Рішення

від 09.11.2006 по справі 112/3-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

112/3-06

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2006 р.                                                                              Справа № 112/3-06

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю „Іонія”, м. Київ

до                    Підприємства "Центр професійної реабілітації інвалідів в Київській

                       області", м. Вишгород

третя особа на стороні відповідача, без самостійних вимог на предмет спору

                       Суб'єкт підприємницької діяльності Василенчук В.П., м. Чернівці

про                 стягнення 47 737,53 грн.

Суддя Коротун О.М.

Представники:

позивача         Корандюк Д.І. –представник за довіреністю б/н від 08.03.06 р.;

відповідача     Осадчий В.Б. –представник за довіреністю від 18.05.2006р.;

третьої особи  не з'явився.

В судовому засіданні 09.11.06 за згодою представників сторін на підставі ч. 2 ст. 85 ГПК України оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2006 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до підприємства „Центр професійної реабілітації інвалідів в Київській області” (далі –відповідач) про стягнення з останнього 47 737 грн. 53 коп. збитків, завданих неналежним виконанням договірних зобов'язань.

Позов обґрунтовано тим, що між позивачем і відповідачем з метою доставки в Україну придбаного в Італії кавового обладнання та кави було укладено шляхом оформлення заявки на перевезення вантажу від 13.10.2005р. договір перевезення вантажу.

Відповідач всупереч цього здійснив лише часткову доставку, та й ту з простроченням обумовленого сторонами терміну, чим спричинив нанесення позивачу збитків всього у розмірі 37 737 грн. 53 коп., в тому числі 2 578,09 грн. збитків, переплачених за надання транспортно-експедиційних послуг, 1 948 грн. за розмитнення машини, 33 211,44 грн. збитків у зв'язку з продажем товару зі знижкою.

Крім цього, сторона просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., оскільки в результаті несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань позивач також прострочив термін виконання своїх зобов'язань, а тому стягнення моральної шкоди обумовлено зниженням ділової репутації позивача.

Судові витрати позивач також просив покласти на відповідача.

Згідно доповнення до позовної заяви від 20.07.2006р., поданої в порядку ст. 22 ГПК України, в якій позивач фактично змінив підставу позову, позивач вважає, що між ним та відповідачем було укладено договір транспортного експедирування, умови якого в частині поставки відповідач виконав лише 25.10.2005р. (на 5 днів пізніше обумовленої дати), а поставку кавового обладнання не здійснив взагалі, чим позивачеві було завдано збитки у вищевказаній сумі.

Посилання відповідача на необхідність претензії позивач вважає помилковим, оскільки пред'явлення претензії сторона вважає можливим, а не обов'язковим. Тоді як договір транспортного експедирування, який, як вважає позивач, уклали сторони, не містить вимог щодо обов'язкового пред'явлення претензії. Оскільки між сторонами не було домовленості про порядок досудового врегулювання спору шляхом пред'явлення претензії, така претензія відповідачеві не направлялася.

В додаткових поясненнях позивач зазначає, що сторонами було обумовлено в заявці ціну договору –1 900 євро по курсу НБУ в день розмитнення товару. Відповідно до договору, в ньому зазначено вантажем кавове обладнання, такий самий вантаж зазначено в договорі транспортного експедирування, укладеного між позивачем і відповідачем 13.10.2005р., тому в зв'язку з відмовою відповідача від своєчасної поставки такого обладнання, позивач був змушений укласти договір транспортного експедирування з СПД Волковою М.В. та поніс додаткові витрати (збитки), які є частиною позовних вимог.

Право на відшкодування моральної шкоди сторона обґрунтовує ст.ст. 16, 23, 211 ЦК України.

Факт відмови відповідача від виконання договору позивач підтверджує наявністю претензії 3-ої особи до відповідача на суму 1 700 євро.

Відповідач у відзиві на позов від 12.05.2006р. за № 10 його заперечив з підстав того, що позивач не звертався до нього з претензією, як це передбачено ст. 315 ГК України, ч. 1 ст. 925 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позов від 17.10.2006р. позов не визнав з підстав того, що договір, на який посилається позивач, не містить істотних умов, які вимагає закон для даного виду договорів, зокрема, ціну договору та порядок оплати; позивач сам відмовився від подальшого виконання, тоді як перевізник (третя особа по справі) за умови відсутності заперечень позивача від подальшого виконання договору, мала реальну можливість виконати умови договору. Стягнення моральної шкоди відповідач вважає безпідставним через відсутність порушень прав позивача.

Відповідач також у запереченнях проти заявлених розмірів збитків від 08.11.2006р. вказує, що наявність в заявці позначки 1 900 євро по курсу НБУ на день розмитнення не є виконанням вимог Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”, оскільки не встановлює порядку та термінів розрахунку. Сторона вважає, що позивач не довів, що додаткові витрати, які він поніс, виникли саме через вину відповідача. Жоден з договорів не містить специфікації, тому неможливо ідентифікувати обладнання, яке мав поставити відповідач, і яке фактично поставила СПД Волкова М.В. Стягнення моральної шкоди відповідач вважає безпідставним.

Стосовно посилань позивача на факт відмови відповідача від виконання договору в частині поставки кавового обладнання, сторона вважає їх безпідставними, оскільки саме на позивачеві лежить відповідальність за несвоєчасну поставку такого обладнання, ніяких листів, фактів чи інших доказів на підтвердження такого факту не має.

Отже, вимогу про стягнення з нього 33 211 грн. не одержаних доходів відповідач вважає необґрунтованою.

Третя особа просила позов залишити без задоволення у відзиві на позов від 25.09.06 з підстав того, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням відповідачем зобов'язань за договором та понесеними позивачем збитками.

Крім того, знижка на кавове обладнання надана позивачем СПД Веревченко Д.О. добровільно, без будь-яких заперечень, тобто позивачем не було вжито жодних заходів для того, щоб принаймні мінімізувати розмір таких збитків, а тому правових підстав в силу приписів ст. 623 ЦК України для покладання відповідальності за спричинення таких втрат на інших осіб не вбачається.

В частині стягнення моральної шкоди третя особа зазначила, що такі вимоги є неправомірними у відповідності з ст. 923 ЦК України, яка не містить такого виду відповідальності.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.04.2006р. було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 16.05.2006 року.

В судовому засіданні 16.05.2006р. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 14.06.2006р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.06.2006 по даній справі було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СПД Василенчука В.П. Розгляд справи неодноразово відкладався та у судовому засіданні оголошувалися перерви на підставі ст. 77 ГПК України.

На підставі ч. 4 ст. 69 ГПК України судом продовжувався строк розгляду спору за клопотанням сторін.

Тому рішення ухвалено 09.11.2006р. В судовому засіданні 09.11.06 сторони надали письмову згоду на оголошення вступної та резолютивної частин рішення в порядку ч. 2 ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та підприємством „VENETO ITALIA S.R.L.” (Італія) укладено контракт № 01.06.03 від 01.06.03, предметом якого є продаж на користь позивача певної продукції.

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією-заявкою на перевозку вантажу від 13.10.2005р. з Італії, яку передав факсом, що не заперечується сторонами.

У вказаній заявці визначено наступне. Маршрут перевезення вантажу –Італія (м.м. Бінаско, Падова), найменування вантажу –кавове обладнання, кава. Вага –4479 кг = 35 м3. Вид транспортного засобу зазначено, як крита машина 82 –86 м. куб, кількість автопроїздів не вказано.

Датою загрузки зазначено 17.10.2005р. У цій заявці також містилося дві адреси погрузки з зазначенням ваги продукції по кожній з них: 1) Бінаско –кавове обладнання 4,06 м3; 2) Падова –запчастини –2 палетти, 470 кг та кава: 2,642 т.

Місцем митного оформлення вказано м. Падова, вантажовідправником –Венето Італія.

