Рішення

від 10.10.2012 по справі 2-7502/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-7502/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв Номер провадження 22-ц/1890/1875/12 Суддя-доповідач - Сибільова Категорія - 45

РІШЕННЯ

і м е н е м У к р а ї н и

10 жовтня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л.О.

суддів - Гагіна М.В., Лузан Л.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

Позивач 1 червня 2012 року звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 24 лютого 2012 року йому належить земельна ділянка загальною площею 0,0599га по АДРЕСА_2. Відповідач ОСОБА_1, який користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 вчиняє дії по самовільному захопленню частини його земельної ділянки площею 0,0007 га.

Факт самовільного захоплення земельної ділянки підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 28 травня 2012 року №10 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28 травня 2012 року №28, складеними управлінням з контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Сумській області, актом від 25 травня 2012 року виїзної комісії з вирішення земельних спорів виконавчого комітету Сумської міської ради та планом -схемою, доданою до вказаних актів перевірки, згідно яких відповідачем самовільно захоплена земельна ділянка по межі домоволодінь №НОМЕР_2 та АДРЕСА_1, загальною площею 0,0007 га, та розпочаті роботи по встановленню цегляного паркану з фундаментом.

Просив зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд) загальною площею 0,0007 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 5910136600:15:025:0017, шляхом демонтажу цегляного паркану протягом трьох календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), загальною площею 0,0007 га, за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 5910136600:15:025:0017, шляхом демонтажу цегляного паркану протягом 3 (трьох) календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 107 грн. 30 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, відповідача та його представника, які підтримали скаргу з мотивів, в ний викладених, представників позивача, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні знайшло підтвердження самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки позивача площею 0,0007 кв. м.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою посвідчуються державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

У відповідності до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Ч.3 ст. 152 ЗК України передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Ст. 212 ЗК України передбачає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 24 лютого 2012 року, належить 53/100 частини земельної ділянки, загальною площею 0,0599 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 5910136600:15:025:0017. Інші 47/100 частин ділянки знаходяться у власності Сумської міської ради. Він є власником 53/100 частин будинку за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину. Співвласником будинку (47/100 частин) є ОСОБА_3 (а.с.5, 21 -23, 77, 92).

Власником сусіднього домоволодіння по АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2007 року.

Актом комісії Сумської міської ради від 25 травня 2012 року встановлено, що ТОВ «Діната», яке готувало технічну документацію на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку позивачеві ОСОБА_2, встановлені межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, і згідно даних державного акту, виданого ОСОБА_2, виявлено, що зі сторони домоволодіння АДРЕСА_1, збудована цегляна огорожа на земельній ділянці АДРЕСА_2 з відхиленням на 1, 36 м зі сторони вул. 3-я Продольна. У зв'язку з тим, що власники сусідніх домоволодінь не дійшли згоди щодо визначення межі ділянки, рекомендовано вирішувати спір в судовому порядку (а.с.91, 92).

Згідно акту № 10 від 28 травня 2012 року обстеження земельних ділянок по АДРЕСА_2 та № НОМЕР_1, складеного управлінням з контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Сумській області, на момент перевірки земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0, 0007 га самовільно зайнята ОСОБА_1, що є порушенням ст. ст. 125, 126 ЗК України (а.с.6).

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №28 від 28 травня 2012 року, складеного вказаним управлінням, у результаті перевірки встановлено, що ОСОБА_2 успадкував 53/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2. Земельна ділянка під житловим будинком площею 0,0599 надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Житловий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться у власності ОСОБА_1 Державний акт, що посвідчує право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок ОСОБА_1, відсутній. ОСОБА_1 побудовано цегляний паркан на фундаменті вздовж вулиці 3-я Продольна, ширина якого відповідає плановим матеріалам Сумського МБТІ, але частина паркану, яка є суміжною, побудована на земельній ділянці, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку, внаслідок чого ОСОБА_1 самовільно зайнята земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0.0007 га, що є порушенням вимог ст. ст. 125, 126 ЗК України (а.с.7).

Згідно плану-схеми, доданої до вказаних актів перевірки, площа самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки становить 0, 0007 га, при цьому довжина вказаної частини земельної ділянки по межі ділянок сторін становить 16, 64 м (а.с.9, 45).

Поклавши вказані акти в основу рішення про задоволення позову, суд прийшов до помилкового висновку про порушення відповідачем прав позивача в частині самовільного зайняття його земельної ділянки площею 0,0007 га, тобто 7 кв. м.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що позивач не довів, що діями відповідача порушене його право як власника земельної ділянки шляхом самовільного захоплення її частини площею 0,0007 га.

Позивач не спростував доводів відповідача, погодившись з ними, що дерев'яний паркан, який знаходиться на спільній межі їх земельних ділянок, був встановлений не відповідачем, а власниками домоволодіння, частина якого на сьогодні належить позивачеві, і цей паркан також належить позивачеві.

В судовому засіданні не спростовано, що дерев'яний паркан вздовж спірної межі ділянок сторін був встановлений ще до придбання відповідачем в 2007 році будинку по АДРЕСА_1, і після того ця частина паркану не змінювалась і не переносилась.

Позивач не надав доказів тому, що відповідач якимось чином змінював місце розташування цього паркану після придбання будинку по АДРЕСА_1 чим самовільно зайняв частину ділянки, належної позивачеві на підставі державного акту.

Та обставина, що в результаті отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 належний йому ж дерев'яний паркан довжиною 16,64 м опинився на його земельній ділянці, а не на межі, встановленій в його Державному акті, яка проходить за цим парканом, не доводить вини відповідача в порушенні його права на земельну ділянку шляхом самовільного зайняття її частини площею 0,0007 га.

Посилання представників позивача в засіданні апеляційного суду на те, що відповідач так складує дошки на своїй ділянці, що вони похилили паркан в бік ділянки позивача, є безпідставними, оскільки факт перенесення паркану відповідачем позивачем не доведений і вказаною обставиною позов не обгрунтовувався.

Як вбачається з наданої позивачем схеми земельної ділянки, виготовленої ТОВ «Діната», розмір зайнятої відповідачем земельної ділянки позивача - 0,0007 га, вирахуваний з врахуванням її довжини по спільній межі, зазначеній в Державному акті позивача - 16 , 64 м.

Виходячи з того, що в справі відсутні докази встановлення відповідачем паркану такої довжини на спільній з позивачем межі, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що відповідач порушив права позивача шляхом захоплення його ділянки такої площі.

З огляду на зазначене в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідача звільнити самовільну зайняту земельну ділянку площею 0,0007 га слід відмовити.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що позивач має правовстановлючий документ на земельну ділянку, згідно якого межа його ділянки проходить за цегляним парканом, встановленим відповідачем, який знаходиться, таким чином, на земельній ділянці позивача, права позивача в цій частині підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача знести вказаний цегляний паркан, встановлений ним по межі їх земельних ділянок.

Є безпідставними посилання відповідача в скарзі на те, що після видачі позивачеві державного акту на право власності на земельну ділянку ширина його, відповідача, земельної ділянки вздовж вул. 3-я Продольна зменшилась, а ділянки позивача - збільшилась порівняно з технічною документацією матеріалів БТІ, оскільки технічна документація БТІ не є правовстановлючим документом на земельну ділянку.

Необгрунтованими є і доводи відповідача про те, що він оспорив в судовому порядку рішення Сумської міської ради про передачу позивачеві його земельної ділянки у власність, та звернувся до правоохоронних органів з приводу підробки його підпису на акті погодження (встановлення), визначення меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 та про передачу межових знаків на зберігання ОСОБА_2 з посиланням на те, що почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис від його імені на вказаних документах виконаний не ним, і інший співвласник домоволодіння по АДРЕСА_2 ОСОБА_3, якій належить 47/100 частин будинку, також заперечує свій підпис на вказаних документах (а.с.75-77).

За наявності у позивача не скасованого державного акту на право власності на земельну ділянку та доведеності факту встановлення відповідачем паркану на його ділянці, права позивача в цій частині підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача знести вказаний паркан на спільній межі сторін.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд виніс рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підставі висновків, які не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позову з підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 серпня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалили нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_1 демонтувати цегляний паркан, встановлений ним по межі земельних ділянок по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1

В задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -