Постанова

від 06.11.2012 по справі 5010/528/2011-б-13/12-25/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

06.11.12 Справа № 5010/528/2011-Б-13/12-25/

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.Кар»

на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2012р.

у справі № 5010/528/2011-Б-13/12-25/19

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.Кар», м.Івано-Франківськ

про визнання банкрутом,

з участю представників :

від скаржника -Наливайко С.Я. - представник

від ТзОВ «Укрпромбанк»-Тарасенко Н.В. -представник

арбітражний керуючий -Юрків В.В.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2012р. припинено провадження у справі № 5010/528/2011-Б-13/12-25/19 (суддя Валєєва Т.Е.) про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.Кар», м.Івано-Франківськ.

Не погоджуючись з даною ухвалою заявник -товариство з обмеженою відповідальністю «С.В.Кар»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадану ухвалу, посилаючись, зокрема, на те, що вона є незаконна, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки, припиняючи провадження у справі про банкрутство судом першої інстанції безпідставно було зазначено, що боржником не дотримано добровільної (досудової) процедури ліквідації; в матеріалах справи не містяться документи, які підтверджують наплатоспроможність боржника; кредиторські вимоги ТзОВ «Укрпромбанк»не є безспірними, оскільки виконавчий напис нотаріуса, на думку суду першої інстанції не може слугувати документом, за яким проводиться списання коштів з рахунків боржника. На думку скаржника, дані висновки суду спростовуються наявними у справі належними доказами.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2011 р. за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.Кар" порушено провадження у справі №5010/528/2011-Б-13/12 про його банкрутство в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів .

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі, якщо при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство у разі виявлення, що вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідне правило встановлено ч. 3 ст. 110 Цивільного кодексу України, яка містить загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

Спрощена процедура банкрутства, що передбачена ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації (самоліквідації) юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з чим, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації (самоліквідації) юридичної особи.

Порядок добровільної ліквідації (самоліквідації) юридичної особи встановлений положеннями ст. ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 60 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, до заяви про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство заявником (боржником), окрім установчих документів боржника, був доданий баланс боржника станом на 01.01.2011 р., аудиторський висновок від 19.01.2011 р. та протокол загальних зборів учасників боржника від 25.01.2011 р. №1-2011 (а.с. №7-15 том І) .

При цьому, у заяві про порушення справи про банкрутство за ст. 51 Закону про банкрутство заявник (боржник) вказував на те, що проаналізувавши дійсний фінансовий стан боржника на підставі результатів аудиторської перевірки, викладених в аудиторському висновку, загальні збори учасників боржника прийняли рішення про звернення до господарського суду з вказаною заявою.

Відтак, заявником (боржником) не було надано суду будь-які докази виконання вимог, передбачених ст. ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 60 Господарського кодексу України, щодо здійснення добровільної ліквідації (самоліквідації), зокрема:

- рішення власника майна боржника про ліквідацію юридичної особи та створення ліквідаційної комісії або призначення ліквідатора;

- формування активу боржника (здійснення інвентаризації майна боржника та його оцінки);

- формування пасиву боржника (здійснення публікації повідомлення про ліквідацію (припинення) юридичної особи з метою виявлення кредиторів; повідомлення органу державної податкової служби, в якій зареєстрована така особа, як платник податків; розгляд заяв кредиторів упродовж строку, передбаченого ст. 105 Цивільного кодексу України);

- проведення аналізу даних активу і пасиву боржника та складання і затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Отже, до заяви про порушення справи про банкрутство за правилами ст. 51 Закону про банкрутство не додані документи, які повинні бути подані на момент звернення із такою заявою та які не можуть бути витребувані судом після порушення справи про банкрутство.

Таким чином, боржником не був дотриманий порядок добровільної ліквідації (самоліквідації).

На підставі наведеного суд підставно дійшов висновку, що достатні правові підстави для порушення справи про банкрутство боржника, визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 51 Закону про банкрутство, відсутні.

Водночас, положеннями ч. 4 ст. 51 Закону про банкрутство передбачено, що у разі, якщо справу про банкрутство порушено за заявою власника майна боржника (уповноваженої ним особи), яка подана до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора), розгляд справи про банкрутство здійснюється без урахування особливостей, передбачених цією статтею.

Тобто, у разі нестворення ліквідаційної комісії боржника, що ліквідується власником, провадження у справі про банкрутство здійснюється не за спрощеною, а за загальною процедурою.

Порушення справи про банкрутство за загальною судовою процедурою у разі відсутності підстав для здійснення спрощеної процедури, згідно із частиною третьою статті 6 Закону про банкрутство, можливе лише за наявності безспірних вимог кредитора (кредиторів) до боржника, що сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема, виконавчими.

Таким чином, з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка. За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду , а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Також, положення п. 5.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, із змінами та доповненнями (далі -Інструкція) , вимоги якої поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними (п. 1.3 Інструкції), передбачають, що відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

За приписами ч. 3 ст. 7 Закону про банкрутство документи в підтвердження неплатоспроможності боржника повинні бути додані боржником до його заяви про порушення справи про банкрутство.

Втім, додані боржником до заяви про порушення справи про банкрутство баланс боржника та аудиторський висновок є недостатніми доказами неплатоспроможності боржника або її загрози, а доказів пред'явлення до нього вимог, якими можуть бути судові рішення, накази господарських судів та постанови про відкриття виконавчого провадження з їх виконання, боржник не надав , що є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Водночас, як вбачається зі звіту ліквідатора банкрута (а.с. №№69-70 том ІІ) з грошових вимог кредиторів, заявлених до боржника в ліквідаційній процедурі, лише грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" перевищують триста мінімальних розмірів заробітної плати на час порушення справи про банкрутство боржника.

Вказані грошові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" до боржника у розмірі 4 408 179,38 грн. (а.с. №№146-147, том І), які підтверджені виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на майно боржника за іпотечним договором та постановою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису (а.с. №№57-58 том І), також не можуть свідчити про неплатоспроможність боржника.

Як було зазначено, доказами неплатоспроможності боржника або її загрози можуть бути судові рішення, накази господарських судів та постанови про відкриття виконавчого провадження з їх виконання.

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, виконавчий напис нотаріуса, вчинений на договорі іпотеки, є виконавчим документом, однак не є підставою для списання коштів з рахунків боржника, як того вимагає ст. 1 Закону про банкрутство.

При цьому, суд враховує те, що правова позиція про те, що звернення із заявою про порушення справи про банкрутство безпосередньо самим боржником свідчить про визнання ним обставин наявності безспірних кредиторських вимог, тому на момент звернення до господарського суду із відповідною заявою не вимагається подання доказів його неплатоспроможності, є неправомірною. Отже, звертаючись до суду з відповідною заявою, боржник повинен надати докази в підтвердження його неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності.

Оскільки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не було встановлено передбачених законом підстав для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, боржником не надано доказів, які підтверджують наявність ознак його неплатоспроможності, провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню.

Відтак, суд першої інстанції підставно взяв до уваги те, що у разі безпідставного порушення справи про банкрутство суд зобов'язаний припинити провадження у справі й за наявності інших прийнятих у даній справі судових рішень, зокрема постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

На підставі приписів ст. 5 Закону про банкрутство і ст. 4 1 ГПК України суд у справі про банкрутство застосовує норми ГПК України, які мають універсальний характер.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для здійснення провадження у справі про банкрутство та необхідність припинення провадження у справі відповідно до п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-106 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2012р. у справі № 5010/528/2011-Б-13/12-25/19 - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено «07»листопада 2012р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.