Ухвала

від 18.10.2012 по справі 2а-2452/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2452/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Степанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2012 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сен-Гобен будівельна продукція Україна" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2012 р. позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2012 року № 0000882302, № 0000892302, № 0000102390; зобов'язано управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146 грн.00 коп. на користь ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція Україна»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позову.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено Акт № 146/23-222-30116163 від 20 січня 2012 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесені: податкове повідомлення-рішення № 0000882302 від 09 лютого 2012 року про нарахування позивачеві податкового зобов'язання на суму 130 776 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000892302 від 09 лютого 2012 року про нарахування позивачеві податкового зобов'язання на суму 89 416 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000102390 від 09 лютого 2012 року про нарахування позивачеві штрафних санкцій на суму 510 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковим органом не було доведено правомірності своїх рішень.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком, аргументуючи свою позицію наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є торгівля будівельними матеріалами.

11 червня 2010 року позивач уклав із TOB «Рекламне агентство АСЕ»Договір № 2, предметом якого є надання таких послуг, зокрема: забезпечення необхідного розташування продукції торгової марки »у торгових точках; розробка рекомендацій щодо найефективніших рекламних матеріалів стосовно кожного типу торгових точок, розробка методики оптимальної викладки продукції; проведення заходів щодо просування й збуту продукції у торгових точках тощо. Додатками до цього Договору визначені кошториси та адресні програми, надаваних послуг.

Послуги, передбачені зазначеним були надані своєчасно та у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт на рекламне обслуговування,

Також відповідно до Додатку № 9 до Договору № 1 від 11 травня 2010 року TOB «Рекламне агентство АСЕ»з 14 вересня 2010 року по 29 вересня 2010 року проводило промозаходи, під час яких 2 промоутери стоять у торговому залі будівельного супермаркету та пропонують ознайомитися із перевагами продукції позивача, представленої у торговельному залі. Факт надання таких послуг також підтверджується актом здачі-прийняття робіт на рекламне обслуговування.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що про реальність надаваних TOB «Рекламне агентство АСЕ»послуг свідчить фотозвіт, який знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються: витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів, як і суд першої інстанції, приходить до висновку, що позивач правомірно відніс до складу валових витрати на послуги ТОВ «Рекламне агентство АСЕ»по забезпеченню необхідного розташування продукції ТМ »у торгових точках, організації заходів по просуванню й збуту продукції ТМ »та ін.

Що ж стосується доводів відповідача щодо виключення суми витрат на послуги, отриманих позивачем згідно з Договором № 1 від 17 червня 2011 року, відповідно до якого виконавець надає позивачеві послуги по розміщенню реклами ТМ R»в метро м. Києва, у розмірі 71 001 гривень зі складу валових витрат, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до Додатку № 5 до Договору № 1 від 17 червня 2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтегровані комунікації»останній зобов'язався розміщувати на рекламоносіях у метро листівки із рекламою товарів позивача з 30 серпня 2011 року по 28 вересня 2011 року, вартість робіт за договором становила 85 201 грн.

Про належне виконання зазначених робіт свідчить акт здачі-прийняття робіт на рекламне обслуговування, що міститься в матеріалах справи.

Факт отримання рекламної послуги також підтверджується договором про надання послуг; додатком до договору; актами виконаних робіт; податковими накладні; фото розміщеної реклами в метро м. Києва.

Отже, висновки відповідача щодо зменшення валових витрат позивача по придбанню послуг по розміщенню реклами в метро м. Києва є необґрунтованими.

Також апелянт зазначає, що із складу валових витрат підлягають виключенню витрати на послуги по організації та проведенню семінарів по використанню будівельних матеріалів, отриманих відповідно до договору від 04 січня 2010 про надання консультаційних послуг укладеного з ОСОБА_3, мотивуючи це тим, що згідно актів виконаних робіт послуги з проведення семінарів надавались працівникам інших організацій, не вказано місто проведення семінарів, час проведення.

Колегія суддів зважає на наступне.

Дійсно семінари організовувались та проводились для донесення необхідної інформації щодо продукції, що постачається підприємством, працівникам інших організацій, а саме працівників тих компаній, які працюють з позивачем та є його клієнтами. Під час таких семінарів для працівників клієнтів позивача була доведена необхідна інформації щодо продукції позивача, її асортименту і технічних характеристик.

Доведення необхідної інформації щодо продукції працівникам контрагентів нашої фірми і було предметом договору, що укладався між позивачем і виконавцем.

Колегія суддів вважає, що понесені витрати пов'язані з господарською діяльністю позивача та сприяють збільшенню обсягів продажу продукції, що також вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в актах виконаних робіт вказані і місце проведення семінарів і час їх проведення.

Факти надання таких послуг та їх вартість підтверджується актами прийому-передачі виконаних послуг.

Таким чином, позивач сформував валові витрати, що стосуються вищевказаних договорів на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій.

Оскільки послуги, надавані TOB «Рекламне агентство ACE», TOB «Інтегровані комунікації»та ФОП ОСОБА_3 безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача, витрати на їх придбання позивач правомірно відніс до валових.

Доводи апелянта також полягають у тому, що позивачем завищено податковий кредит на суму 79 414 грн., зокрема по операціям з TOB «Рекламне агентство АСЕ»та TOB «Інтегровані комунікації»на суму 57 279 гривень, а також такими контрагентами: ПП «Бігтранс», серпень 2011 року, ПДВ у розмірі 8 933 гривень; ПП «Бігтранс», вересень 2011 року, ПДВ у розмірі 6 467 гривень; TOB «Амброзисс», травень 2011 року, ПДВ у розмірі 800 гривень; TOB «Косметік», січень 2011 року, ПДВ у розмірі 2 640 гривень; TOB «Брейн Сорс Інтернешнл», грудень 2010 року, сума ПДВ 3 295 гривень.

Оскільки відповідач зняв податковий кредит по операціям з TOB «Рекламне агентство АСЕ»та TOB «Інтегровані комунікації»з тих самих мотивів, що і зменшив валові витрати позивача з цими контрагентами, то його висновок є необґрунтованим, адже позивач має всі необхідні первинні документи, що підтверджують факти здійснення відповідних господарських операцій, у нього наявні податкові накладні, які виписані контрагентами за датою першої події, як це і визначено нормами ПК України, господарські операції з цими контрагентами безумовно пов'язані з господарською діяльністю позивача і є реальними, тому позивачем не допущено порушення вимог пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Що стосується інших контрагентів, то в цих випадках підставами для зменшення податкового кредиту з ПДВ є факти виявлення розбіжностей згідно бази даних "АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, оскільки вказані контрагенти нібито не задекларували та не відобразили податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з позивачем у податкових деклараціях з ПДВ.

Однак колегія суддів вважає, що зменшення податкового кредиту позивача на цій підставі є неправомірним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.ст. 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Чинним законодавством не передбачена відповідальність платника податків за зобов'язаннями його контрагента.

Аналіз вимог Закону України «Про податок на додану вартість»дозволяє зробити висновок, що цей спеціальний Закон не передбачає обов'язок платника податків щодо перевірки сплати податку його контрагентами-постачальниками, чи перевірки факту надання такими підприємствами податкової звітності. Також цей Закон не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-якій спосіб факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником).

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вже було зазначено вище, позивач має належним чином оформлені податкові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, на підставі яких позивач правомірно та обґрунтовано сформував та задекларував податковий кредит.

Що стосується податкового повідомлення - рішення № 0000102390 від 09 лютого 2012 року.

Відповідно до п. 250.9 cт. 250 р. VIII Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган державної податкової служби за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу .

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Сен-Гобен Будівельна Продукція Україна»не було подано до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку».

Відповідно до п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України позивач повинен подавати заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку за наступних умов: - позивач повинен бути платником цього податку, адже у п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України чітко визначено, що заяву подає саме платник податку; - позивач повинен мати джерело забруднення, з якого у звітному році не передбачається здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів або їх утворення.

При чому заяву платник податку повинен подати саме до відповідного податкового органу за місцем розташування джерела забруднення.

Однак, позивач не є платником екологічного податку, про що чітко вказав в Акті перевірки відповідач. Позивач не має джерела забруднення, з якого у звітному році не передбачається здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів або їх утворення.

Отже, позивач не зобов'язаний повідомляти податковий орган про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку, адже і відсутній відповідний податковий орган, який необхідно було повідомити.

Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального права, на які посилається у апеляційній скарзі відповідач, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі, яким надав правову оцінку на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 23.10.2012.