Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а-7913/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2012 року 16:55 № 2а-7913/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Фролової В.І, Косаківського В.В.,

від відповідача: Харко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Анкор ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення №0000682302 від 31 січня 2012 року, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор ЛТД»(далі -позивач, ТОВ «Анкор ЛТД») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі -відповідач), в якому після уточнення позовних вимог (том І, а.с. 203-208) просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000682302 від 31 січня 2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2012 року було відкрито провадження в даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про завищення ним суми податкового кредиту з податку на додану вартість у жовтні 2011 року на 66 793,00 за наслідками господарських операцій з ТОВ «Міара компані».

При цьому представник позивача вказував на хибність висновку відповідача про те, що фінансово-господарські відносини з ТОВ «Міара компані»носять характер нікчемних правочинів, оскільки жодних доказів на підтвердження такого висновку під час перевірки здобуто не було. На переконання позивача, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), оскільки правочини є нікчемними лише в силу закону або можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, яке відповідачем надано не було, а тому висновки податкового органу щодо порушень цивільно-правових норм платником податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.

Представник позивача звернув увагу суду на те, що згідно чинного законодавства він не повинен нести відповідальність за невиконання його контрагентом зобов'язань зі сплати податку до бюджету.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем в порушення вимог ст. 185, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України було безпідставно завищено від'ємне значення з ПДВ на суму 66 793,00 грн., сформоване за наслідками господарських операцій з ТОВ «Міара компані».

Аргументуючи свою позицію, відповідач зазначив про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих потужностей, складських приміщень при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). На переконання відповідача, фінансово-господарські відносини позивача з вказаним підприємством у жовтні 2011 року мають ознаки фіктивних правочинів, оскільки вони порушують публічний порядок, тому формування позивачем податкового кредиту за наслідками таких операцій є безпідставним.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор ЛТД»(код ЄДРПОУ 23708687) зареєстроване як юридична особа Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 02.10.1995 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 030070 (а.с.29), та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13.01.2012 р. по 16.01.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Анкор ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міара компані»(код ЄДРПОУ 37192413) за жовтень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 15/23-2/23708687 від 17.01.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

31 січня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення -рішення форми "В4" № 0000682302 , яким позивачу, у зв'язку із порушенням п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, було зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість»на 66 793,00 грн.

В Акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 66 793,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Міара компані».

Порушення позивачем норм Податкового кодексу мотивовані наступним:

- основним постачальником ТОВ «Міара компані»у жовтні 2011 року є ПП «Опт-Бест», проведеною перевіркою якого встановлено проведення безтоварних операцій;

- згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міара компані», складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва (№ 3/23-9/37192413 від 05.01.2012 р.) встановлено відсутність основних фондів та транспортних засобів, виробничого обладнання, складських приміщень та трудових ресурсів;

- згідно з даними АРМ «АІС ОР»ТОВ «Міара компані»має стан «запит на встановлення місцезнаходження»;

Наведене, на думку відповідача, свідчить про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Міара компані» здійснюється поза межами правового поля, правочини між позивачем та вказаним контрагентом укладений без мети настання реальних наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок та є нікчемним.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги наступним: Акт перевірки не містить жодних посилань на підстави нікчемності угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, натомість господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними первинними документами, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності; доказом вини може бути вирок суду, якого відповідачем не надано; в установленому законом порядку вказана угода недійсною не визнавалася.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акту перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ «Анкор ЛТД», виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Анкор ЛТД»придбало у ТОВ «Міара компані»товар - полімерні покриття.

Перевіркою встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Міара компані»у жовтні 2011 року поставило позивачу товари на загальну суму 400 760,90 грн., в тому числі ПДВ -66 793,48 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 101 від 01 жовтня 2011 року на суму 84 826,30 грн. (в т.ч. ПДВ -14 104,38 грн.), № 102 від 01 жовтня 2011 року на суму 90 498, 62 грн. (в т.ч. ПДВ -15 083,10 грн.), № 103 від 01 жовтня 2011 року на суму 98 781,10 грн. (в т.ч. ПДВ -16 463,52 грн.), № 104 від 01 жовтня 2011 року на суму 88 699,79 грн. (в т.ч. ПДВ -14 783,30 грн.), № 105 від 01 жовтня 2011 року на суму 38 155,07 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 359,18 грн.) -том І, а.с. 46-50.

За наслідками поставки товарів ТОВ «Міара компані»виписало на користь позивача податкові накладні № 101 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 14 104,38 грн., № 102 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 15 083,10 грн., № 103 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ -16 463,52 грн., № 104 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 14 783,30 грн., № 105 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 6 359,18 грн., які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Міара компані», тобто в момент в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товарів (том І, а.с.59-63).

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості поставлених товарів, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1125 від 30.11.2011 р. на суму 84 626,30 грн., № 1127 від 02.12.2011 р. на суму 90 498,62 грн., № 1155 від 16.12.2011 р. на суму 38 155,07 грн., № 1154 від 16.12.2011 р. на суму 98 781,10 грн., № 1158 від 20.12.2011 р. на суму 88 699,79 грн., копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 210-214).

Придбаний позивачем товар було поставлено на склад, який орендується ним у ТОВ «ТСА Інвест»на підставі договору оренди № 5 від 01 січня 2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи (том ІІ а.с.13-15).

