Постанова

від 26.10.2012 по справі 2а-4477/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2012 року місто Київ № 2а-4477/12/1070

15.06

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: - Соловйова О.О., відповідача: - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Техно Строй Плюс»(представник Соловйова О.О.) доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно Строй Плюс»(представник Соловйова О.О.), з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 року № 0000122301 прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Представником відповідача в судовому засіданні були надані письмові заперечення на адміністративний позов з доказами на їх обґрунтування, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.10.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у запереченнях.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно Строй Плюс»є юридичною особою, зареєстрованою Києво-Святошинською РДА Київської області 10.04.2008 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії № А01 № 733611, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Лесі Українки, будинок 58, ідентифікаційний код: 35772658.

З матеріалів справи вбачається, що 23.04.2012 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 23.04.2012 року № 84/22-05/35772658 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Строй Плюс»(код за ЄДРПОУ 35772658) в частині дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з контрагентами, зазначеними в Постанові від 03.01.2012 року за період з 01.12.2009 року по 31.12.2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункт 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження сплати ПДВ, рядок 25 Декларації з ПДВ за вересень 2011 року на суму 295 183, 34 гривень;

- взаємовідносини з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ТОВ «Левкофея ЛТД», ПП «Орієнс», ТОВ «Променергомаркет», ТОВ «Лотар», ТОВ «Кабель-Провід», ТОВ «Гулльвейг», ТОВ «Ориал», ПП «Евагор», ПП «Поляріс Лайт», ПП «Неомаркет», ПП «Інтенція», ПП «Арікон», ПП «Фріланс», ТОВ «Компанія «Квік Дан», ПП «Тиссона», ПП «Житло-Інвестбуд», ПП «Промбудгазсервіс», ПП «Транс-транзит-захід», ТОВ «Аерокрафт», ТОВ «Листбуд», ПП «Рамирвилбуд»за період з 01.12.2009 року по 31.12.2011 року в ході перевірки встановлені не були.

В Акті зазначено, що перевірка проводилася з окремих питань (відображення податкового кредиту, сформованого за рахунок ТОВ «Латифа»(код за ЄДРПОУ 36810950)) за період з 01.12.2009 року по 31.12.2011 року, інші питання в ході перевірки не досліджувалися.

На підставі Акта перевірки від 23.04.2012 року № 84/22-05/35772658, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 року № 0000122301 на суму грошового зобов'язання за основним платежем -295 183, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями -730 796, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, розпочав процедуру адміністративного оскарження, за результатами якої Рішенням ДПС у Київській області від 19.07.2012 року № 1704/10/10-206/335-862 та Рішенням ДПС України від 21.08.2012 року № 637/о/61-12/10-2115, податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 року № 0000122301 вирішено залишити без змін.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та рішеннями вищестоящих податкових органів, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

В частини взаємовідносин позивача з його контрагентом -ТОВ «Латифа»суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Латифа»(код за ЄДРПОУ 36810950) судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Латифа»(код за ЄДРПОУ 36810950) (Продавець) був укладений договір № 06091 від 06.09.2011 року.

Згідно умов вказаного договору, продавець зобов'язується відвантажити в обумовлений строк катанку мідну (товар), на умовах, в асортименті, кількості, цінам згідно з накладними до даного договору, які є невід'ємною його частиною, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

На поставку вказано товару ТОВ «Латифа»було виписано чотири податкові накладні (від 14.09.2011 року, 15.09.2011 року, 16.09.2011 року та 19.09.2011 року).

Вказаний товар було оплачено, що підтверджується виписками з банку.

Товар відвантажувався за адресою вул. Дачна, 5, с. Капитанівка, Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за якою позивач орендує приміщення-склади відповідно до договору оренди від 01.03.2011 року.

Відповідач в Акті перевірки вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Латифа»(код за ЄДРПОУ 36810950) спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Латифа»(код за ЄДРПОУ 36810950), недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Латифа»(код за ЄДРПОУ 36810950) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками з банку тощо.

Про здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Латифа» свідчить накладна № РН-0000005 від 19.09.2011 року, яка підтверджує факт отримання позивачем товару -катанки мідної у кількості 19,9 тон і її надходження на склад позивача за адресою вул. Дачна, 5, с. Капитанівка, Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Також, відповідно до картки рахунку № 281 із зазначенням сальдо на 19.09.2011 року придбаний товар -катанка мідна був реалізований в основній діяльності позивача.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Латифа».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Латифа»товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Інтеркабель Київ»було укладено договір купівлі-продажу № 01021 від 01.02.2011 року на поставку позивачем мідної та алюмінієвої катанки.

Саме на виконання цього договору та додатків до нього позивач купував в інших контрагентів вказаний товар для поставки його ТОВ «Інтеркабель Київ».

Відповідно до умов вказаного договору продавець (ТОВ «Техно Строй Плюс») зобов'язується відвантажити в обумовлений строк мідну, алюмінієву катанку та інші товари на умовах, в асортименті, кількості, по цінам згідно з Додатками до даного Договору, які є невід'ємною його частиною, а покупець (ТОВ «Інтеркабель Київ») зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору.

Згідно додатком № 21 від 19.09.2011 року до договору № 10011 від 10.01.2011 року позивач був зобов'язаний поставити ТОВ «Інтеркабель Київ»мідну катанку у кількості 121, 101 тонн. Одним з підприємств, у яких позивач купував вказаний товар було ТОВ «Латифа».

Вказаний товар -катанку мідну 19.09.2011 року було відвантажено на користь ТОВ «Інтеркабель Київ», про що свідчить видаткова накладна № РН-0000093 від 19.09.2011 року за довіреністю № 785 від 13.09.2011 року. Товар був отриманий представником ТОВ «Інтеркабель Київ»Притулою Ю.Г. за адресою Київська область, с. Капітанівка, вул. Дачна, 5.

Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме який товар було поставлено та за якою ціною.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачами суду не надано.

Суд вважає за необхідне відмітити щодо правомірності проведення відповідачем перевірки позивача.

Перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Строй Плюс»була проведена ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області від 03.01.2012 року, винесеної за розглядом матеріалів кримінальної справи № 41/11/8074.

З матеріалів справи встановлено, що на адресу ДПІ у Києво-Святошинському районі 11.04.2012 року з ДПС у Луганській області було відправлено лист про непроведення перевірки та повернення без виконання постанови про проведення документальної перевірки ТОВ «Техно Строй Плюс». Оригінал вказано листа було оглянуто у судовому засіданні.

Однак, представник ДПІ у Києво-Святошинському районі повідомив суд, що до ДПІ у Києво-Святошинському районі вказаний лист не надходив і є сумніви щодо достовірності вказаного листа, оскільки він скерований на адресу відповідача, а отриманий позивачем.

У зв'язку з чим, суд звернувся з запитом від 26.10.2012 року про надання інформації про існування листа від 11.04.2012 року № 697/09-2, який був скерований до ДПІ у Києво-Святошинському районі про непроведення перевірки ТОВ «Техно Строй Плюс».

На запит суду від 26.10.2012 року ДПС у Луганській області надало відповідь № 3360 від 26.10.2012 року. з якої вбачається, що 11.04.2012 року до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області за адресою: 08132, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, 34, був спрямований лист про повернення без виконання постанови слідчого про проведення документальної перевірки позивача у зв'язку з необхідністю отримання додаткової доказової бази фіктивного підприємництва, та у зв'язку з неузгодженням даної постанови про проведення перевірки зі Слідчим управління ДПС України відповідно до листа ДПС України від 10.02.2012 року № 408/7/09-0017. у зв'язку з чим проведення вказаної перевірки є недоцільним до закінчення усіх можливих слідчих дій, спрямованих на отримання доказів фіктивного підприємництва, які можна буде використати при проведенні перевірки.

Даний лист був внесений в реєстр вхідної кореспонденції та направлений звичайним листом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області.

Однак, відповідач, в супереч вищевказаним обставинам, провів зазначену перевірку позивача не на підставі, не у межах повноважень та не в спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Також у відповіді на запит суду зазначено, що СУ ДПС у Луганській області був отриманий Акт документальної позапланової перевірки позивача від 23.04.2012 року № 84/22-05/35772658. За даним актом було прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по статті 212 Кримінального кодексу України по факту умисного ухилення від сплати податків службовими особами, в тому числі позивача, у зв'язку з малозначністю діяння.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими, тим більше підстави для проведення перевірки були взагалі відсутні.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 11.05.2012 року № 0000122301.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Строй Плюс» понесені ним судові витрати в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30 жовтня 2012 р.