Ухвала

від 31.10.2012 по справі 2а-2328/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" жовтня 2012 р. м. Київ К-35196/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрзбутпромтехпостач»(далі -Підприємство)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010

у справі № 2а-2328/10/1270

за позовом Підприємства

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі -Ленінська МДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року Підприємство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2010 № 0000442310/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 4 252 869 грн. (у тому числі 2 835 246 грн. за основним платежем та 1 417 623 грн. за штрафними санкціями).

Постановою названого суду від 19.05.2010 позов задоволено повністю з посиланням на обґрунтованість позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з тих мотивів, що сформований позивачем податковий кредит в оспорюваній сумі не підтверджений контрагентом.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду Луганського окружного адміністративного суду зі спору як скасовану помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Ленінською МДПІ за наслідками проведення невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету ПДВ за серпень 2008 року, оформленої актом від 25.01.2010 № 48/23/32900694. Правова позиція податкового органу по справі зводиться до неправомірності відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених йому до сплати постачальником -приватним підприємством «Епсілон-2004»(далі -ПП «Епсілон-2004»у складі ціни поставлених товарно-матеріальних цінностей, з огляду на те, що названий контрагент не підтвердив наявності господарських правовідносин з позивачем у вказаному звітному періоді. Директор ПП «Епсілон-2004»ОСОБА_1, яка з 04.12.2008 є керівником цього підприємства, заперечує свою причетність до його діяльності; попередній директор та засновник ПП «Епсілон-2004»ОСОБА_2 відмовився надати пояснення щодо існування фінансово-господарських зв'язків з Підприємством та документи на підтвердження фактичного здійснення операцій з позивачем.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

А відтак обставинами, що входять до предмету доказування у справі під час перевірки законності формування платником податкового кредиту, є реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) товарів у рамках господарських правовідносин з ПП «Епсілон-2004».

Для цього судам слід було достеменно з'ясувати характер та зміст операцій, які вплинули на зменшення бази та об'єкта оподаткування ПДВ Підприємства у перевіреному періоді, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції (як-от при поставці товарів -документи на підтвердження їх транспортування, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, прийняття за кількістю та якістю, зберігання тощо), наявність у організації-контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

В аспекті цього питання слід зазначити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі постачальника на відповідному ринку товарів.

Однак відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі. Так, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив виключно з факту наявності у спірного контрагента податкової правосуб'єктності на час здійснення операцій з поставки товарів позивачеві, а також послався на результати попередньої податкової перевірки Підприємства, якою охоплювався податковий період серпня 2008 року. Апеляційний суд, у свою чергу, підтримав правову позицію Ленінської МДПІ по справі виключно з підстав заперечення ОСОБА_1 своєї участі у діяльності ПП «Епсілон-2004», не звернувши увагу на те, що у серпні 2008 року вона ще не була керівником цього підприємства.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрзбутпромтехпостач»задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 у справі № 2а-2328/10/1270 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько