Постанова

від 25.10.2012 по справі 2а/2370/3501/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 року Справа № 2а/2370/3501/2012

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді -Трофімової Л.В.,

при секретарі -Левчуку А.С.,

за участю представників: позивача -Возняка В.С. за довіреністю; відповідача -Бойка В.С. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьмина Гребля»до Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Кузьмина Гребля», звернувшись до суду з адміністративним позовом, просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Христинівської МДПІ від 19.04.2012р. №0000012301 з визначення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 102833 грн. 18 коп. та штрафних санкцій 25708 грн. 30 коп. та від 19.04.2012р. №0000022301 з визначення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 26902 грн.90 коп. та штрафних санкцій у сумі 1 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ «Кузьмина Гребля»з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 11.03.2010р. по 31.12.2011р. складено акт від 05.04.2012р. №21/22-01/36781548 на підставі якого відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.04.2012р. №0000012301 та від 19.04.2012р. №0000022301 про визначення ТОВ «Кузьмина Гребля»грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26 903 грн. 90 коп. та у сумі 128541 грн. 48 коп. відповідно. Позивач зазначав, що за результатами адміністративного оскарження відповідачем залишено скарги ТОВ «Кузьмина Гребля»без задоволення, а спірні рішення без змін. За твердженням позивача спірні податкові повідомлення-рішення необхідно скасувати, оскільки податкове зобов'язання визначено без урахування вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість»за наслідками невизнання факту користування землями сільськогосподарського призначення через незареєстровані у повному обсязі договори оренди земельних паїв. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити, посилаючись на реальність здійснених операцій, достовірність інформації у первинних облікових та звітних документах щодо реалізації вирощеної продукції (пшениці, кукурудзи) на орендованих землях, здійснення заходів щодо реєстрації договорів оренди і проведення фактичних розрахунків з орендодавцями, визнання наданої податкової інформації та звітності.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченні на адміністративний позов та зазначив, що оскільки, формуючи податкову звітність позивач використовував документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, що не зареєстровані згідно вимог земельного законодавства, останні не можуть належно підтверджувати право на відображення ПДВ у звітності щодо здійснених операцій, а тому визначення грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних санкцій є законним .

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.

ТОВ «Кузьмина Гребля» зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області 11.03.2010р. (ідентифікаційний код 36781548) та є платником ПДВ згідно свідоцтва №100294032 (а.с. 52 Т.1).

Спеціальним законом, що визначає статус платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (надалі за текстом -Закон №168/97-ВР), що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Платником податку відповідно до Закону №168/97-ВР є: (п.2.1 ст.2) будь-яка особа, яка: здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) у обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Підпункт 7.8.1. пункту 7.8. статті 7 Закону №168/97-ВР передбачає, що податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України 2 грудня 2010 року №2755-VI (надалі за текстом -Кодекс №2755-VI).

Відповідно до статті 15 Кодексу №2755-VI платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. За приписами статті 9 Кодексу №2755-VI податок на додану вартість належить до загальнодержавних у податковій системі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 180 Кодексу №2755-VI платник ПДВ -будь-яка особа, яка провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

У силу вимог п. 308.1 ст. 308 Кодексу №2755-VI сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника податку щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики; відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Відповідно до статті 3 Закону України від 17.12.98 №320-XIV "Про фіксований сільськогосподарський податок", що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №320) об'єктом оподаткування для платників ФСП є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

Згідно статті 75 Кодексу №2755-VI органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки . За змістом п. 54.3 ст. 54 Кодексу №2755-VI контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: латник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган. Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Кодексу №2755-VI у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. За приписами пункту 7 підрозділу 10 розділу 20 Кодексу №2755-VI штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Посадовими особами відповідача проведено виїзну позапланову перевірку з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 11.03.2010р. по 31.12.2011р. та складено акт від 05.04.2012р. №21/22-01/36781548. В акті перевірки податковим органом встановлено порушення: п. 8 1 .6, пп. 8 1 15. 1. (3) п. 8 1 15 ст. 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 209.6, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 15 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість усього у сумі 129736 грн. 10 коп., у тому числі за вересень 2010р. у сумі 15 111 грн. 50 коп., за жовтень 2010р. у сумі 77 652 грн. 10 коп., за листопад 2010р. у сумі 10 069 грн. 58 коп., за березень 2011р. у сумі 26 902 грн. 90 коп.; п. 8 1 .6, пп. 8 1 15. 1. (3) п. 8 1 15 ст. 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 209.6, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 15 Податкового кодексу України у результаті чого завищено податок на додану вартість, що залишається в розпорядження сільськогосподарського підприємства у сумі 408 733 грн.

За змістом норм Закону №168/97-ВР податковий кредит як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»), виникає у межах господарських операцій, що є об'єктом оподаткування ПДВ. Підпунктом 3.1.1 пунктом 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу №2755-VI податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Кодексу №2755-VI передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З огляду на викладені вище положення Кодексу №2755-VI та на підставі даних акту перевірки від 05.04.2012р. №21/22-01/36781548 (т. 1 а.с. 16-36) позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення 19.04.2012р. №0000012301 та від 19.04.2012р. №0000022301 (т. 1 а.с 48-49) про визначення ТОВ «Кузьмина Гребля»грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26 903 грн. 90 коп. та у сумі 128 543 грн. 48 коп. відповідно.

Згідно пп. 14.1.7 п. 14.1 ст. 14 Кодексу №2755-VI оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку;

За приписами пунктів 56.1, 56.2, 56.3 ст. 56 Кодексу №2755-VI рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Позивач зазначеною можливістю адміністративного оскарження скористався, за результатами адміністративного оскарження відповідачем скарги ТОВ «Кузьмина Гребля» без задоволення, а спірні рішення без змін (т. 1 а.с.44-47).

У судовому засіданні встановлено, що ТОВ «Кузьмина Гребля» подано податковий розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку, з якого вбачається, що площа земель сільськогосподарського призначення становить 1 148 га. (а.с. 74-75 Т. 1). Зазначений розрахунок прийнято відповідачем 18.01.2011р., про що свідчить штамп отримано та підпис уповноваженої особи. Згідно п. 46.1 ст. 46 Кодексу №2755-VI податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Пунктом 48.1 ст. 48 Кодексу №2755-VI визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Право застосування позивачем спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість визначено п. 8-1.1 ст. 8-1 Закону №168/97-ВР, а саме те, що: резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Відповідно до п. 8-1.2 ст. 8-1 Закону №168/97-ВР сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

У силу вимог п. 209.2 ст. 209 Кодексу №2755-VI згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 209.7 ст. 209 Кодексу №2755-VI сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 -24 та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. №996-ХІ із змінами та доповненнями (надалі за текстом Закон №996-ХІ) встановлено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Пункт 2 ст. 3 Закону №996-ХІІ визначає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку». Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції відповідно до пункту 2.1. статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за № 168/704. Статтею 9 Закону №996-ХІІ встановлено вимоги до первинних документів, що є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог ст. 638 Кодексу №435-IV договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Судом встановлено, що між ПП «Земекспертцентр»та ТОВ «Кузьмина Гребля»було укладено договір від 15.06.2010р. №393 на проведення робіт: з «підготовки реєстраційних справ до договорів оренди земельних ділянок у кількості 312 штук для ТОВ «Кузьмина Гребля»в адмінмежах Кузьмино-Гребельської сільської ради Христинівського району Черкаської області»(а.с. 77 Т.2) та додаткову угоду №394 до договору від 23.04.2010р. №207 на проведення робіт: «підготовка реєстраційних справ до договорів оренди земельних ділянок у кількості 119 штук для ТОВ «Кузьмина Гребля»в адмінмежах Кузьмино-Гребельської сільської ради Христинівського району Черкаської області»(а.с. 78 Т.2), що підписаний обома сторонами, має двосторонній зобов'язальний характер, його умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності сторін, зміст становлять умови, що визначено на розсуд сторін і погоджено сторонами, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Виконання вказаних договорів підтверджується актом приймання-здачі виконаної роботи у цілому від 30.06.2010р. (а.с. 79 Т. 2) та актом взаємозвірки виконання договорів між ПП «Земекспертцентр»та ТОВ «Кузьмина Гребля» від 01.01.2011р. (а.с. 80 Т. 2).