Термін доставки вантажу –20.10.2005р. за адресою позивача по справі.

Позивач при розгляді справи наголошував на тому, що відповідач прийняв цю заявку до виконання, вказав вартість послуг у розмірі 1 900 євро за курсом НБУ на день розмитнення і по факсу передав таким чином узгоджену заявку позивачу, копія якої наявна в матеріалах справи. Відповідач заперечив усно факт такого узгодження.

На запитання суду та відповідача щодо наявності у позивача такого примірника заявки представник позивача пояснила, що він не зберігся, а копія, яка є у сторони, додана до матеріалів справи.

Судом відзначається, що здійснити за ініціативою суду експертизу щодо того, яким чином було здійснено дописку стосовно ціни на заявці і якою із сторін за відсутності у сторони отриманого позивачем від відповідача примірнику факсової заявки не вбачається технічно можливим.

Тому справа розглянута судом за наявних матеріалів справи, а докази оцінені судом у їх сукупності, виходячи з принципів справедливості та змагальності (ст. 43 ГПК України).

Так, судом приймаються доводи позивача про те, що відповідач прийняв до виконання заявку на перевезення вантажу, що також не заперечується відповідачем. Разом з цим, встановити достеменно, яка ціна була погоджена сторонами і чи погоджувалася вона в цій заяві, не вбачається можливим.

Відповідач у справі аналогічним чином звернувся до третьої особи з факсовою заявкою-договором на перевезення вантажу № 04/М від 17.10.05 (ксерокопія якої наявна в матеріалах справи), яка фактично здійснила перевезення вантажу за міжнародним маршрутом м. Бінаско (Італія) –м. Київ (Україна).

Як вбачається з матеріалів справи, третя особа виконала частково взяті відповідачем зобов'язання згідно з заявкою від 13.10.2005р. та через нездійснені з нею розрахунки та непорозуміння з відповідачем притримала вантаж, як гарантію здійснення з нею розрахунків, що підтверджується, в тому числі, наявними в матеріалах справи претензіями, відповідями та перепискою сторін.

Позивач згідно платіжних доручень № 1171 та № 1210 від 14.11.2005р. та від 22.11.2005р. сплатив відповідачу 6 300 грн. в якості оплати за транспортні послуги.

Згідно з ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. В силу ч. 3 цієї статті укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом даного виду договорів їх предметом є транспортні послуги. Істотними умовами договору є: найменування вантажу, його маса, вага, кількість місць, тара, пакування, особливі властивості, вартість.

В даному випадку відповідач не є перевізником в розумінні ст. 909 ЦК України, оскільки в силу норм глави 64 ЦК України, які регламентують правила про договори перевезення, перевізниками є транспортні організації, створені у вигляді передбачених ЦК України юридичних осіб, для яких діяльність по перевезенню вантажів є реалізацією їх правоздатності, хоча заявка-пропозиція надсилалася саме на перевезення вантажу, а не на транспортне експедирування.

Тоді як в силу ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ст. 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до приписів ст. 931 ЦК України, розмір плати за договором транспортного експедирування встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено Законом.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що сторони мали намір укласти договір транспортного експедирування, що не заперечили сторони та вбачається з їх письмових пояснень.

В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Відповідно до приписів ч. 2 цієї ж статті, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В цій частині судом приймаються доводи відповідача стосовно того, що сторонами не визначено в заявці конкретне обладнання, а лише зазначено: кава, кавове обладнання, тоді як специфікацій не надавалося. Крім того, враховуючи, що договір є платним, суд приймає доводи відповідача стосовно того, що для всіх оплатних договорів істотною є умова про ціну. З поданого суду примірника копії переданої факсом заявки, який наявний в матеріалах справи, не можливо за наявності факту заперечень відповідачем та неможливості здійснення експертизи за відсутності оригіналу цієї заявки дійти беззаперечного висновку про наявність в ній умови про ціну, порядок здійснення оплати. Достеменно встановити, якою із сторін було здійснено дописку про ціну ( в розмірі 1 900 євро), до чи після підписання примірнику заявки відповідачем, встановити за наявними в матеріалах справи доказами не можливо.

