Постанова

від 31.10.2012 по справі 5011-36/2402-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р. Справа № 5011-36/2402-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Кролевець О.А., розглянувши касаційну скаргу Державного комунального підприємства кінотеатр "Росія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.06.2012 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.04.2012 у справі№5011-36/2402-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмежено відповідальністю "Укркіноінвест" доДержавного комунального підприємства кінотеатр "Росія" простягнення 971 176,43 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: позивача Шубак О.І. (дов. від 23.10.2012); відповідача Філатова А.М. (дов. від 01.10.2012); Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.10.2012 №03.07-05/841 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа, та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді -Барицька Т.Л., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2012 у справі №5011-36/2402-2012 (суддя Т.Ю. Трофименко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2012 (судді: К.В. Трофименко, П.В. Авдеєв, М.Л. Яковлєв), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркіноінвест" (надалі позивач) до Державного комунального підприємства кінотеатр "Росія" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача 378 098,09 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 143 760,54 грн. ынфляцыйних втрат, 449 317,80 грн. 36% річних з простроченої суми, 19 423,53 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

30.10.2012 через канцелярію Вищого господарського суду України від відповідача надійшли доповнення до касаційної скарги

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів у сумі 378 098,09 грн., інфляційних втрат у сумі 143 760,54 грн., 36% річних у сумі 449 317,80 грн.

Підставами позову є порушення відповідачем умов договору лізингу №Р1/06 від 15.01.2006 з урахуванням змін, внесених відповідно до додаткової угоди №Р1 від 25.07.2006, в частині сплати лізингових платежів; крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за вказаним договором лізингу, відповідачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, та 36% річних відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 4.2. договору лізингу.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

При прийнятті судового рішення, господарські суди попередніх інстанцій, керуючись вищенаведеними нормами та встановивши, що: ? 15.01.2006 між позивачем та відповідачем був укладений договір лізингу №Р1/06; ? додатковою угодою №Р1 від 25.07.2006, сторони (позивач та відповідач) змінили пункти 1.2., 3.1. та додаток №1 до договору; ? відповідно до умов зміненого договору лізингу, позивач (лізингодавець) надає відповідачу (лізингоодержувачу) в платне користування предмет лізингу на умовах, що визначаються цим договором; предметом лізингу є обладнання для кінотеатру, що включає: екран, кінотехнологічне обладнання, акустичне обладнання на строк 48 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі обладнання (п.п. 1.1., 1.2., 2.1 договору); ? пунктом 3.1. договору визначено загальну вартість договору, а саме: 353 368,16 грн., в тому числі вартість комплекту обладнання 129 792,00 грн., в т.ч. ПДВ -21 632,00 грн.; ? лізингові платежі складаються з: - суми, що відшкодовує частину вартості встановленого обладнання та - лізингових процентів, що включають платіж як винагороду лізингодавцю за надане у лізинг обладнання; ? документом, який підтверджує передачу комплекту обладнання від лізингодавця у користування до лізингоодержувача, є акт про здачу-приймання обладнання; акт про передання-приймання складається і підписується у двох примірниках: для лізингодавця та для лізингоодержувача (п. 5.7. договору); ? відповідно до акту приймання-передачі від 31.10.2006 до договору лізингу №Р1/06 від 15.01.2006, позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт лізингу за вказаним договором лізингу; ? підпунктом 10.2.2. договору лізингу сторони визначили одним із обов'язків лізингоодержувача (відповідача) своєчасне здійснення лізингових платежів, яке (здійснення лізингових платежів), відповідно до п. 5.7. договору, має відбуватися до 25 числа місяця, за який сплачується лізинговий платіж; ? на момент звернення із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати лізингових платежів становить 378 098,09 грн., що підтверджується документально, в тому числі і двостороннім актом звірки взаємних розрахунків між сторонами від 01.01.2012, в яку (суму заборгованості) включено і ПДВ, що узгоджується із приміткою(*) додатку №2 (Графік лізингових платежів) до додаткової угоди №Р1 від 25.07.2006 про зміну договору лізингу №Р1/06 від 15.01.2006, підписаного та узгодженого сторонами; ? пунктом 4.2. договору лізингу узгоджено, що з урахуванням положень ст. 625 ЦК України лізингоодержувач у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу лізингодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 процентів річних від простроченої суми, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач підтвердив відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для стягнення з Державного комунального підприємства кінотеатр "Росія" заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 378 098,09 грн., 143 760,54 грн. інфляційних втрат та 449 317,80 грн. 36% річних, нарахованих відповідно до п. 4.2. договору лізингу.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо неправомірної відмови судів попередніх інстанцій у зменшенні розміру штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України (36% річних), розмір яких перевищує розмір основної заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, дана норма встановлює право суду за наведених в ній підстав зменшити розмір стягуваних з боржника саме штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відноси зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В даному випадку, стягнуті з відповідача у судовому порядку на підставі ст. 625 ЦК України та п. 4.2. договору 36% річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 №4/719), у зв'язку з чим, у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру річних в порядку ч. 2 ст. 233 ГК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду є доводи скаржника про невідповідність чинному законодавству договору лізингу, на підставі якого виникли правовідносини сторін, оскільки відповідачем не надано доказів визнання такого договору недійсним у судовому порядку; а тому, відсутні підстави вважати зазначений правочин недійсним, та таким, що не відповідає вимогам закону, та не створює правових наслідків для його сторін.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих ними у даній справі судових рішень, а тому, не є підставами для їх скасування; при цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комунального підприємства кінотеатр "Росія" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2012 у справі №5011-36/2402-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді Т.Л. Барицька

О.А. Кролевець