Постанова

від 07.11.2012 по справі 5024/544/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2012 р. Справа № 5024/544/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддівГольцової Л.А. Губенко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавне агентство "Посейдон" на рішення Господарського суду Херсонської області від 26.06.2012 та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2012 у справі № 5024/544/2012 господарського суду Херсонської області за позовом Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавне агентство "Посейдон" про стягнення 44 250,04 грн. за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Свєчніков В.В., директор, наказ № 35 від 09.07.2009;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 26.06.2012 у справі №5024/544/2012 (суддя Чернявський В.В.) повні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 11626,58 грн. 3% річних та 2683,74 грн. пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Петров М.С., судді Разюк Г.П., Колоколов С.І.) рішення Господарського суду Херсонської області від 26.06.2012 у справі №5024/544/2012 скасовано частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 24297,94 грн. інфляційних втрат, 11626,58 грн. 3% річних, 2683,74 грн. пені. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, ТОВ "Судноплавне агентство "Посейдон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити суму заявленої до стягнення пені до 1 грн., зменшити суму нарахованих 3% річних до 3667,95 грн., а в задоволенні вимог щодо стягнення 29710,21 грн. інфляційних втрат -відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

На адресу суду 06.11.2012 від ДП "Херсонський морський торговельний порт" надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в засідання суду 07.11.2012, однак зазначене клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає за можливе задовольнити дане клопотання про відкладення розгляду справи зважаючи на те, що п. 4 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 29.10.2012 у справі № 5024/544/2012 доведено до відома сторін, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Судовими рішеннями у справах № 4/244-09, № 4/245-09, № 15/217-09, № 9/70-10, №11/3-11 за позовами ДП "Херсонський морський торговельний порт" до ТОВ "Судноплавне агентство "Посейдон" встановлено факти невиконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем у відносинах за договорами щодо агентського обслуговування суден № 11 (203Д) від 01.01.2009 та № 20 (229Д) від 21.12.2009. Зокрема, судами встановлено порушення відповідачем п. 4.3 договору від 01.01.2009 та п. 4.5 договору від 21.12.2009 щодо строку вчинення платежів за рахунками позивача.

Предметом позовних вимог, як правильно визначено попередніми судовими інстанціями, є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені за несвоєчасне виконання останнім договорів агентського обслуговування суден № 11 (203Д) від 01.01.2009 та № 20 (229Д) від 21.12.2009, про що встановлено у вищезазначених судових справах.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача суми 3% річних та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшли висновку про часткове задоволення таких вимог на суму 11626,58 грн., оскільки позивачем не враховано оплату частини спірної суми боргу платіжним дорученням від 23.08.2009 №1084, а тому нарахування 3% річних слід було здійснювати, як правильно визначились суди, на суму, яка сплачена за вказаним платіжним документом в період з 26.08.2009 до 27.08.2009, а в період з 26.08.2009 по 21.11.2011 -на залишкову частину боргу.

Апеляційний господарський суд також погодився з рішенням місцевого господарського суду стосовно часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені за договором від 21.12.2009 № 20 (229Д) в сумі 2683,74 грн., оскільки позивачем неправильно визначено періоди прострочення по п'яти рахункам, а саме по кожному із цих рахунків періоди їх прострочення визначено на 1 день більше.

Попередніми судовими інстанціями досліджено, що пеню нараховано за невиконання грошових зобов'язань у відносинах за договором від 21.12.2009 № 20 (229Д) на агентське обслуговування суден, за п.5.2 якого агент (відповідач) несе відповідальність за затримку платежів та сплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочки платежу.

Перевіряючи правильність нарахування пені, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався нормами ст. 549 ЦК України та ст. 232 ГК України і дійшов правильного висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за договором від 21.12.2009 № 20 (229Д) становить 2683,74 грн.

При цьому, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені до 1 грн., виходячи з положень ст. 233 ГК України, 551 ЦК України та 83 ГПК України та враховуючи матеріали справи в їх сукупності, судами обґрунтовано відмовлено в його задоволенні.

Втім, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вказав про наявність підстав для задоволення позовної вимоги в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що розрахунок позивача щодо інфляційних втрат здійснений за період прострочки по кожному виставленому рахунку, починаючи з 1 дня прострочення оплати і закінчуючи днем оплати. При цьому, інфляційні втрати позивач визначав відносно заборгованості у гривнях, розмір якої дорівнював еквіваленту доларової заборгованості.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за період до прийняття Господарським судом Херсонської області рішень у справах № 4/244-09, № 4/245-09, №15/217-09, № 9/70-10, № 11/3-11 так і після прийняття цих рішень.

Згідно із вказаними рішеннями заборгованість відповідача, яка виникла на підставі договорів щодо агентського обслуговування суден від 01.01.2009 № 11 (203Д) та від 21.12.2009 № 20 (229Д) та виставлених позивачем рахунків, стягнута судом у гривневому еквіваленті долару США, визначеному позивачем на час подачі позовів по цим справам, що з'ясовано та встановлено апеляційним господарським судом.

Отже, апеляційним господарським судом зроблений вірний висновок, що за період з моменту виникнення боргу по кожному рахунку і до дати визначення боргу у гривневого еквіваленту, стягнутого вказаними вище рішеннями суду, позивач не міг зазнати інфляційних втрат, оскільки заборгованість стягнута за офіційним курсом долара США, визначеному Національним банком України.

При цьому, судом з'ясовано відсутність доказів, що за період виникнення заборгованості по кожному рахунку і до дня визначення гривневого еквіваленту боргу, стягнутого за вказаними вище судовими рішеннями, долар США зазнав знецінення. Державний комітет статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, зменшення купівельної спроможності за гривню, а не за іноземну валюту, в т.ч. долар США (Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 26.07.2002 № 01-8/870).

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильним та обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду, що після дати прийняття рішень у вищезазначених справах, по яким стягнуто кошти у гривневому еквіваленті і до фактичної оплати заборгованості по цим рішенням суду за відповідними платіжними дорученнями, позивач зазнав інфляційних втрат за цей період відповідно до офіційних індексів інфляції, визначених Державним комітетом статистики України, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за вказаний період, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, є мотивованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних, а також висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 4 3 , 4 7 , 43 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Доводи ТОВ "Судноплавне агентство "Посейдон", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавне агентство "Посейдон" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.08.2012 у справі № 5024/544/2012 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО