ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/42186/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 лютого 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року
по справі №2а-14898/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі-Інструмент» (надалі -ТОВ «Профі-Інструмент»)
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби (надалі -ДПІ у Голосіївському районі м.Києва)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі м.Києва, в якому поставлено питання про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.02.2012р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012р., позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва №0001142307 та №0000112307/0 від 22.06.2011р.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ДПІ у Голосіївському районі м.Києва звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Профі-Інструмент зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанції встановлено, що контролюючим органом була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Профі-Інструмент»стосовного взаємовідносин з ТОВ «Інсайд групп»за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт №283/1-23-70-31778404 від 06.06.2011р.
В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі названого акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення №000011232307/0 від 22.06.2011р., яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість та №00001142307 від 22.06.2011р., яким визначено зобов'язання з податку на прибуток.
За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Крім цього, судами встановлено, що між ТОВ «Профі-Інструмент»та ТОВ «Інсайд групп»01.12.2007р. було укладено договір купівлі-продажу №1/01375, згідно якого продавець (ТОВ «Інсайд групп») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Профі-Інструмент») вироби (товар) в асортименті та кількості, встановлених договором, а покупець зобов'язується прийняти та заплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну).
Відповідно до додаткової угоди №1 від 15.06.2008р. до договору купівлі-продажу, у зв'язку з відсутністю можливості у проведенні розрахунків з постачальником, позивач у строк до 15.06.2011р. видає особистий простий вексель, про що складено акт прийому-передачі векселя від 15.06.2008р.
Згідно договору купівлі-продажу від 20.06.2008р. №20/06-1 названий простий вексель ТОВ «Інсайд групп»продало ТОВ «Грейн-Юнікс», що підтверджується актом прийому-передачі від 20.06.2008р.
В подальшому, відповідно до акту надання векселя до оплати від 04.08.2008р. з метою погашення заборгованості по вексельним зобов'язанням ТОВ «Профі-Інструмент»29.08.2008р. та 16.09.2008р. проведено перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Інсайд групп»у відповідному розмірі, що підтверджується податковими та видатковими накладними.
Суми податку на додану вартість згідно наданих податкових накладних включено до складу податкового кредиту, відповідно за червень, липень, серпень та вересень 2008р.
Вартість отриманих від ТОВ «Інсайд групп»товарів та послуг було віднесено до складу валових витрат за ІІ, ІІІ та ІV квартали 2008р.
Проведення розрахунків між позивачем та ТОВ «Інсайд групп»за отримані товари та послуги підтверджено наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.
При цьому, ТОВ «Інсайд групп»на момент здійснення господарських операцій та виписки податкових накладних було зареєстровано платником податку на додану вартість, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.
Під валовими витратами виробництва та обігу, наведеному у п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 даного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону.
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.
Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного вище Закону передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як вже було зазначено, позивачем сплачено контрагенту суми податку на додану вартість, що безпосередньо підтверджується податковими накладними, при цьому реальний характер взаємовідносин між підприємствами підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Враховуючи зазначені норми права та викладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мав достатні і передбачені Законами України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємства»підстави як для віднесення до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ так і для включення до складу валових витрат витрати, пов'язані з придбанням товарів.
Стосовно тверджень податкового органу про те, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Профі-Інструмент»та ТОВ «Інсайд-Груп»носять характер нікчемного правочину, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між ТОВ «Профі-Інструмент»та ТОВ «Інсайд-Груп»з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Також, до справи ДПІ у Голосіївському районі м.Києва не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність»господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Дана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.05.2012р. (К/9991/6340/12).
Також судами обгрунтовано зазначено про помилковість висновків податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.
За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 23.10.2012 |
Оприлюднено | 05.11.2012 |
Номер документу | 27220088 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Маринчак Н.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні