Постанова

від 30.10.2012 по справі 2а-1670/5179/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/5179/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єресько Л.О.,

при секретарі - Курбалі А.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Гаспарян С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03 серпня 2012 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2012 №0000941703 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 30 195,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на незгоду із висновками виїзної планової перевірки відповідача, що набрала форму акту від 07.03.2012 № 111/1703/НОМЕР_1, зазначав, що фінансово-господарські операції по поставці дизельного пального із ТОВ «Кім»та СПД ФО ОСОБА_4 мали реальний характер та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках. Пояснював, що висновки перевірки в акті стосовно не підтвердження відображених в податковій звітності показників за результатами господарських операцій із вказаними контрагентами у зв'язку із відсутністю податкових накладних не відповідають дійсності, на підтвердження чого надав копії цих накладних.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на висновки вищевказаного акту перевірки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є фізичною особою підприємцем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), зареєстрований виконавчим комітетом Полтавської міської ради 28.04.1998 та є, зокрема, платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № НОМЕР_6, виданого ДПІ у м. Полтаві 03.09.1999, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.

В період з 10.02.2012 по 01.03.2012 посадовими особами ДПІ у м. Полтаві відповідно до направлень від 09.02.2012 №310, №311 та наказу від 23.01.2012 року №253 було проведено планову документальну виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, яка набрала форму акту від 07.03.2012 № 111/1703/НОМЕР_1. Термін перевірки продовжувався на підставі наказу Кременчуцької ОДПІ від 22.02.2012 № 479.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого платником завищено податковий кредит всього на суму 34 648 грн., а саме за жовтень 2010 року в сумі 7 525 грн., за травень 2011 року в сумі 22 670 грн. та грудень 2011 року в сумі 4 453 грн.

До такого висновку ревізори дійшли у зв'язку з тим, що в декларації за жовтень 2010 року перевіряючими встановлена розбіжність в сумі 7525 грн. 24 коп. у зв'язку з включенням до податкового кредиту податкової накладної №25 від 01.10.2010 на суму 45 151 грн. 44 коп., сума ПДВ -7525 грн. 24 коп., виписаної ТОВ "Кім" (код 20171844), яка включена до реєстру отриманих податкових накладних за жовтень 2010 року та яка на перевірку не надана.

В декларації за травень 2011 року встановлена розбіжність в сумі 22670 грн. 32 коп. у зв'язку з включенням до податкового кредиту податкової накладної № 2 від 13.05.2011 на суму 136021 грн. 94 коп., сума ПДВ -22670 грн. 32 коп., виписаної ФО-П ОСОБА_4 (код НОМЕР_2), яка включена до реєстру отриманих податкових накладних за травень 2011 року та яка на перевірку не надана.

В ході проведення перевірки встановлено, що в період, що перевірявся ФО-П ОСОБА_3 було придбано 433 043 літрів компонента дизельного палива на суму 3 656 836 грн., а фактично реалізовано 429 950,76 літрів на суму 4 022 623 грн.

Різниця між придбаним компонентом дизельного палива та реалізованим складає 3092,24 л, середня ціна придбаного компонента дизельного палива складає 7 грн. 20 коп. Обсяг поставки (база оподаткування) без урахування ПДВ, що підлягає оподаткуванню за ставками складає 3 092,24 * 7,20 = 22 264 грн. 13 коп.

Платником на перевірку інформації щодо залишків товарно-матеріальних цінностей станом на початок та на кінець періоду, що перевірявся, не надано, як не надано і оформлених належним чином документів, підтверджуючих використання цього пального в господарській діяльності.

Таким чином, перевіряючі дійшли висновку, що оскільки платник не надав на перевірку підтверджень реальності здійснення ним господарських операцій щодо використання компонента дизельного палива в оподатковуваних операціях господарської діяльності по придбаному компоненту дизельного палива, то не мав права відносити до податкового кредиту з податку на додану вартість 4452 грн. 83 коп.

На підставі вищевикладених висновків перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення рішення форми "Р" від 28.03.2012 №0000941703, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 37 640 грн. 50 коп., з них за основним платежем - 34 648 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 2 995 грн. 50 коп.

Позивач не погодився із винесеним податковим повідомленням - рішенням в частині визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 30 195 грн. та оскаржив його в адміністративному порядку. Свою незгоду із оскаржуваним податковим повідомленням -рішенням мотивував невідповідністю висноків перевірки щодо відсутності податкових накладних, виданих ТОВ «Кім»та СПД ФО ОСОБА_4 дійсним обставинам. За наслідками розгляду в адміністративному порядку рішенням ДПС у Полтавській області від 08.06.2012 №149/С/10-215 та рішенням ДПС України від 06.07.2012 №15677/С/10-2315 скарги платника податку були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення -рішення без змін.

Із даними рішеннями позивач не погодився та оскаржив податкове повідомлення - рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 30 195 грн. до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Полтаві, як на підставу завищення позивачем податкового кредиту в жовтні 2010 року та в травні 2011 року на загальну суму 30 195 грн., посилалася на те, що податкову накладну №25 від 01.10.2010, виписану ТОВ "Кім" та включену позивачем до податкового кредиту у жовтні 2010 року, а також податкову накладну №2 від 13.05.2011, виписану ФО-П ОСОБА_4 та включену до податкового кредиту в травні 2011 року на перевірку надано не було.

Згідно акту перевірки виїзна планова перевірка податковим органом проводилася в приміщенні ВПМ у м. Полтаві, у зв'язку з тим, що у СГД-ФО ОСОБА_3 згідно протоколу обшуку від 18.01.2012 були вилучені первинні документи, що підтверджують господарську діяльність СГД-ФО ОСОБА_3

В ході судового розгляду позивачем було залучено до матеріалів справи лист № 6284/С/07-31 від 25.09.2012 Головного відділу податкової міліції ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС про надання СГД-ФО ОСОБА_3 копій податкових накладних, які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18.01.2012 року, та додано копії вищевказаних податкових накладних по спірним контрагентам.

Таким чином, судом виходить із того, що податкові накладні № 25 від 01.10.2010, виписану ТОВ "Кім", та № 2 від 13.05.2011, виписану ФО-П ОСОБА_4, були наявні у вилучених документах, які охоплювалися перевіркою.

При цьому, Вищий адміністративний суд України листом від 02.06.2011 № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою , тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми (документального оформлення). Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування .

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При перевірці реальності проведення господарських операцій, що призводять до реальної зміни у структурі активів контрагентів, та фактичності здійснення поставок суду належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: 1) рух активів у процесі здійснення господарської операції з урахуванням особливостей їх проведення - місце навантаження та відпуску товару, місце розвантаження та зберігання цього товару, яким автотранспортом та якою особою здійснювалося його перевезення, яка особа здійснювала приймання товару на підставі доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, відображення надходження та подальшого руху товару на складі (дані складського обліку), встановити осіб, які приймали участь у проведенні господарських операцій, наявність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції; 2) установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, в т.ч. наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Надаючи оцінку документам, якими позивач підтверджує реальність проведення спірних господарських операцій, що залучені ним до матеріалів справи, та оскаржуваному податковому повідомленню -рішенню, суд виходить із наступного.

В 2010 році порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, надалі -Закон "Про ПДВ").

Відповідно до чинного законодавства ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи за умови реєстрації їх як платників ПДВ мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманого з покупця. Тобто в нашій країні, як і в більшості країн, де є цей податок, застосовується непрямий метод оцінки доданої вартості - метод податкового кредиту , тобто сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумами податку, отриманого від покупців, і сумами податку, сплаченого постачальникам.

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України "Про ПДВ" встановлено, що податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З 01.01.2011 порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та податку на прибуток врегульовано Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка повинна містити обов'язкові реквізити, визначені цією ж нормою.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на викладене, необхідною умовою для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, за наявності належно оформлених податкових накладних.

Судом встановлено, що 28.10.2010 між позивачем та ТОВ "Кім" укладено договір поставки дизельного палива № 24.

Виконання даного договору оформлено видатковою накладною від 29.10.2010 № РН-0000024, податковою накладною від 29.10.2010 № 25, згідно яких останнім відвантажено на адресу позивача 7022 л дизельного палива (а.с. 40-42).

При цьому із вказаних документів не вбачається якої марки поставлялося дизельне паливо. На підтвердження його походження надано паспорт №161а від 18.02.2010, виданий ЗАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (м. Лисичанськ, Сведлова, 371, оф. 1-А).

На доказ транспортування вказаного палива позивачем надано копію товарно -транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №12 від 29.10.2010 форми № 1-ТТН (нафтопродукт) (а.с. 44).

Порядок та особливості проведення господарських операцій із нафтопродуктами регламентовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.09.2008 за № 805/15496 (надалі -Інструкція).

Ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Вимогами даної інструкції передбачено прийняття підприємствами нафтопродуктів за кількістю та якістю .

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства. Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено. На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Приймаючи до уваги, що товаром, який поставлявся цим контрагентом згідно наданих документів, були нафтопродукти, то сторонами повинні бути дотримані порядок та особливості проведення господарських операцій із нафтопродуктами, які регламентовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Форма № 1-ТТН (нафтопродукт) затверджена Додатком 3 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Аналізуючи надану товарно-транспортну накладну, судом встановлено, що вона не заповнена належним чином, а саме не містить найменування та марку пального, а лише вид нафтопродукту - дизельне паливо, не вказано місце навантаження та розвантаження (зазначено - м. Полтава, а місцезнаходження постачальника - Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 275, оф. 209), не містять номеру резервуара з якого було здійснено налив нафтопродукту для автомобільного перевезення, не заповнені графи "дата і час виїзду з підприємства - вантажовідправника", "дата і час прибуття до вантажоодержувача" та "дата і час виїзду від вантажоодержувача".

