Рішення

від 08.11.2012 по справі 5004/1146/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" листопада 2012 р. Справа № 5004/1146/12

за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств, м. Луцьк

до відповідачів: приватного підприємства "Ліон", м. Ківерці

приватного підприємства "ЗІА Фруттіс", м. Луцьк

приватного підприємства "ВМЛ-Консалтинг", м. Луцьк

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", м. Луцьк

Луцька заготівельно-збутова база Волинської облспоживспілки, м. Луцьк

третейський суд при товарній біржі "Західноукраїнська", м. Рівне

ОСОБА_1, с. Струмівка Луцького району

ОСОБА_2, с. Струмівка Луцького району

ОСОБА_3, м. Луцьк

про застосування наслідків нікчемності правочину, визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння

Суддя Войціховський В.А.

за участю представників:

від позивача: Данилік Ф.Я. -начальник управління правової роботи Волинської ОССТ (дов. №1-710/5 від 01.10.2012р.)

від відповідачів:

Семенюк Л.В. -представник ПП "Ліон" (дов. від 01.10.2012р.)

від третіх осіб на стороні відповідачів: ОСОБА_1

Суть спору: 14 вересня 2012 року Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду з позовом до відповідачів: приватного підприємства "Ліон", приватного підприємства "ЗІА Фруттіс" та приватного підприємства "ВМЛ-Консалтинг" про:

- застосування наслідків нікчемності правочину, укладеного 01.08.2008р. між приватним підприємством "Ліон" та Луцькою заготівельно-збутовою базою Волинської облспоживспілки,

- визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів від 25.12.2008р., укладеного між приватним підприємством "Ліон" та приватним підприємством "ЗІА Фруттіс",

- визнання за Волинською обласною спілкою споживчих товариств права власності на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 кв.м. та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4,

- зобов'язання комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" скасувати державну реєстрацію права власності на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 кв.м. та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, за приватним підприємством "ВМЛ-Консалтинг",

- зобов'язання комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 кв.м. та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, за Волинською обласною спілкою споживчих товариств;

- витребування приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 кв.м. та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, у приватного підприємства "ВМЛ-Консалтинг".

Ухвалою господарського суду від 17.09.2012р. за цим позовом було порушено провадження у справі, призначено її розгляд в судовому засіданні. Цією ж ухвалою, в порядку, визначеному ст. 27 ГПК України, до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, було залучено комунальне підприємство "Волинське ОБТІ", Луцьку заготівельно-збутову базу Волинської ОССТ, третейський суд при товарній біржі "Західноукраїнська", фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.

Ухвалою суду від 01.10.2012р. розгляд справи відкладався у зв'язку із заявленим представником позивача клопотанням, невиконанням сторонами вимог суду, а також необхідністю витребування з метою об'єктивного вирішення спору по суті додаткових документів.

Ухвалою суду від 22.10.2012 р. розгляд справи відкладався у зв'язку з невиконанням сторонами вимог суду, а також необхідністю витребування з метою об'єктивного вирішення спору по суті додаткових документів.

Присутній в судовому засіданні представник позивача надавши суду додаткові письмові пояснення від 01.11.2012р. (том 3 а.с. 21-26) пред'явлені до відповідачів позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити їх в повному об'ємі, поклавши при цьому на ПП "Ліон", ПП "ЗІА Фруттіс" та ПП "ВМЛ-Консалтинг" обов'язок солідарного відшкодування Волинській ОССТ понесених нею при поданні позову до суду судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача засвідчує, що 02.04.2003р. Волинській облспоживспілці на підставі рішення Луцької міської ради від 31.03.2003р. було видано Свідоцтво на право власності на склад-фруктосховище ємністю 500 тонн, який розташований у м. Луцьку по вул. Лідавській, 4. 10.04.2003р. КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" зареєструвало право власності за позивачем на цей об'єкт нерухомості. Склад-фруктосховище ємністю 500 тонн було передано в оперативне управління Луцькій заготівельно-збутовій базі Волинської облспоживспілки, котра відповідно до п. 1.1. свого Статуту є підприємством, створеним Волинською облспоживспілкою.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №296-2 від 22.06.2006р. позивачу було надано дозвіл на проведення реконструкції складу-фруктосховища ємністю на 500 тонн у м. Луцьку по вул. Лідавській, 4, із встановленням технологічної лінії заморожування ягід. В результаті проведеної добудови утворився реконструйований об'єкт нерухомості: приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м.