Згідно ч. 2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного судом приймаються частково доводи відповідача стосовно того, що в зв'язку з недосягненням сторонами згоди щодо предмету, ціни договору та порядку здійснення розрахунків, тому суд дійшов висновку, що договір є неукладеним.

При цьому, судом відзначається, що про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину, встановлену господарським судом (аналогічний висновок міститься в п. 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року за № 01-8/2351).

Разом з цим, судом враховуються при розгляді даної справи і ті обставини, що сторони намагалися здійснити дії на виконання заявки на перевезення.

Так, позивач розрахувався з відповідачем за частково надані послуги, а останній уклав договір з третьою особою, прийняв від позивача кошти, сплачені йому в сумі 6 300 грн. частково було доставлено для позивача товар –каву з Італії, з цього питання між сторонами спору не існує.

Судом встановлено, що фактично спір по справі виник в зв'язку з тим, що сторони не обумовили ціну договору та строки, порядок здійснення оплат. Так, третя особа за відсутності оплати від відповідача, з яким, в свою чергу, не розрахувався позивач, не здійснила доставку всього вантажу з Італії (відстань між містами погрузки приблизно становила 650 км, а кошти на пальне не надійшли), що в судовому засіданні підтвердили відповідач та третя особа. Здійснення ж оплати позивачем лише в листопаді місяці 2005 року унеможливило доставку вантажу у жовтні 2005 року.

Разом з цим, суд за результатом розгляду спору дійшов висновку про необхідність відмови в позові, крім викладеного, також і через наступне.

В силу статті 22 ЦК України встановлені загальні засади та підстави відшкодування збитків. Відповідно до ч. 2 цієї статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, врегульовано ст. 623 ЦК України, згідно якої боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Одним з основних способів захисту цивільних прав і інтересів є відшкодування збитків. Відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника.

Частина 1 статті 623 ЦК України встановлює загальний обов'язок боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати кредиторові в повному обсязі завдані порушенням збитки, що включають реальні збитки і упущену вигоду.

На кредитора покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому порушенням зобов'язання.

Пред'явлення вимог про відшкодування не одержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності не одержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.

Крім викладеного в рішенні, судом відзначається, що за відсутності специфікації до заявки на перевезення вантажу від 13.10.2005р. та вказівки в останній про вид (види), найменування, тощо) кавового обладнання не вбачається можливим ідентифікувати, що саме це кавове обладнання було предметом перевезення за договором на надання транспортно-експедиційних послуг № 02/11/05. До того ж, згідно заявки на перевозу автомобільним транспортом від 02.11.2005 року зазначено наступне найменування вантажу: кавоварки та кавомолки електричні; кількість піддонів –17, вага –1,367 т, об'єм –6,08 куб.м. Адреса завантаження –„Interpatavium” s.r.l. , via Svizzera 24 35127 Padova Camin Zona industriale.

Тоді як в заявці від 13.10.2005р. містилося дві адреси завантаження - з зазначенням ваги продукції по кожній з них: 1) Gruppo Cimball S.p.A.: „Faema„ via Archimede, 3; 20082 Binasco (MI) –кавове обладнання 4,06 м3; 2) Падова –запчастини –2 палетти, 470 кг ; та кава - 2,642 т.

Отже, судом здійснено аналіз та порівняння обох заявок, в результаті якого з'ясовано наступне: кавове обладнання за заявкою від 13.10.2005р. мало бути відвантажено в Binasco в об'ємі  4,06 м3, тоді як за заявкою від 02.11.2005 року  кавоварки та кавомолки електричні в іншому об'ємі –6,08 куб.м мали відвантажуватися  в Padova.