За відсутності вищевказаних обов'язкових реквізитів, встановлених вищевказаною формою для надання їм юридичної доказовості, дані документи не можуть розцінюватися як належний доказ руху нафтопродуктів.

Крім того, Наказом МВС від 26.07.2004 № 822 "Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів", яким регулюється перевезення небезпечних вантажів, встановлено, що під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинні знаходитись такі документи: а) товаротранспортний документ на небезпечні вантажі, б) свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, д) узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією МВС України.

Як свідчать матеріали справи, на момент здійснення господарських відносин з контрагентами у позивача була наявна ліцензія на здійснення пасажирських перевезень (а.с. 107), відомості про наявність ліцензій та дозволів на перевезення небезпечних вантажів (нафтопродуктів) відсутні.

Позивачем також не надано суду доказів наявності в нього резервуарів або будь-яких придатних для зберігання нафтопродуктів ємкостей, як не надано і документів щодо прийняття поставлених нафтопродуктів ні по кількості ні по якості (сертифікати якості, аналізи проб на якість та інш.), а також не надано доказів належного приймання та обліку нафтопродуктів відповідно до Інструкції.

Крім того, судом не встановлено зв'язку витрат на придбання вказаного пального із господарською діяльністю позивача. Пояснень та доказів щодо подальшого використання позивачем в своїй господарській діяльності поставлених товарів суду не надано.

Контрагентом було отримано запит суду за вказаним у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, однак відповіді на нього суду не надано, взаємовідносини із позивачем не підтверджено.

Щодо фінансово-господарських взаємовідносин із ФО-П ОСОБА_4 позивачем залучено до матеріалів справи копію договору поставки №40/1 від 04.05.2011, видаткову та податкову накладні №02 від 13.05.2011 (а.с. 46-52, 54), згідно яких у даного контрагента останнім придбавалося дизельне паливо.

Реальність перевезення даного товару позивач підтверджує наданою товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми № 1-ТТН (нафтопродукт) (а.с. 53), де зазначено перевізником (автопідприємство) ФО-П ОСОБА_3, а в графі автомобіль вказано державний MAЗ НОМЕР_4 причеп державний НОМЕР_5. Дана ТТН не заповнена належним чином, а саме не вказано місце навантаження (зазначено - м. Харків, а місцезнаходження постачальника - м. Полтава, вул. Фрунзе, 133 б), не містить номеру резервуара з якого було здійснено налив нафтопродукту для автомобільного перевезення, не заповнені графи "дата і час виїзду з підприємства - вантажовідправника", "дата і час прибуття до вантажоодержувача" та "дата і час виїзду від вантажоодержувача".

Представником позивач в ході судового розгляду надано пояснення, що перевезення товару від контрагента здійснювалося позивачем за власний рахунок. На підтвердження наявності у його власних ресурсів суду надано копію договору оренди від 01.01.2010 із ФО-П ОСОБА_5, згідно якого Орендодавець передає Орендарю (ФО-П ОСОБА_3) в строкове користування МАЗ - 5337, реєстраційний номер НОМЕР_4.

При цьому, суду не надано доказів, що вказаний транспортний засіб перебував на обліку позабалансових рахунків позивача як орендований засіб та документального підтвердження перерахування Орендарю орендної плати у визначеному договором оренди розмірі, як не надано і доказів і використання його у своїй діяльності, а саме оформлення на відповідні перевезення подорожніх листів, де фіксувався кілометраж, який було пройдено цим автомобілем під час здійснення відповідних перевезень, на підставі яких позивачем списувалося б пальне із наданням актів списання використаного пального, тобто понесення позивачем документально підтверджених витрат на дані перевезення.

Доказів використання в своїй господарській діяльності придбаного дизельного палива у ФО-П ОСОБА_4 позивачем не надано.

На запит суду ФО-П ОСОБА_4 взаємовідносини із позивачем не підтверджено.

Приймаючи до уваги наведене, та за відсутності вищевказаних обов'язкових реквізитів у наданих ТТН, що встановлені затвердженою формою для надання їм юридичної доказовості, суд дійшов висновку, що дані документи не можуть розцінюватися як належний доказ руху нафтопродуктів.

Таким чином, в ході судового розгляду не підтверджено реальність вищевказаних господарських операцій та фактичність поставок нафтопродуктів між позивачем та зазначеними контрагентами.

За таких обставин суд погоджується із висновками відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту із урахуванням вищезазначених податкових накладних.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, позовні вимоги є необгрунтованими, а податкове повідомлення -рішення від 28.03.2012 №0000941703 в оскаржуваній частині є правомірним та законним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 05 листопада 2012 року.

Суддя Л.О. Єресько