08.07.2008р. за замовленням позивача на вищевказані об'єкти нерухомості було отримано технічні паспорти, виготовлені КП "Волинське ОБТІ". Отримати Свідоцтво на право власності на ці об'єкти Волинській ОССТ не вдалося оскільки право власності на склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м, приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м вже було зареєстровано за ПП "ЗІА Фруттіс".

З'ясовуючи, яким чином ПП "ЗІА Фруттіс" зареєструвало за собою право власності на вищевказані об'єкти, Волинській ОССТ стало відомо, що 01.08.2008р. між Луцькою ЗЗБ Волинської ОССТ в особі директора ОСОБА_1 (Продавець) та ПП "Ліон" в особі директора ОСОБА_3 (Покупець) та ОСОБА_2 (Поручитель) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ПП "Ліон" придбало склад-холодильник м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м.

26.08.2008р. рішенням третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" у справі №09/11/08 за позовом ПП "Ліон" про визнання дійсним договору та визнання права власності до Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ, ОСОБА_2 було визнано дійсним договір купівлі-продажу від 01.08.2008р. та право власності на склад-холодильник для м'ясопродуктів за ПП "Ліон".

18.08.2008р. рішенням цього ж суду у справі за позовом ПП "Ліон" про визнання права власності на приміщення лінії шокової заморозки до ОСОБА_3, за ПП "Ліон" було визнано право власності на приміщення лінії шокової заморозки.

На підставі вищевказаних рішень КП "Волинське ОБТІ" зареєструвало за ПП "Ліон" право власності на об'єкти нерухомості: склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. та приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м.

25.12.2008р. ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс" уклали між собою нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м та складу-холодильника для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. На підставі цього договору КП "Волинське ОБТІ" зареєструвало право власності на спірні об'єкти нерухомості за ПП "ЗІА Фруттіс".

В свою чергу ПП "ЗІА Фруттіс" здійснило відчуження приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м, та складу-холодильника для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу ПП "ВМЛ-Консалтинг", за яким на даний час зареєстровано право власності на ці об'єкти.

Щодо нікчемності договору купівлі-продажу складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. від 01.08.2008р., укладеного Луцькою ЗЗБ Волинської ОССТ із ПП "Ліон", позивачем зазначається, що Волинська ОССТ є споживчою кооперацією, а тому її діяльність регулюється Законом України "Про споживчу кооперацію". Згідно із ст. 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчої кооперації є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Пункт 44 Статуту позивача встановлює, що Волинська облспоживспілка володіє, користується і розпоряджається належним їй майном. Вона реалізує права власника через свої органи управління відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством України, нормативними актами Укоопспілки та Статутом.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ остання є підприємством, створеним Волинською ОССТ, яка є його засновником та власником всього майна. Пункт 3.1. Статуту бази визначає, що її майно складається з основних засобів, переданих власником підприємства -Волинською ОССТ в оперативне управління, оборотних коштів, а також інших цінностей, набутих у процесі господарської діяльності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Суб'єктами права власності Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ є власник -Волинська ОССТ як юридична особа, а також юридичні та фізичні особи, частка яких в майні визначається чинним законодавством та нормативними актами Укоопспілки.

