Ухвала

від 24.10.2012 по справі 2а/0570/101/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 року справа №2а/0570/101/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В,

суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Інсталл» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової інспекції про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.12.2011 року № 0000602310, № 0000612310, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з даним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку щодо його взаємовідносин з платником податків Приватним підприємством «Максіма» за період з 2008 року по 2009 рік, за результатами якої було складено акт від 07.12.2011 року № 3630/23-2/30364521, на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 року № 0000602310 за порушення п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 15 683,75грн., та податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 року № 0000612310 за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6 288,75 грн. Вказані податкові повідомлення-рішення базуються на висновках податкового органу про нікчемність господарських операцій щодо придбання позивачем послуг автоперевезення від ПП «Максіма» на загальну суму 70 597,00 грн., що позивач вважає неправомірним.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, у відповідності до норм діючого законодавства. Апелянт наголошує на тому, що ДПІ у Іллічівському районі м.Маріуполя була проведена позапланова невиїзна перевірки ПП «Максіма» з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.03.2010р., за результатами якої установлено відсутність останнього за юридичною адресою, крім того, відсутність у нього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, що свідчить про нікчемність укладених з цим Товариством угод. Апелянт також зазначає, що під час дослідження ланцюгу постачання ПП «Максіма» було встановлено формування податкового кредиту на користь третіх осіб з метою заниження бази оподаткування по ПДВ.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, тому, відповідно до ч.1 ст.197 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України«Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закону №334), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У відповідності із пунктом 5.1 статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, а відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону , не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) у відповідності із підпунктом 11.2.1 статті 11 Закону № 334 вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168, дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), при цьому, підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті , є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

З матеріалів справи вбачаться, що позивач - Приватне підприємство «Інсталл» зареєстроване Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 22.04.1999 року, перебуває на податковому обліку Жовтневої МДПІ, є платником податку на додану вартість.

На підставі наказу керівника Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 16.11.2011 року № 2985, виданого відповідно до постанови слідчого Генеральної прокуратури України , та направлень від 16.11.2011 року № 001533, № 001534, виданих Жовтневою МДПІ м. Маріуполя, відповідачем була прведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Інсталл» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 2008 р. по 2009 р. включно, про що складено акт від 07.12.2011 року № 3630/23-2/30364521, висновками якого встановлені порушення: ст.ст.4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 3, п. 4.1 ст. 4. П.7.4.1 ст.7, Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено валові витрати та занижено податок на прибуток та на додану вартість.

На підставі акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000602310 від 27.12.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 15 683 грн. 75 коп. (12 547,00 грн. - за основним платежем, 3 136,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); та № 0000612310 від 27.12.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 6 288 грн. 75 коп. (5 031,00 грн. - за основним платежем, 1 257,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), які є предметом позову.

З матеріалів справи та акту перевірки вбачається, що у перевіряємому періоді позивач отримував від ПП «Максіма» транспортні послуги по перевезенню вантажів на підставі договорів про надання транспортних послуг, відповідно до яких ПП «Інсталл» (замовник) доручає, а ПП «Максіма» (перевізник) приймає до перевезення вантаж, який належить замовнику, і власним автотранспортом перевозить до пунктів вказаних замовником, при цьому, замовник сплачує послуги перевізника відповідно до актів виконаних робіт та рахунків-фактур, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, а також за погодженням сторін на суму сплати можуть бути надані зустрічні послуги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що протягом 2008-2009 року між ПП «Інсталл» та ПП «Максіма» існували договірні відносини на перевезення вантажів, що підтверджується дослідженими судом документами, а саме: рахунками, актами виконаних робіт, податковими накладними, які були виписані на виконання договорів про надання транспортних послуг, також виписками з банку, які підтверджують здійснення розрахунків за договорами, що, в свою чергу, свідчить про те, що позивач міг здійснювати свою господарську діяльність з експедирування та обслуговування вантажів третіх осіб, тобто, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, з чим погоджується судова колегія.

Апелянт наполягає, що угоди, укладені позивачем є нікчемними та не спрямовані на настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у його контрагента трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, тощо, відсутністю останнього за місцезнаходженням.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта, виходячи з наступного.

Посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, апелянт не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, платником податку доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не довів суду правомірність своїх дій, оскільки його доводи щодо нікчемності угод, укладених контрагентами позивача ґрунтуються на припущеннях, в той час, як судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції справу вирішено правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст..ст.195,197,198.200.205.206.211.212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Інсталл» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової інспекції про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.12.2011 року № 0000602310, № 0000612310, - залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: І .В.Геращенко

І.В.Сіваченко