Постанова

від 30.10.2012 по справі 5023/3382/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2012 р. Справа № 5023/3382/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Казаковій О.В

за участю представників сторін:

позивача -Якунін М.М., довіреність № 108 від 07.08.2012 р.

відповідача -не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3105 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 28 серпня 2012 р. по справі № 5023/3382/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрон" с. Чапаєва, Чугуївський район, Харківська область

про стягнення 59415,07 грн.

встановила:

У липні 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрон" - 55000 грн. основного боргу, 3158,36 грн. пені, 1256,71 грн. 6 % річних та 1609,50 грн. судового збору. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки продукції № 24 від 20.01.2012 р. в частині оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2012 року по справі № 5023/3382/12 (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з СТОВ "Агротрон" на користь ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" суму основного боргу в розмірі 55000 грн., пені - 2524,59 грн., 6 % річних - 1009,84 грн. та судовий збір в сумі 1585,64 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару за укладеним між сторонами договором поставки продукції № 24 від 20.01.2012 р.; що пеня та річні, з урахуванням коригування періоду нарахувань, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов зазначеного договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2012 року по справі № 5023/3382/12 (помилково зазначаючи дату рішення 29.08.2012 р., замість 28.08.2012 р., хоча в мотивувальній частині посилаючись на рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2012 р.) та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, судові витрати просить покласти на позивача, з мотивів та підстав викладених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що у матеріалах справи наявні лише копія договору на поставку продукції, укладеного між позивачем та відповідачем та копії видаткових накладних на загальну суму 124900 грн. на яких відсутній підпис директора СТОВ «АГРОТРОН»або уповноваженої особи, тобто не надані докази цих повноважень, а також відсутня печатка підприємства відповідача. Таким чином, він вважає, що усі зазначені накладні підписані невідомою особою, що у відповідності з договором не може свідчити про отримання товару зазначеного у накладних уповноваженою особою або керівником СТОВ «АГРОТРОН». Відповідач зазначає також, що у матеріалах позовної заяви та у рішенні суду відсутні посилання на будь-які докази надання позивачем відповідачу рахунків-фактур на оплату товару, сертифікатів якості. Крім того зазначив, що представник відповідача не був присутній на судових засіданнях по справі, своє відношення до позову та наданих позивачем доказів не оголошував та ін.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Ухвала суду від 05.10.2012 р. надсилались відповідачу на юридичну адресу згідно з відомістю єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг станом на 11.07.2012 р. наявна у матеріалах справи а. с. 29-30). Про отримання відповідачем зазначеної ухвали суду свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 118-119).

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 20.01.2012 року між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Ізюмський комбінат хлібопродуктів" (далі - постачальник) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрон" (далі - покупець) укладено договір на поставку продукції № 24 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався виготовити та поставити (передати) продукцію на підставі заявки покупця у його власність, для використання за своїми потребами продукцію - комбікорми, що використовуються у тваринництві, птахівництві, риболовстві та ін. Покупець в свою чергу зобов'язався прийняти вказану продукцію та оплатити за неї кошти на умовах цього договору.

Відповідно до п. 4.2 договору, покупець оплачує поставлену продукцію на підставі видаткових накладних або рахунків - фактур постачальника.

Відповідно до п. 4.3., 4.4. договору, оплата продукції проводиться на умовах 100 % попередньої оплати кожної партії не пізніше дня поставки (отримання) в безготівковому порядку або готівкою в касу постачальника. За письмовим погодженням сторін оплата отриманої продукції може проводитись на інших умовах.

На виконання умов договору позивач в період з 26.01.2012 року по 27.02.2012 року виготовив та поставив відповідачу 40 тонн комбікорму на загальну суму 124900,00 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, наявних в матеріалах справи (а. с. 14 - 18).

Позивач надіслав на адресу відповідача лист № 431/05 від 05.03.2012 року з вимогою про оплату існуючої заборгованості в сумі 59900,00 грн. на протязі 10-ти днів до 16.03.2012 р. (а. с. 19).

В зв'язку з несплатою відповідачем вказаної заборгованості, позивач надіслав на адресу відповідача претензію про погашення боргу та досудове попередження № 496/05 від 16.03.2012 року про те, що станом на 16.03.2012 р. за відповідачем рахується заборгованість в сумі 59900,00 грн., 1262,89 грн. пені, 488,86 грн. річних та з проханням провести повний розрахунок у місячний термін. (а. с. 20-21).