Згідно з п. 3.2. Статуту бази, Луцька ЗЗБ Волинської ОССТ не має права без погодження з Волинською ОССТ продавати майно, безоплатно передавати, здавати в оренду, вносити до статутного капіталу інших підприємств, передавати в заставу, фінансовий лізинг. Відповідно до п. 5.2. Статуту бази, до повноважень Волинської ОССТ, як власника всього майна Луцької ЗЗБ, належить вирішення будь-яких питань, пов'язаних із правом власності на належне йому майно.

Таким чином позивач вважає, що вирішення питання про відчуження складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. відповідно до Статуту бази є компетенцією Волинської ОССТ. Для укладення договору купівлі-продажу цього об'єкту нерухомості Луцька ЗЗБ Волинської ОССТ зобов'язана була отримати дозвіл позивача. Такого дозволу отримано не було, тобто Луцька ЗЗБ Волинської ОССТ здійснила відчуження майна, яке їй не належало і відчужувати яке в силу Закону України "Про споживчу кооперацію" та установчих документів вона не мала права.

Від імені Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ договір купівлі-продажу складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. від 01.08.2008р. з ПП "Ліон" укладав ОСОБА_1, який на той час перебував на посаді директора Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ. Згідно з ч. 1 cт. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Частина 3 ст. 92 ЦК України передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Пункт 6.1. Статуту бази визначає, що Луцьку ЗЗБ Волинської ОССТ очолює директор, який призначається Правлінням Волинської облспоживспілки на підставі контракту. Згідно з п. 6.2. Статуту бази директор самостійно вирішує питання діяльності Луцької ЗЗБ Волинської ОСС відповідно до Статуту бази і контракту, укладеного з ним Волинською облспоживспілкою, за винятком питань, віднесених Статутом до компетенції Волинської облспоживспілки.

В даному випадку до компетенції Волинської ОССТ належить вирішення будь-яких питань, пов'язаних із правом власності на належне їй майно. Отже до повноважень директора Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ ОСОБА_1 вирішення питання про відчуження складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. не входило.

Таким чином позивач вважає, що 01.08.2008р. ОСОБА_1, укладаючи з ПП "Ліон" договір купівлі-продажу складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м., діяв з перевищенням своїх повноважень.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч. 2 цієї статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Дієздатність юридичних осіб визначається їх установчими документами. Установчим документом Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ є Статут бази, в якому визначена компетенція директора. Укладаючи договір купівлі-продажу від 01.08.2008р. з ПП "Ліон", ОСОБА_1 діяв з перевищенням повноважень, встановлених Статутом бази, отже, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення даного договору, чим порушив ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Частина 4 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно із ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В даному випадку предметом договору купівлі-продажу від 01.08.2008р. був об'єкт нерухомості -склад-холодильник м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. Отже даний договір мав бути укладений у письмовій формі, посвідчений у нотаріуса та зареєстрований. Всупереч вимогам ч. 4 ст. 203, ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу від 01.08.2008р. було укладено у простій письмовій формі.

Частина 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Цивільний кодекс України встановлює вимогу щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, але в даному випадку сторонами за договором купівлі-продажу від 01.08.2008р. цієї вимоги виконано не було.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.04.2012р. "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України за 2010 - 2011 p.p." норма ч. 2 ст. 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не породжують для сторін прав та обов'язків (постанова Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року у справі №3-28гс11).

Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що договір купівлі-продажу складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. від 01.08.2008р. є нікчемним.

Щодо визнання за Волинською ОССТ права власності на склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. та приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м. позивачем зазначається, що спірний об'єкт нерухомості, а саме: приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м., утворилося в результаті реконструкції складу-фруктосховища ємністю 500 тонн, яке знаходиться по вул. Лідавській, 4, у м. Луцьку і належить ОССТ на праві власності. Роботи з реконструкції об'єкта нерухомості виконувались ПП "Ліон" за рахунок Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ. За виконані роботи Луцькою ЗЗБ Волинської ОССТ було проведено розрахунки з ПП "Ліон" на суму 510640,80 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт №1-00000002 та №1-00000001 від 15.01.2007р., накладними на відпуск товару №№10а, 11а, 11б, 10б, 10в, 11в, 10г, 11г, 11д, 10д від 15.01.2007р., даними бухгалтерського обліку за 2006-2007 роки.

Склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. було збудовано за кошти Волинської ОССТ. Вищевказані об'єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці, яка відповідно до Державного акту від 22.12.1998р., перебуває у Луцької ЗЗБ Волинської ОСС у постійному користуванні. Реконструйовані об'єкти відповідають вимогам діючих будівельних норм, правилам ДБН, що підтверджується технічними паспортами на об'єкти нерухомості, виготовленими КП "Волинське ОБТІ" від 08.01.2008р. на замовлення позивача, та матеріалами обстеження, яке було проведено підприємством "Волинькооппроект".

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

В даному випадку Волинська ОССТ вважає себе власником об'єктів нерухомості з огляду на те, що склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. та приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м. були збудовані за рахунок позивача, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ, власником якого є позивач, та відповідають вимогам діючих будівельних норм.

Щодо можливості витребування складу-холодильника для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. у ПП "ВМЛ-Консалтинг" позивачем зазначається те, що згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава для позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Також не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, вчинених після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача -з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м., який складав предмет нікчемного договору купівлі-продажу від 01.08.2008р. за наступними договорами купівлі-продажу перейшов спочатку до ПП "ЗІА Фруттіс", а згодом до ПП "ВМЛ-Консалтинг". Враховуючи викладене позивач вважає, що Волинська ОССТ вправі витребувати цей об'єкт нерухомості шляхом заявлення віндикаційної вимоги.

Пункт 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України встановлює: якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В даному випадку ОСОБА_1 згоди на укладення договору купівлі-продажу складу-холодильника м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. від 01.08.2008р. з ПП "Ліон" у Волинської облспоживспілки не отримував. Позивач про існування вищевказаного договору не знав, а тому очевидно, що майно вибуло з володіння Волинської облспоживспілки поза її волею.

За таких обставин позивач вважає, що Волинська ОССТ наділена правом на витребування складу-холодильника для м'ясопродуктів площею 389,60 кв.м. у ПП "ВМЛ-Консалтинг", котре на сьогоднішній день здійснює фактичне володіння ним.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів від 25.12.2008р., укладеного між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс" Волинською облспоживспілкою зазначається, що частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів від 25.12.2008р. є таким, що суперечить положенням чинного законодавства, з огляду на наступне.

25.12.2008р. ПП "Ліон" уклало договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів з ПП "ЗІА Фруттіс". Право власності за ПП "Ліон" на приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Лідавська, 4, у м. Луцьку, було зареєстровано КП "Волинське ОБТІ" на підставі рішення Третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 18.08.2008р. по справі №01/10/08 за позовом ПП "Ліон" до ОСОБА_3 про визнання права власності на приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м., яким право власності на вищевказаний об'єкт нерухомості було визнано за ПП "Ліон".

Рішення третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" ґрунтувалось на тому, що між ПП "Ліон" та Волинською облспоживспілкою було укладено інвестиційний договір від 01.06.2006р. Відповідно до умов даного договору ПП "Ліон" зобов'язувалось за власні кошти провести ремонт, реконструкцію, модернізацію приміщення складу-фруктосховища ємністю 500 тонн, а також здійснити його добудову з встановленням технологічної лінії заморожування ягід. ПП "Ліон" зобов'язувалось в повному обсязі здійснити фінансування, проектування, добудову, ремонт, реконструкцію та модернізацією вищевказаного об'єкту нерухомості. Закінчений об'єкт нерухомості після ремонту, модернізації та реконструкції відповідно до умов інвестиційного договору від 01.06.2006р. є власністю Волинської облспоживспілки, а здійснена добудова площею 400 кв.м. -власністю ПП "Ліон".

