Постанова

від 01.11.2012 по справі 37/464-55/166-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2012 р. Справа № 37/464-55/166-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Фролової Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Муллокандова О.М. -дов. від 26.08.12, відповідача: Кузнєцов Р.В. -дов. від 15.06.12, касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.08.12 у справі№ 37/464-55/166-2012 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СофтДистрибушн Україна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ" простягнення 511803,33 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СофтДистрибушн Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ" 387227,20 грн. боргу за поставлене згідно з видатковими накладними №РН-0000142 від 04.11.08, №РН-0000157 від 03.12.08, № РН-0000159 від 04.12.08, № РН-0000162 від 10.12.08, № РН-0000163 від 10.12.08, № РН-0000166 від 16.12.08, № РН-0000167 від 23.12.08., РН-0000017 від 10.02.09, №РН-0000018 від 10.02.09 та актами здачі-приймання від 27.01.09 №РН-0000005, №РН-0000006 програмне забезпечення, а також 111451,65 грн. інфляційних втрат, 39358,19 грн. -3% річних. Позивач вказував на несплату відповідачем повної вартості отриманого програмного забезпечення та, при цьому, посилався на приписи статей 205, 206, 526, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193, 216 Господарського кодексу України.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

При новому розгляді, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.12 (суддя Ягічева Н.І.) позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності матеріалами справи факту несплати відповідачем повної вартості отриманого програмного забезпечення. При цьому суд керувався приписами статей 11, 205, 526, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 202, 216 Господарського кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.12 (судді Пашкіна С.А., Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ", яке просить судові рішення у справі скасувати, як ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, та відмовити в позові. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 180, 181, 265, 266, 267, 268 Господарського кодексу України, статей 252, 530, 610, 612, 638, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 34 Господарського процесуального кодексу України. Товариство вказує на ненастання у відповідача обов'язку зі сплати спірного обладнання та вважає, що сторони не досягли згоди щодо усіх умов поставки спірної продукції. Крім того, товариство зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний головним бухгалтером підприємства, а відтак він не є належним доказом у справі.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Представництво Тренд Майко в Україні та Молдові" (правонаступником якого є позивач) за видатковими накладними №РН-0000142 від 04.11.08, №РН-0000157 від 03.12.08, №РН-0000159 від 04.12.08, №РН-0000162 від 10.12.08, №РН-0000163 від 10.12.08, №РН-0000166 від 16.12.08, №РН-0000167 від 23.12.08, №РН-0000017 від 10.02.09, №РН-0000018 від 10.02.09 та актами здачі-приймання від 27.01.09 №РН-0000005, №РН-0000006 поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ" програмне забезпечення на загальну суму 568248,66 грн. Відповідач на підставі довіреностей серій ЯПЗ: №117406/120 від 01.12.08, №117397/111 від 03.11.08, №117413/127 від 10.12.08 та №117420 від 19.12.08 отримав спірне програмне забезпечення, проте розрахувався за нього частково, а відтак, як встановили суди, залишок його боргу становить 387227,20 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "СофтДистрибушн Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ" 387227,20 грн. заборгованості за поставлене програмне забезпечення, 111451,65 грн. інфляційних втрат, 39358,19 грн. -3% річних. Отже, як вбачається з матеріалів справи, предметом дослідження у справі є питання наявності та виконання сторонами зобов'язань за угодою, яка за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 202 цього ж Кодексу унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Як установили суди, правовідносини, котрі виникли між сторонами у справі, за своєю правовою природою є правовідносинами з поставки. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Приписами статей 662 , 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зі змісту вказаної норми убачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі -продажу не встановлено інший строк оплати. За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, установив, що позивачем за видатковими накладними №РН-0000142 від 04.11.08, №РН-0000157 від 03.12.08, №РН-0000159 від 04.12.08, №РН-0000162 від 10.12.08, №РН-0000163 від 10.12.08, №РН-0000166 від 16.12.08, №РН-0000167 від 23.12.08, №РН-0000017 від 10.02.09, №РН-0000018 від 10.02.09 та актами здачі-приймання від 27.01.09 №РН-0000005, №РН-0000006 (скріпленими підписами обох сторін) було поставлено відповідачеві програмне забезпечення. Установлено судами і те, з підтвердженням матеріалами справи, що це програмне забезпечення відповідач отримав за наданими позивачем товаророзпорядчими документами (і це не заперечується відповідачем), проте розрахувався за нього лише частково, а відтак його борг становить 387227,20 грн. За приписами статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до приписів частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи установлений господарськими судами факт несплати відповідачем повної вартості отриманого ним програмного забезпечення, висновок судів про підставність стягнення з відповідача боргу, 3% річних і інфляційних втрат колегією суддів визнається обґрунтованим. Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід скаржника про ненастання зобов'язань з оплати вартості отриманого програмного забезпечення, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки, як вже зазначалося і це установили суди, обов'язок покупця оплатити спірний товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Водночас не може бути підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду і довід касаційної скарги про недосягнення сторонами згоди щодо усіх умов поставки спірної продукції, позаяк він був предметом розгляду судом апеляційної інстанції. Як установили суди, спірний товар був прийнятий відповідачем за наданими позивачем видатковими накладними та актами здачі-приймання, із зазначенням ціни та кількості товару, і на цих умовах він був прийнятий відповідачем. Решта доводів ґрунтується на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.12 у справі №37/464-55/166-2012 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Банківських Інформаційних Технологій "ЦЕБІТ" залишити без задоволення.

Головуючий, суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Г.Фролова