Вирішуючи спір, суд також зважає, що у силу вимог частини 2 статті 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений статтею 8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами частини 1 статті 71 КАС України означає абсолютний і безумовний обов'язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 №119 затверджено Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю). (надалі за текстом -Порядок). Пунктом 2, 4 Порядку визначено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю); договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. У листі ДПА України від 12.10.2009р. №22231/7/15-0717 «Про фіксований сільськогосподарський податок»зазначено, що сільськогосподарські підприємства в деклараціях по ФСП повинні відобразити площі земельних ділянок - сільськогосподарських угідь, що знаходяться у їх власності, у постійному користуванні, а також орендовані земельні ділянки, орендодавцями яких є як відповідні органи місцевого самоврядування і виконавчої влади, так і власники земельних ділянок та земельних часток (паїв). Згідно з пунктом "д" статті 4 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягає, зокрема, право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Суд зазначає, що позивачем надано список орендодавців ТОВ «Кузьмина Гребля» (а.с. 2-14 т. 2). Згідно зазначених списків орендодавцями виступають 481 особа, у списках вказані прізвище, ім'я та по батькові орендодавців та зазначено відповідні кадастрові номера. У списках вказані чотири особи (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6) документи яких знаходяться на переоформленні у зв'язку із отриманою спадщиною. На підтвердження факту виплати сум орендної плати позивачем надано: видаткові касові ордери, платіжні відомості, відомості на видачу готівки (а.с. 15-66 Т. 2).

Судом досліджено, що у матеріалах справи знаходяться договори оренди землі орендодавцями яких виступають фізичні особи, а орендарем ТОВ «Кузьмина Гребля». Предметом усіх договорів є те, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Кузьминогребельської сільської ради Христинівського району Черкаської області. До договорів оренди землі надано реєстраційну картку земельної ділянки центру державного земельного кадастру (а.с.81-251 Т. 2, а.с. 1-185 Т. 3). Крім того, у матеріалах справи знаходяться договори оренди землі з тотожнім предметом без додавання реєстраційної картки земельної ділянки центру державного земельного кадастру, проте із відміткою, що останні зареєстровано у Христинівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис (а.с. 186-250 Т. 3, а.с.1-250 Т. 4, а.с.1-250 Т. 5, а.с.1-249 Т. 6).

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001р. №2768-III (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, надалі за текстом Кодекс №2768-III ), право оренди землі оформляється договором, що реєструється відповідно до закону. Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»від 6 жовтня 1998 року №161-XIV (надалі за текстом -Закон №161-XIV) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У силу вимог ч. 1,4 ст. 203, ч. 1 ст. 209, ст. 210 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003р. №435-IV (надалі за текстом -Кодекс №435-IV) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин, що вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Недійсність правочину передбачено ст. 215 Кодексу №435-IV, а саме: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ст. 216 Кодексу №435-IV недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів про те, що договори оренди землі в яких орендарем виступає позивач (а.с.81-251 Т. 2, а.с. 1-185 Т) є недійсними, а тому в силу вимог Кодексу №435-IV зазначені договори є укладеними відповідно до норм діючого законодавства.

За ст.ст. 13, 14 Закону №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Статтею 18 Закону №161-XIV передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Суд вказує на те, що з аналізу наведених норм вбачається, що усі договори оренди земельних ділянок, що використовуються товариством при здійсненні ним діяльності, повинні пройти державну реєстрацію. Проте, системно проаналізувавши вищевказані норми земельного законодавства суд робить висновок, що використання земельних ділянок без державної реєстрації правовстановлюючих документів або з недотриманням встановленого порядку є порушенням вимог земельного, а не податкового законодавства, що тягнуть за собою передбачену відповідальність, що не повязана із визначенням податкового зобов'язання. При цьому, відповідальність за порушення, допущені в галузі земельного законодавства, не може створювати для суб'єктів господарювання додаткову, прямо не передбачену законодавством, відповідальність в сфері оподаткування.

Матеріали справи не містять доказів того, що контролюючим органом не визнано податкові зобов'язання з ПДВ з причин отримання доходу на орендованих землях, договори з використання яких укладено, позаяк частково договори оренди паїв -292 га стосовно 105 ділянок не зареєстровано (а.с.22 Т.1, а.с.37 Т.7), хоча за довідкою відділу Держкомзему(а.с.36 Т.7) станом на 23.10.2012р. проведено державну реєстрацію 376 договорів оренди щодо площі 912, 82 га, що свідчить про продовження заходів з реєстрації, у т.ч. на виконання договору між ПП «Земекспертцентр» та ТОВ «Кузьмина Гребля»від 15.06.2010р. №393 (1148-912,82 =235,18га ), що значно менше ніж 292 га.