Проте у Волинської облспоживспілки інвестиційний договір від 01.06.2006р. відсутній. При проведенні документальної ревізії на Луцькій ЗЗБ Волинської ОССТ за 2008-2009 p.p. жодних документів, які б засвідчували факт існування такої господарської операції на базі, знайдено не було. Всі роботи з реконструкції та добудови об'єктів нерухомості було здійснено за рахунок Луцької ЗЗБ Волинської ОСС, а не за рахунок ПП "Ліон" як про це було вказано в інвестиційному договорі.

Враховуючи викладене позивач вважає, що бути власником приміщення лінії шокової заморозки, яке було збудовано за кошти Луцької ЗЗБ Волинської ОСС, ПП "Ліон" не може, а тому останнє було позбавлене права відчужувати майно, яке було набуте підприємством незаконним шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України регламентовано, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Отже, в розумінні ч. 2 ст. 16 ЦК України позивач має право на звернення до суду з вимогою про визнання правочину недійсним.

Поруч з цим позивачем зазначається, що чинним законодавством не передбачено заборони на визнання недійсним розірваного правочину. Крім того, розірвання правочину та визнання його недійсним тягне різні правові наслідки.

Враховуючи вищевикладене Волинська ОССТ засвідчує, що договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів від 25.12.2008р., укладений між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс", може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Щодо можливості витребування приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Лідавська, 4, в м. Луцьку, у ПП "ВМЛ-Консалтинг" позивачем засвідчується, що відповідно до положень Цивільного кодексу України, майно може бути витребуване у добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі, іншим шляхом.

Як було зазначено вище, інвестиційний договір від 01.06.2006р. у позивача відсутній, останній до участі у судовому засіданні третейського суду по справі №01/10/08 за позовом ПП "Ліон" до ОСОБА_3 про визнання права власності на приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м. залучений не був, а отже про реєстрацію за ПП "Ліон" права власності на цей об'єкт нерухомості не знав.

Відповідно до п.п. 6 п. "Спори щодо визнання правочинів недійсними" листа Верховного Суду України від 01.04.2012р. висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України за 2010 - 2011 p.p." у разі якщо відчуження майна здійснювалося два і більше разів після вчинення недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК. У такому разі чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з умовою наявності у відчужувача за останнім договором права відчужувати це майно (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011р. у справі №3-103гс11).

Враховуючи зазначене та з огляду на те, що приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Лідавська, 4, в м. Луцьку, вибуло з володіння позивача за нікчемним правочином та поза його волею, Волинська ОССТ вважає, що нерухоме майно може бути витребувано у ПП "ВМЛ-Консалтинг".

Приватне підприємство "ВМЛ-Консалтинг" у письмових поясненнях від 01.10.2012р. з приводу пред'явлених Волинською ОССТ позовних вимог заперечило з посиланнями на наступні обставини:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Відтак подаючи даний позов позивач повинен довести та обґрунтувати те, в чому полягає порушення його права, та довести саме своє право на майно, що є предметом спору у даній справі. Стаття 387 ЦК України вказує, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової, підстави заволоділа ним. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних доказів того, що він являється власниками майна, право на яке заявляє Волинська ОССТ. В свою чергу, в долученому Свідоцтві про право власності на приміщення складу фруктосховища визначено саме право власності на зовсім інше приміщення,яке не має відношення до спірного майна. Аналогічно нічого не доводить Акт на право постійного користування земельною ділянкою. Даним доказам і правам позивача на спірне майно дано правову оцінку у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2010р. у справі №6/58-92.

Відтак відповідач вважає, що позивач не має права позиватись за захистом свого порушеного права, через його фактичну відсутність.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. В даному випадку приюдиційність вище згадуваних фактів вставлена у постанові Львівського апеляційного господарського суду справі №6/58-92, що набрала законної сили.

