Постанова

від 18.10.2012 по справі 5015/1204/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.12 Справа № 5015/1204/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс»від 19.07.2012 року

на рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року

у справі № 5015/1204/12

за позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача-1: Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд», с. Малехів, Жовківський р-н, Львівська обл..

до відповідача-2: ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс», м. Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю представників:

від військового прокурора: Майорчак В.М. -начальник відділу представництва

від позивача : Місько Т.О. - представник

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Гай О.О., Керод Р.П. -представники

Права та обов'язки сторін та прокурора, передбачені ст.ст. 20, 22, 29 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року змінено склад колегії, замість судді Мурської Х.В., в склад колегії введено суддю Гриців В.М..

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року у справі № 5015/1204/12 (суддя Сухович Ю.О.) позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України задоволено повністю: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15.10.2003 року № 19, укладений між ДП МОУ «Західвійськбуд»та ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс»щодо відчуження нерухомого майна по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна № 19 від 15.10.2003 року ДП МОУ «Західвійськбуд»в порушення п. 4.4 Статуту ДП МОУ «Західвіськбуд», норм Закону України «Про власність»(який діяв на момент укладення спірного договору) та п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999р. №1477, не отримало відповідного дозволу органу управління майном на відчуження майна, а отже вчинило дії по відчуженню майна в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатись законним та породжувати правові наслідки.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс»подало апеляційну скаргу від 19.07.2012 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що майно, яке виступало об'єктом продажу за спірним договором, перебувало у повному господарському віданні ДП МОУ «Західвійськбуд», органом управління якого є Міністерство оборони України (згідно Статуту підприємства).

На момент укладення спірного договору, Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України відповідно до Наказу Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999р. «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України», було безпосереднім органом управління майном ДП МОУ «Західвійськбуд».

Згідно детального плану заходів по повній ліквідації збиткових філій та Бізнес-плану ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003 рік, затвердженим начальником центрального спеціалізованого будівельного управління МО України від 10.02.2003р., ДП МОУ «Західвійськбуд»отримало згоду органу управління майном на продаж державного майна, закріпленого на праві повного господарського відання за підприємством, зокрема на продаж будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташоване по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського району Львівської області (п. 30 плану).

У відповідності до листа (відповіді) Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України від 16.02.2004р. № 275, на запит відділу нагляду за додержанням та застосуванням законів у військових формуваннях військової прокуратури Західного регіону України повідомлялось, що з метою вжиття заходів щодо виходу з кризового стану ДП МОУ «Західвійськбуд»за вказівкою Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України вказане підприємство розробило план заходів щодо виходу з кризового фінансового стану, який був схвалений територіальним комітетом профспілки №4, який уповноважений представляти інтереси трудового колективу підприємства. Даний план був наданий до розгляду і затвердження у Центральне спеціалізоване будівельне управління.

Таким чином, органом управління майном ДП МО України «Західвійськбуд»- Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України було погоджено продаж будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського району Львівської області.

Відтак, в силу норм 330, 388 ЦК України, апелянт вважає, що набув спірне майно на законних підставах, та вказане майно не може бути витребуване у нього як у добросовісного набувача.

Крім цього, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом помилково застосовано до спірних правовідносин норми Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999р. №1477, оскільки, згідно підпункту «в»пункту 3 даного Положення, дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами, якими в даному випадку для ДП МО України «Західвійськбуд»є, крім основних нормативно-правових актів, також Статут даного підприємства.

У заяві від 24.09.2012 року, апелянт додатково зазначає, що посилання прокурора на недотримання сторонами спірного договору купівлі-продажу вимог Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999р., є безпідставним, оскільки Положення визначає порядок відчуження майна -виключно матеріальних цінностей, які, відповідно до чинного законодавства, віднесені до основних засобів (фондів).

Протоколом засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії ДП МОУ «Західвійськбуд»від 01.04.2003р., на підставі Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, Стандарту 7 «Основні засоби», будівля складу №5 площею 405,9 кв.м., що знаходиться по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського району Львівської області, у зв'язку із невикористанням протягом тривалого часу у процесі виробництва або постачанні товарів, робіт, послуг, для здійснення адміністративних або соціально-культурних функцій була віднесена до інших необоротних матеріальних активів.

Отже, об'єкт купівлі-продажу (будівля складу) на момент укладення спірного договору не була основним засобом в розумінні Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю.