Відповідач листом № 25 від 16.03.2012 року (а. с. 25) надав відповідь позивачу на попередню вимогу, згідно з якою відповідач гарантував здійснювати оплату за поставлену продукцію в розмірі по 5000 грн. щотижнево.

У позовній заяві позивач зазначає, що гарантовані кошти на погашення заборгованості на його рахунки від відповідача не надходили.

Позивач втрете надіслав на адресу відповідача вимогу про погашення боргу та досудове попередження № 808/05 від 24.04.2012 року (а. с. 22-23), в якій повідомив, що станом на 23.04.2012 р. за відповідачем рахується заборгованість в сумі 56100,00 грн. та проханням провести повний розрахунок в семиденний строк і вказана вимога відповідачем також залишена без задоволення.

Докази направлення вищезазначених претензії та вимог позивача містяться у матеріалах справі. (а. с. 24)

Отже, відповідач на порушення умов договору, оплату отриманого товару здійснив лише частково на суму 69900,00 грн., за товар не розрахувався у повному обсязі, позивач зазначає, що станом на 30.06.2012 року у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 55000 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, що пеня та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання та з урахуванням коригування періоду нарахування та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32 , 34 ГПК України , доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України , майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України .

Відповідно до ст. 526 ЦК України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України , якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України , за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки продукції № 24 від 20.01.2012 року існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в період з 26.01.2012 року по 27.02.2012 року здійснено поставку 40 тонн комбікорму на загальну суму 124900 грн. на підставі договору поставки продукції № 24 від 20.01.2012 р., що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача у видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідачем оплату продукції поставленої позивачем здійснено лише частково на суму 69900,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (а. с. 48-76), у зв'язку з чим, у нього перед позивачем утворилася заборгованість за отриману продукцію на загальну суму 55000,00 грн., за поставлену та неоплачену продукцію відповідно до договору поставки продукції № 24.

Отже, факт виконання позивачем своїх зобов'язань з виготовлення та поставки продукції відповідачу відповідно до наданих документів підтверджена і діями відповідача щодо часткової оплати отриманої продукції.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 55000,00 грн. заборгованості.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п. 6.2 договору, за порушення строків розрахунків оплати за поставлену продукцію, встановленого в. п. 4.3., п. 4.4. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки розрахунків.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд правомірно зазначив, що позивач здійснив невірний розрахунок пені в сумі 3158,36 грн. та 6 % річних в сумі 1256,71 грн. за період прострочення розрахунків з 01.03.2012 року по 16.07.2012 року.

За приписами ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Згідно з п. 6.4. Договору, у відповідності до ст. 625 ЦК України прострочена сума боргу підлягає сплаті з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення з нарахуванням на прострочену суму 6 % річних.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи факти прострочення відповідачем оплати отриманої продукції, також законними і обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих від суми боргу встановленої договором пені 2524,59 грн. та 6 % річних у розмірі 1009,84 грн. за період з 26.03.2012 р. по 16.07.2012 р., що, з урахуванням надісланої вимоги № 431 від 05.03.2011 р. та листа відповідача № 25 від 16.03.2012 р., а також вимог відповідного законодавства правомірно зменшено судом до зазначеного розміру.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2524,59 грн. пені та 1009,84 грн. 6% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, та стягнув з відповідача на користь позивача 1585,64 грн. Решту витрат зі сплати судового збору в розмірі 23,86 грн. поклав на позивача.

Доводи відповідача стосовно порушення господарським судом під час розгляду справи його прав документального підтвердження не знайшли.

Зокрема безпідставними є доводи відповідача стосовно розгляду справи без його участі, що він мав намір подати докази по справі, але був позбавлений такої можливості, оскільки вказані доводи відповідачем, всупереч вимогам ст. ст. 32-36 ГПК України, жодним чином не доведені, документально не підтверджені та до цього часу жодних додаткових доказів він суду не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду господарським судом відповідач був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а. с. 40, 89).

До того ж, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що господарським судом першої інстанції прийнято рішення на підставі лише копій документів, які наявні у матеріалах справи. Оскільки, такі доводи відповідача є безпідставними з огляду на те, що до позовної заяви надані письмові докази, які відповідають вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України та п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 28 серпня 2012 р. по справі № 5023/3382/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 28 серпня 2012 р. по справі № 5023/3382/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 31.10.2012 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Гетьман Р.А.