Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2а-7913/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7913/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор ЛТД»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000682302 від 31 січня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 13.01.2012 р. по 16.01.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Анкор ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міара компані»(код ЄДРПОУ 37192413) за жовтень 2011 року.

Результати перевірки відображено в акті № 15/23-2/23708687 від 17.01.2012 року, в якому податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185 , п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 66 793,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Міара компані».

На підставі вказаного Акта перевірки 31.01.2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення - рішення форми "В4" № 0000682302, згідно з яким позивачу зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість»на 66 793,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишене без змін, а скарги позивача -без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 року форми "В4" № 0000682302 протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Міара компані»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і роботи, що придбавалися позивачем у вказаного підприємства, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом ТОВ «Міара компані» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено відсутність придбання товарно-матеріальних цінностей, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Крім цього, відповідач в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався на ту обставину, що згідно з даними АРМ «АІС ОР»ТОВ «Міара компані»має стан «запит на встановлення місцезнаходження», що на думку контролюючого органу підтверджує висновок про нікчемний характер договорів з цим контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2011 року ТОВ «Анкор ЛТД»придбало у ТОВ «Міара компані»за договором поставки товар - полімерні покриття на загальну суму 400 760,90 грн., в тому числі ПДВ -66 793,48 грн.

Факт передання товару підтверджується видатковими накладними : № 101 від 01 жовтня 2011 року на суму 84 826,30 грн. (в т.ч. ПДВ -14 104,38 грн.), № 102 від 01 жовтня 2011 року на суму 90 498, 62 грн. (в т.ч. ПДВ -15 083,10 грн.), № 103 від 01 жовтня 2011 року на суму 98 781,10 грн. (в т.ч. ПДВ -16 463,52 грн.), № 104 від 01 жовтня 2011 року на суму 88 699,79 грн. (в т.ч. ПДВ -14 783,30 грн.), № 105 від 01 жовтня 2011 року на суму 38 155,07 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 359,18 грн.) - том І, а.с. 46-50.

Судом першої інстанції встановлено, що за наслідками поставки товарів ТОВ «Міара компані»виписало на користь позивача податкові накладні № 101 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 14 104,38 грн., № 102 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 15 083,10 грн., № 103 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ -16 463,52 грн., № 104 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 14 783,30 грн., № 105 від 01 жовтня 2011 року на суму ПДВ 6 359,18 грн., які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Міара компані», тобто в момент в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товарів (том І, а.с.59-63).

З матеріалів справи вбачається, що розрахунки між сторонами підтверджуються наступними платіжними дорученнями: № 1125 від 30.11.2011 р. на суму 84 626,30 грн., № 1127 від 02.12.2011 р. на суму 90 498,62 грн., № 1155 від 16.12.2011 р. на суму 38 155,07 грн., № 1154 від 16.12.2011 р. на суму 98 781,10 грн., № 1158 від 20.12.2011 р. на суму 88 699,79 грн.(а.с. 210-214).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у ТОВ «Міара компані»товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК, а саме: товар, що придбавався позивачем у ТОВ «Міара компані»(полімерні покриття), у подальшому був реалізований наступним контрагентам: ТОВ «Синержі», ПАТ «Альцест», ЗАТ НВЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», Підприємство Біллербек Україна перо-пухова фабрика, ОСОБА_4, ТОВ «КЛС-Груп», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Традиція», ТОВ «Вектор-М», ТОВ «М'ясо Полісся», ТОВ «Кристальні вікна», ТОВ «Будівельна компанія «КД-Груп», ТОВ «Логістична компанія УМС», ТОВ «Ромекс Україна», ОСОБА_7, ТОВ «Астра Будівельна», що підтверджується довіреностями на отримання товару, наявними у матеріалах справи (том І а.с.75-155).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185 , п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 66 793,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Міара компані», не відповідає дійсним обставинам справи.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міара компані»від 05 січня 2012 року №3/23-9/37192413 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.02.2011 року 31.10.2011 року, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та ТОВ «Міара компані»з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2011 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.