Також, апелянт у письмових поясненнях від 16.10.2012 року зазначає, що відповідно до положень Статуту ДП МОУ «Західвійськбуд», останній заснований на майні Збройних Сил України. Майно, яке виступало об'єктом продажу за спірним договором, перебувало у повному господарському віданні ДП МОУ «Західвійськбуд».

Отже, майно ДП МОУ «Західвійськбуд», у тому числі будівля складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського району Львівської області, є майном Збройних Сил України.

З огляду на наведене, Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю не може бути застосоване до правовідносин сторін за оспорюваним договором купівлі-продажу, оскільки згідно підпункту "в" пункту 3 згаданого Положення, дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України.

Окрім цього, апелянт вважає, що до даних правовідносин не можливо застосувати порядок реалізації майна, прописаний відповідно до норм Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919 з огляду на таке:

Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»від 21.09.1999р. № 1075-ХІV, визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Статтею 1 вищенаведеного Закону окреслюється визначення майна, яке підпадає під сферу регулювання закону -державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Тобто, сфера регулювання Закону поширюється на чітко визначене коло суб'єктів -військові частини, які утримуються за рахунок державного бюджету, майно закріплюється за такими суб'єктами на праві оперативного управління.

ДП МОУ «Західвійськбуд»було створене на майні Збройних Сил України, що передано підприємству та було закріплено за ним на праві повного господарського відання, є госпрозрахунковою організацією, і не утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 10 Закону України «Про Збройні Сили України»визначено, що забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводиться державними підприємствами, що утворюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.

Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919, визначає механізм відчуження військового майна для певних, чітко визначених у Положенні та Законі суб'єктів -військових частин.

ДП МОУ «Західвійськбуд»за жодним із критеріїв не відноситься до цих суб'єктів.

У зв'язку з цим, норми Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України", в тому числі ст. 6 вказаного Закону щодо порядку відчуження військового майна Збройних Сил України, не можуть бути застосовані до взаємовідносин сторін.

Крім вищенаведеного, апелянтом подано заяву від 25.09.2012 року (а.с. 157) з доповненнями від 15.10.2012 року, про застосування наслідків закінчення строків позовної давності, оскільки спірний договір укладено 15.10.2003 року, а прокурор звернувся з позовом 26.03.2012 року, відповідно, останнім пропущено строк позовної давності встановлений ст. 71 ЦК УРСР (який був чинний на момент укладення спірного договору) в три роки.

ДП МОУ «Західвійськбуд»у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що за класифікацією об'єктів приватизації відповідно до п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої статтею 1 Закону України «Про державну програму приватизації» від 13.01.2012 року № 4335-VI, нерухоме майно, відчужене державним підприємством за спірним договором купівлі-продажу, віднесено до групи «А». З огляду на це, оскільки ДП МОУ «Західвійськбуд», заснований на державній формі власності, а спірне майно за класифікацією об'єктів приватизації віднесено до групи «А», повноваження з відчуження спірного майна, належать та належали на момент укладення спірного договору, Фонду державного майна України, його регіональним відділенням та представництвам. Разом з тим спірне майно відчужено навіть без відома Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв.

Також, відповідач-1 вважає помилковим твердження апелянта про те, що майно, яке відчужене за спірним договорам, є майном Збройних Силах України. Дана теза апеляційної скарги не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах закону. Разом з тим, якщо припустити, що вказане майно, є майном Збройних Сил України, то для встановлення порядку відчуження військового майна (майна Збройних Сил України) та на виконання ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил»від 28.12.2000 р. № 1919, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, відповідно до п. 3 якого, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Однак, Кабінет Міністрів України не приймав рішення щодо відчуження майна реалізованого за спірним договором, тим більше не надавав повноваження ДП МОУ «Західвійськбуд» на реалізацію даного майна, а Міноборони взагалі не надавало Кабінету Міністрів України погодженої з Мінекономіки пропозиції щодо відчуження даного майна. Таким чином, якщо припустити що майно, яке відчужене за спірним договором, є майном Збройних Сил України, спірний договір є недійсним у зв'язку з порушенням при його укладенні ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»та п. 3 Положення, а також в силу порушення прав Міністерства оборони України та Кабінету Міністрів України, як органів уповноважених управляти майном проданим за договором.

Військовий прокурор Західного регіону України у відзивах на апеляційну скаргу від 27.09.2012 року та від 17.10.2012 року, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у відзивах. Зокрема, прокурор зазначає, що ДП МОУ «Західвійськбуд»в силу приписів Закону України «Про Збройні Сили України»не входить до складу Збройних Сил України, а тому відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»майно, що перебуває в його оперативному управлінні не є військовим майном, а тому твердження апелянта про те, що майно, яке перебуває у господарському віданні відповідача-1 є військовим не відповідають дійсності.

Крім цього, прокурор зазначає, що помилковим є твердження ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс»в апеляційній скарзі, що спірне нерухоме майно відчужене з дотриманням вимог законодавства, оскільки наказом Міністра оборони України від 14 липня 1999 року № 212 «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України»Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України делеговано повноваження по функціональному управлінню державними підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України, оскільки вказане управління затвердило бізнес-план ДП МОУ «Західвійськбуд»в якому передбачалось відчуження спірного нерухомого майна, а тому його реалізація відбулась з дозволу органу управління майном.

Однак, відповідно до ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»суб'єктом управління майном Міністерства оборони України є дане міністерство та Кабінет Міністрів України, у зв'язку з цим для відчуження спірного нерухомого майна необхідно було отримати дозвіл уповноваженого суб'єкта управління державними майном (Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України). Оскільки, такого дозволу не отримано, а тому майно в силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України вибуло з державної власності поза волею його власника. Крім цього, в силу даних приписів бізнес-план підприємства не є дозволом на відчуження нерухомого майна, що перебуває у державній власності.

У відзиві на апеляційну скаргу від 17.10.2012 року, прокурор зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»та виданого на його виконання Порядку про вилучення і передачу військового майна, затвердженого Постановою КМУ від 29 серпня 2002 року, які визначають поняття військового майна -майна Збройних Сил України, ДП МО України «Західвійськбуд»не входить до складу Збройних Сил України, а тому відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону та Порядку майно, що перебуває у його віданні не є військовим.

З огляду на це, при відчуженні майна ДП МОУ «Західвійськбуд»слід застосовувати норми Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1477 від 30.07.1999 року, відповідно до п. 4 якого, відчуження майна державного підприємства, у даному випадку відповідача-1, проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу орану виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями.

Також, безпідставним вважає прокурор покликання відповідача-2 на те, що бізнес-план підприємства на 2003 рік, затверджений Центральним спеціалізованим будівельним управлінням МО України, є дозволом органу управління майном на його відчуження, оскільки з повідомлення Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України від 11 січня 2012 року вих. № 227/6/66 вбачається, що бізнес-план підприємства не є дозволом на відчуження майна. Спочатку надається дозвіл на відчуження майна, а потім вносяться зміни до фінансового плану підприємства.

Щодо порушення строку позовної давності, на порушення якої покликається відповідач-2, прокурор зазначає, що про порушення норм законодавства при укладення спірного договору, військова прокуратура Західного регіону України вперше дізналась лише у березня 2012 року у ході проведення перевірки дотримання посадовими особами ДП МОУ «Західвіськбуд»вимог законодавства щодо відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України, оскільки дана процедура відбувалася без згоди органу управлінням майном -Міністерства оборони України, а отже, позивач, як і прокурор, не знав і не міг знати про такі порушення.

Окрім цього, прокурор зазначає, що відповідно до ст. 59 ЦК УРСР (який був чинний на момент укладення спірного договору), угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. При цьому, недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.

Представник позивача -Міністерства оборона України, в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги усно заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-1 в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення прокурора, представника позивача та відповідача-2, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступного:

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстави позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 10 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 року № 02-5/111 (із змінами і доповненнями)).

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Щодо угод, вчинених до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV, підстави і наслідки їх недійсності визначаються статтями 47-58 ЦК УРСР від 18.липня 1963 року, якщо угода не підпадає під дію інших законів, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод (постанова Верховного суду України від 20.01.2004 року у справі № 20/6221).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963р.), чинного на момент вчинення угоди, недійною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР (1963р.)).

Як вбачається з матеріалів справи, військовий прокурор Західного регіону України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі -продажу № 19 від 15.10.2012 року (а.с. 17), укладеного між ДП МОУ «Західвійськбуд»та ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс».

Підставою заявленого позову, прокурор зазначає те, що договір купівлі-продажу укладено між відповідачами з порушенням встановленого порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України, без відповідного дозволу органу управління майном, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Вважає, що оскільки підприємство (відповідач-1) засноване на загальнодержавній власності, органом управління якого є Міністерство оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавством порядку щодо особливостей відчуження державного майна.