Правомірність формування податкового кредиту з ПДВ за даними операціями відповідачем не визнається.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т.ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

До спірних правовідносин, які виникли у жовтні 2011 року , судом при вирішенні справи застосовуються норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Міара компані», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) підрядних робіт та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у жовтні 2011 року, передача товарів відбулося у тому ж податковому періоді, що підтверджується вищеописаними видатковими накладними, то в силу приписів п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право ТОВ «Анкор ЛТД»на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у жовтні 2011 року.

Правила нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються нормами чинного Податкового кодексу України.

Так, пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту , відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна , яка видається платником податку , який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Міара компані»було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується копією свідоцтва № 100325376 від 16.02.2011 р., копія якого залучена до матеріалів справи (том І, а.с. 193).

Даних про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Міара компані»відповідачем суду не надано та Акт перевірки не містить.

Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Міара компані»було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696 (які набули чинності на момент оформлення податкових накладних, складених після 01.01.2011 року) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Крім того, згідно наданих на запит суду декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Міара компані»за жовтень 2011 року вбачається, що останнім було відображено податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з ТОВ «Анкор ЛТД» у розмірі 66 793,48 грн., що відповідає задекларованим позивачем сумам податкового кредиту за цей період (том І, а.с.198).

Даних про визнання неподаними чи відмову у прийнятті вказаних податкових декларацій податковим органом за місцем реєстрації ТОВ «Міара компані»суду не надано.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявний у матеріалах справи витяг серії АА № 772946 від 06.08.2012 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджує, що ТОВ «Міара компані»зареєстроване як юридична особа та включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (том І а.с. 41-42).

Станом на момент на момент проведення господарських операцій з позивачем ТОВ «Міара компані»не було ліквідоване, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене.

Відтак, вказане підприємство не мале дефектів у своєму правовому статусі та мале право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Посилання відповідача на відсутність ТОВ «Міара компані»за його місцезнаходженням судом до уваги не приймається з огляду на таке.

На переконання суду, дана обставина може мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак вона не стосується належного виконання господарських зобов'язань постачальником товарів (виконавцем робіт) за укладеними договорами.

Крім того, суду не представлено доказів того, що даний факт встановлено саме на час здійснення господарських операцій, і при цьому відповідачем також не представлено суду доказів припинення юридичної особи - ТОВ «Міара компані»(скасування державної реєстрації), виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру під час взаємовідносин із позивачем.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними довідки АБ № 172080 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності позивача належать: виробництво лаків та фарб (КВЕД 24.30.0), виробництво іншої продукції, не віднесеної до інших групувань (КВЕД 36.63.0), виробництво будівельних виробів з пластмас (КВЕД 25.23.0), посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами (51.13.0), оптова торгівля будівельними матеріалами (КВЕД 51.53.2), роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом (КВЕД 52.46.0).

Як встановлено судом під час розгляду справи, товар, що придбавався позивачем у ТОВ «Міара компані»(полімерні покриття), у подальшому був реалізований наступним контрагентам: ТОВ «Синержі», ПАТ «Альцест», ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», Підприємство Біллербек Україна перо-пухова фабрика, ОСОБА_4, ТОВ «КЛС-Груп», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Традиція», ТОВ «Вектор-М», ТОВ «М'ясо Полісся», ТОВ «Кристальні вікна», ТОВ «Будівельна компанія «КД-Груп», ТОВ «Логістична компанія УМС», ТОВ «Ромекс Україна», ОСОБА_7, ТОВ «Астра Будівельна»та ін.

Реалізація вказаного товару підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, наявними у матеріалах справи (том І а.с.75-155).

Відтак, зміст здійснених позивачем з ТОВ «Міара компані»операцій повністю узгоджується з господарською діяльністю позивача, придбання вищевказаних товарів здійснювалось з метою їх подальшого відчуження, тобто наведені операції здійснені в межах звичайної господарської діяльності позивача, що спрямована на отримання доходу.

Вказане на думку суду, спростовує твердження відповідача про фіктивність спірних операцій позивача.

З приводу доводів відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Також суд не погоджується із твердженнями відповідача про фіктивність правочинів з тих причин, що ТОВ «Міара компані»не має адміністративно-господарських можливостей та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Міара компані»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугували лише дані податкової звітності контрагента.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку .

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг (виконання робіт), що надані позивачу ТОВ «Міара компані». До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Крім того, на запит суду ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС листом від 04.10.2012 р. № 10560/9/10-209 надано копію податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого)на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ТОВ «Міара компані»за 4 квартал 2011 року, відповідно до якого у вказаному періоді на підприємстві працювало 6 осіб, яким нараховувалася заробітна плата (том І а.с.194).

Зазначене вище спростовує доводи податкового органу про відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, необхідних для постачання товарів ТОВ «Анкор ЛТД».

Щодо тверджень відповідача про співпрацю ТОВ «Міара компані»з контрагентами, що мають ознаки фіктивності, суд вважає за необхідне підкреслити, що порушення контрагентом позивача чи його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України").

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій .

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Анкор ЛТД»і ТОВ «Міара компані», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Міара компані»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і роботи, що придбавалися позивачем у вказаного підприємства, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Анкор ЛТД»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України є помилковим, відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість на 66 793,00 грн. є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, враховуючи межі заявлених позовних вимог, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ТОВ «Анкор»підлягає задоволенню.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 31 січня 2012 року № 0000682302.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор ЛТД» судові витрати у розмірі 668,00 грн. (шістсот шістдесят вісім гривень).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 16 жовтня 2012 року.