Суд зазначає, що основні засади господарювання в Україні і регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначені Господарським кодексом України 16 січня 2003 року №436-IV (надалі за текстом -Кодекс №436-IV). За змістом ст. 3 Кодексу №436-IV під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Нормою ст. 55 Кодексу №436-IV визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Стаття 13 Кодексу №435-IV визначає межі здійснення цивільних прав: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Судом враховано позицію відповідача, що «у зв'язку з тим, що земельні паї не виділено в натурі і неможливо встановити на яких ділянках вирощувалася продукція, отже реалізована продукція рослинництва підлягає розподілу пропорційно використовуваних земельних ділянок як операції до яких не застосовується спеціальний режим оподаткування»(а.с.37 Т.7), тому на виконання вимог статті 11 КАС України у частині офіційного з'ясування всіх обставин у справі щодо оцінки доказів в їх сукупності, за результатами дослідження останніх не виявлено підстав для застосування до позивача відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства у частині відображення у податковому обліку недостовірної інформації з визначення ПДВ у зв'язку із вирощуванням на орендованих землях сільськогосподарської продукції, відображенням доходів, визначення собівартості (до складу якої віднесено витрати з підготовки виробництва, оплата оренди) та формування податкового кредиту у статусі суб'єкта, що сплачує фіксований сільськогосподарський податок.

За Законом №996-ХІІ метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Оскільки відповідачем не надано доказів визнання недійсними договорів оренди земельних паїв, не доведено неправомірність формування собівартості вирощеної сільськогосподарської продукції з огляду на здійснені виплати за користування землею сільськогосподарського призначення, то суд вважає, що відображення позивачем у податковому обліку права на застосування спеціального режиму оподаткування і складання податкової звітності щодо результатів здійснених операцій є правомірним.

Відповідно до пункту 209.6. статті 209 Кодексу №2755-VI сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно. Сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування подає податкову декларацію у строки та в порядку, що встановлені для інших платників податку. Форма податкової декларації, що подається сільськогосподарським підприємством - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, затверджується відповідно до пункту 201.15 статті 201 цього Кодексу (п.209.13. статті 209).

Довідка про набуття або підтвердження статусу платника податку видається протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку).

Суд вважає позицію представника відповідача щодо втрати права на застосування спеціального режиму оподаткування з ПДВ у частині використання у господарській діяльності земельних ділянок за договорами, що не пройшли державної реєстрації та одночасно втрати права при визначенні податкового зобов'язання з ПДВ у скороченій декларації до складу податкового зобов'язання відносити реалізацію продукції, вирощеної на земельних ділянках, що не зареєстровані або перебувають у процесі реєстрації, такою, що не відповідає податковому законодавству, оскільки за умовами ст.48, ст.49 податкова декларація вважається поданою у разі якщо орган ДПС не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації (49.9.2), а податковий розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку, з якого вбачається, що площа земель сільськогосподарського призначення становить 1 148 га. (а.с. 74-75 Т. 1) прийнято і визнано належним .

Здійснення господарських операцій підтверджується первинними та розрахунковими документами (платіжними документами, договорами, довідками відділу держкомзему), що у судове засідання позивачем надано, тому суд вважає прийняття податкового повідомлення - рішення від 19.04.2012р. №0000012301 та від 19.04.2012р. №0000022301 Христинівської МДПІ про визначення ТОВ «Кузьмина Гребля» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 26 903 грн. 90 коп. та у сумі 128 543 грн. 48 коп. відповідно, тільки з огляду на припущення нереальності операцій протиправними. З огляду на викладені вище обставини, відповідачем помилково визначено грошові зобов'язання позивача, отже суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення від 19.04.2012р. №0000012301 та від 19.04.2012р. №0000022301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості . Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У цьому контексті суд зазначає, що заперечуючи проти позову, відповідач за правилами частини 2 статті 71 КАС України не обґрунтував мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити у його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З огляду на викладене, дослідивши обставини і докази адміністративної справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, враховуючи доводи сторін та покази свідків, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує усі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивач надав суду квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 554 грн. 45 коп., тому вказані витрати підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 160, 162 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р»Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області від 19.04.2012р. № 0000022301 зі сплати податку на додану вартість в сумі 26903 (двадцять шість тисяч дев'ятсот три) грн. 90 коп. та від 19.04.2012р. №0000012301 зі сплати податку на додану вартість в сумі 128541 (сто двадцять вісім тисяч п'ятсот сорок одна) грн. 48 коп.

Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьмина Гребля»(20051, Черкаська область, Христинівський район, с. Кузьмина Гребля, вул. Леніна, 1, ідентифікаційний код 36781548) судові витрати із сплати судового збору у сумі 1 554 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 45 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі у порядку, передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова складена в повному обсязі 30 жовтня 2012р.

Суддя Л.В.Трофімова