З огляду на наведене, прокурор у позовній заяві зазначає, що спірний договір укладено з порушенням вимог п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999р. №1477, які передбачають, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством, ч. 2 ст. 33, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про власність», ст. 10 діючого у 2003 Закону України «Про підприємства в Україні», відповідно до якої відчуження засобів виробництва від держави, здійснюється виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

Приймаючи у справі рішення, місцевий господарський суд погодився з доводами прокурора та виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна № 19 від 15.10.2003 року ДП МОУ «Західвійськбуд»в порушення п. 4.4 Статуту ДП МОУ «Західвіськбуд», норм Закону України «Про власність»(який діяв на момент укладення спірного договору) та п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999р. №1477, не отримало відповідного дозволу на відчуження майна, а отже вчинило дії по відчуженню майна в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатись законним та породжувати правові наслідки.

Однак, апеляційна інстанція не може погодитись з таким висновком господарського суду першої інстанції виходячи з наступного:

15 жовтня 2003 року між ДП МОУ «Західвійськбуд»та ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс»укладено договір купівлі -продажу № 19 (а.с. 17) нерухомого майна, а саме будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул.. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області. Умови даного договору виконанні повністю, що підтверджено відповідачами.

Відповідно до статуту ДП МОУ «Західвійськбуд» (а.с. 23) , затвердженого Міністерством оборони України 29.01.1998 року, ДП МОУ «Західвійськбуд»засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України.

Пунктом 4.4 Статуту державного підприємства, встановлено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріпленні за підприємством, здійснюється з погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством.

Наказом Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999 року «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України» (а.с. 166), делеговано Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України повноваження по функціональному управлінню державними підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України.

З метою вжиття заходів щодо виходу з кризового фінансового стану ДП МОУ «Західвійськбуд», державне підприємство розробило Бізнес-план на 2003 рік (а.с. 169) , який був затверджений Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України 10.02.2003 року.

Зазначеним планом, зокрема п. 30 розділу «Заходи щодо повної ліквідації збиткових філій»передбачена реалізація будівлі складу № 5 у с. Малехів Жовківського району Львівської області.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України, на час укладення спірного договору, було делеговано повноваження по управлінню майном ДП МОУ «Західвійськбуд».

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачем-2 -ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс»придбано нерухоме майно, а саме будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул.. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області з дозволу уповноваженого органу, а саме Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України.

Як зазначалось вище, прокурор позовні вимоги виключно обґрунтовує тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999р. №1477, які передбачають, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. А тому, враховуючи положення ст. 48 ЦК УРСР (який був чинний на момент укладення спірного договору), договір купівлі -продажу № 19 від 15.10.2003 року є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог закону.

Однак, колегія суддів з такими доводами прокурора погодитись не може, оскільки, відповідно до статуту ДП МОУ «Західвійськбуд» (а.с. 23), затвердженого Міністерством оборони України 29.01.1998 року, державне підприємство засноване на майні Збройних Сил України.

Згідно підпункту «в»пункту 3 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами, якими в даному випадку для ДП МО України «Західвійськбуд»є, крім Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1919, також Статут даного підприємства.

Не підлягає застосуванню до спірних правовідносин ст. 10 діючого у 2003 Закону України «Про підприємства в Україні», на яку покликається прокурор в позовній заяві і обґрунтовує позовні вимоги по визнанню угоди недійною, яка укладена з порушенням даної статті, а саме, що порядок відчуження майна здійснюється на конкурентних засадах визначений Фондом державного майна України.

Порядок відчуження військового майна на час укладення спірної угоди визначався ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»від 21.09.1999 року № 1075-XIV, в редакції від 22.05.2002 року. № 860-ІV.

Отже, колегія суддів вважає, що договір купівлі -продажу № 19 від 15.10.2003 року був укладений сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства та з дозволу уповноваженого органу, а тому позовні вимоги прокурора є безпідставними.

Щодо твердження відповідача-2 про пропущення прокурором строку позовної давності, судовою колегією до уваги не беруться, оскільки правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Такий висновок апеляційної інстанції узгоджується із практикою Верховного Суду України (постанова від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс»задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року -скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. В позові Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України -відмовити.

5. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) на користь ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» (79066, м. Львів, вул.. Кос-Анатольського, 18/16, код ЄДРПОУ 31804701) -536,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.