України (в редакції на момент переходу до позивача права власності на будівлі (споруди), при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

У застосуванні наведених вище положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою.

Так, частиною 3 ст. 415 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Таким чином, новий власник будівлі (споруди) може вимагати переоформлення права користування земельної ділянки, на якій знаходиться будівля (споруда) шляхом укладення договору оренди лише у разі наявності підтверджуючих документів на право користування земельною ділянкою попереднього власника будівлі (споруди).

В даному випадку, як свідчать обставини справи, земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), придбані позивачем, як на момент їх придбання так і на даний час є власністю відповідача; попередньому власнику будівлі (споруди) земельна ділянка не відводилась у користування, що не заперечується сторонами.

Отже, новий власник будівлі (споруди) не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Так, в силу ч.1 ст.116 Земельного Кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1. ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов'язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір за наведених умов, та за відсутності зазначеного рішення є неможливим, оскільки це порушує передбачену Конституцією України виключну компетенцію відповідного органу.

Так, з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (в тому, числі наданні земельних ділянок юридичним особам у користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

За наведених обставин та правових норм, враховуючи, що на час звернення до суду з даним позовом суду не подано доказів прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, вимоги позивача про зобов'язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, рішення постановлено судом з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на Постанову Господарського суду Черкаської області від 06.08.2008 року -залишити без задоволення .

Постанову Господарського суду м. Києва від 06.08.2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.