Тому підстав для стягнення 2 578,09 грн. збитків (різниці між 5 472,63 грн. вартості наданих транспортно-експедиційних послуг позивачу СПД Волковою М.В. та недоплатою 2 894,54) не вбачається. Відповідно до цього, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги і про стягнення 1 948 грн. в якості збитків, пов'язаних з розмитненням машини, якою перевозилися кавоварки та кавомолки електричні СПД Волковою М.В. відповідно до укладеного позивачем з ТОВ „Зовнішекономсервіс” договором № 18-ТУ від 10.04.2005р. (позивачем було сплачено ТОВ „Зовнішекономсервіс” 3 896 грн. за розмитнення двох машин).

Судом також вважаються обґрунтованими, крім наведеного в рішенні, доводи третьої особи по справі стосовно того, що підстав для стягнення збитків у розмірі 33 211 грн. (добровільно надана позивачем СПД Веревченко Д.О. знижка) не вбачається, оскільки позивачем не було вжито заходів для того, щоб зменшити розмір таких збитків, зокрема, сплатити відповідачу кошти для здійснення доставки вантажу з метою виконання саме ним (чи третьою особою) заявки від 13.10.2006р.; доказів відмови відповідача від виконання вказаної заявки матеріали справи не містять, а тому відсутні правові підстави в силу приписів ст. 623 ЦК України для покладання відповідальності за спричинення таких втрат на інших осіб.

В цій частині також враховується відсутність в заявці від 13.10.2005 року переліку кавового обладнання, без якого суд не може дійти беззаперечного висновку, що саме таке обладнання мало бути продано позивачем в майбутньому в рамках договору купівлі-продажу обладнання № 14.09.05 від 14.09.2005 року СПД Веревченко Д.О., тоді як умови договору з останнім містили специфікацію (на відміну від заявки від 13.10.2005 року), до переліку за якою ввійшли: машина для приготування кави М 39 та кавомолка (в кількості по 3 шт.).

Таким чином, крім наведеного в рішенні правового обґрунтування в частині відсутності підстав для стягнення збитків, суд відзначає відсутність такого елементу, як причинно-наслідковий зв'язок, без наявності якого відсутні підстави для такого стягнення.

Стосовно стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., суд відзначає наступне.

В силу ст. 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є стягнення моральної шкоди.  Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За результатом розгляду справи судом не встановлено обставин для покладання на відповідача такої шкоди в розумінні вищенаведених норм матеріального права.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтував суду ані розмір такої шкоди, ані подав доказів на підтвердження її заподіяння щодо приниження відповідачем честі, гідності, а також ділової репутації юридичної особи –позивача по справі.

За результатом розгляду справи суд таких обставин не встановив.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову в позові повністю.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви не сплачено державне мито в установленому порядку, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.10.1993 № 7-93 “Про державне мито”, (із змінами та доповненнями), державне мито, яке сплачується із позовних заяв майнового характеру –1 % ціни позову, але не менше 6-х неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки позивачем визначено ціну позову в розмірі 47 737,53 грн., сума державного мита, яка підлягала сплаті, складає 477,38 грн., фактично ж сплачено 377,37 грн. (платіжне доручення № 410 від 12.04.2006р.) та 85 грн. (платіжне доручення № 409 від 12.04.2006р.), всього 462,37 грн.

В зв'язку з вищевикладеним, суд достягує з позивача 15,01 грн. в Державний бюджет України (різницю між фактично сплаченим державним митом та державним митом, яке підлягало сплаті (477,38 грн.-462,37грн.).

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 33, 34, 44, 49, 85-88 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позову відмовити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Іонія” (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Васильківська, 11/11; фактична адреса: 01001, м. Київ, вул. Панорамна, 1, код ЄДРПОУ 31482714; р/р 26002246 в „Міжнародний комерційний банк”, МФО 300658) в доход Державного бюджету України 15,01 грн. (П'ятнадцять грн. 01 коп.) державного мита.

          Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оформлення відповідно до статті 86 ГПК України.

16.11.2006р.

Суддя                                                                                Коротун О.М.