Зазначається відповідачем й те, що згідно ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для спірних правовідносин встановлюється трьохрічний строк позовної давності, в силу ст. 261 ЦК України перебіг якого розпочинається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Відповідачем зауважується, що про те, коли саме позивач дізнався про порушення свого права свідчить справа №6/58-92, що, в свою чергу, дає підстави вважати про пропуск Волинської ОССТ строку позовної давності. Частина 3 статті 267 ЦК України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до вирішення спору. Відтак відповідач просить суд дані письмові пояснення в цій частині рахувати письмовою заявою ПП "ВМЛ-Консалтинг" про застосування строків позовної давності та з врахуванням вищевикладеного і у відповідності до ст. 267 ЦК України відмовити позивачу у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідачем також засвідчується, що підставою позовних вимог Волинської ОССТ слугує посилання на те, що укладений у справі договір купівлі-продажу приміщення холодильника м'ясопродуктів від 01.08.2008р. є нікчемним оскільки угода укладена з перевищенням повноважень та у простій письмовій формі. В даному випадку договір вчинений з перевищенням повноважень є оспорюваним, а не нікчемним, а відтак законодавцем встановлюється вимога про визнання його недійсним судом. Щодо недотримання форми, то даний договір купівлі-продажу визнано дійсним третейським судом при товарній біржі "Західноукраїнська" на підставі рішення якого було винесено ухвалу Рівненського міського суду та видано виконавчий лист, тобто підтверджено законність судових рішень. Позивач неодноразово намагався переглядати дані судові рішення, однак у всіх його спробах було відмовлено.

Щодо визнання права власності позивача на склад-холодильник та приміщення лінії шокової заморозки, що є предметом даного позову, відповідачем зауважується, що будівництво даного приміщення було здійснено ПП "Ліон" згідно Інвестиційного договору від 01.06.2006р. наявність та дійсність якого теж встановлено у справі №6/58-92. Усі акти виконаних робіт та квитанції про вартість матеріальних цінностей теж оцінювались судом, але ці докази лише доводять факт виконання умов інвестиційного договору ПП "Ліон" перед позивачем в частині реконструкції однієї з камер.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс", а також з приводу витребування майна у ПП "ВМЛ-Консалтинг", відповідачем засвідчується на безпідставності останніх з огляду на те, що ПП "ЗІА Фруттіс" є добросовісним набувачем майна, а позовні вимоги щодо витребування у нього майна вже були предметом судового розгляду, що, в свою чергу, виступає підставою для припинення провадження у справі в цій частині вимог у відповідності до ст. 80 ГПК України.

До початку судового засідання 05 листопада 2012 року представником ПП "ВМЛ-Консалтинг" Ульчаком Б.І. (довіреність від 01.10.2012р. -том 1 а.с. 140) в канцелярію господарського суду було здане клопотання за від 05.11.2012р. (том 3 а.с. 20) в котрому останній просить суд відкласти розгляд даної справи у зв'язку з його безпосередньою участю у судовому засіданні Львівського апеляційного адміністративного суду.

Розглянувши зазначене клопотання представника сторони господарський суд відхиляє останнє як безпідставне та необґрунтоване. При цьому суд виходив з тих обставин, що положення Господарського процесуального кодексу України не містять конкретних вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Приватне підприємство "Ліон" у відзиві від 22.10.2012р. на позовну заяву та представник підприємства в судовому засіданні з приводу пред'явлених Волинською ОССТ позовних вимог заперечили засвідчивши при цьому наступне:

- щодо застосування наслідків нікчемності укладеного між Луцькою ЗЗБ Волинської ОССТ та ПП "Ліон" правочину від 01.08.2008р. відповідачем засвідчується те, що право власності ПП "Ліон" набуло та зареєструвало на підставі рішення третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 18.08.2008р. та рішення цього ж третейського суду від 26.08.2008р., на підставі яких були видані виконавчі листи Рівненським міським судом Рівненської області.

На даний час ці рішення суду не скасовані як того вимагає ст. 51 Закону України "Про третейські суди", договори купівлі-продажу складу-холодильника м'ясопродуктів та приміщення лінії шокової заморозки не визнані недійсними в установленому законом порядку. Посилання позивача, що дані угоди є нікчемними не відповідає нормам чинного законодавства. Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене ПП "Ліон" вважає, що зазначені вище договори є не нікчемними, а оспорюваними, і у випадку заперечення їх дійсності, позивач повинен був звернутись до суду з вимогою про визнання їх недійсними, і лише тоді, маючи рішення суду про їх недійсність, можливо ставити питання про застосування наслідків недійсності таких правочинів.

При цьому відповідачем засвідчується, що позивачем ініційоване питання відносно застосування слідків нікчемного лише одного правочину, укладеного між ПП "Ліон" та Луцькою ЗЗБ Волинської ОССТ від 01.08.2008р. Наведена підстава про відсутність повноважень у особи, яка укладала даний правочин від імені Луцької ЗЗБ Волинської ОССТ, є підставою для визнання правочину недійсним, згідно ч. 2. ст. 203 ЦК України. Щодо посилань позивача на нікчемність даного правочину з огляду на недотримання сторонами в момент вчинення правочину встановленої форми, відповідачем зазначається, що ПП "Ліон" зареєструвало право власності на підставі рішення суду, а не договору. Відповідно факт укладення даного договору в певній формі уже знайшов своє відображення в рішенні суду і останнім надано правове обґрунтування цим фактам. Згідно Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Законодавець розмежовує правові підстави набуття права власності, зважаючи на це, відповідач вважає, що якби право власності ПП "Ліон" було зареєстроване на підставі договорів купівлі-продажу, які б були нотаріально не посвідчені, тобто неналежної форми, то у позивача існувала б підстава стверджувати про нікчемність таких правочинів.

Враховуючи викладене ПП "Ліон" вважає, що законних підстав для тверджень про нікчемність договору, на підставі якого підприємство набуло право власності на об'єкти нерухомості, а також вимагати застосування наслідків такої нікчемності в позивача немає.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів від 25.12.2008p., укладеного між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс", приватне підприємство "Ліон" вважає, що така угода є нікчемною з огляду на те, що згідно умов договору купівлі-продажу від 25.12.2008р. ПП "Ліон" зобов'язалось передати ПП "ЗІА Фруттіс" лінію шокової заморозки та склад-холодильник для м'ясопродуктів, в свою чергу ПП "ЗІА Фруттіс" зобов'язувалось оплатити за них визначену договором грошову суму.

Як встановлено господарським судом в межах справи №5004/253/12 ПП "ЗІА Фруттіс" оплату за договором купівлі-продажу не здійснило, що стало однією з підстав розірвання договору. За умовами цього договору на користь ПП "ЗІА Фруттіс" було відчужено об'єкти нерухомого майна, а саме: склад-холодильник та приміщення лінії шокової заморозки, що знаходяться за адресою м. Луцьк, вул. Лідавська, 4. За наявності відповідних підстав вважати умови договору такими, що порушують права банкрута, ліквідатором було подано до господарського суду позов про розірвання вказаного договору купівлі-продажу. Рішенням господарського суду Волинської області від 23.04.2012р. у справі №5004/253/12 позов задоволено -розірвано договір купівлі-продажу, укладений 25.12.2008р. між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс". Зазначене рішення суду залишено без змін згідно постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2012р.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Обставинами, що підлягають врахуванню судом при вирішенні спору, зокрема невідповідності умов та змісту оспорюваного правочину інтересам держави та суспільства, моральним засадам, є наступне:

- службові особи ПП "Ліон" (ОСОБА_3.) та ПП "ЗІА Фруттіс" (ОСОБА_1) на момент укладення договору від 25.12.2008р. знаходились в родинних відносинах;

- оплата за набуте майно ПП "ЗІА Фруттіс" не здійснювалась, що і стало підставою для розірвання даного договору (рішенням господарського суду Волинської області від 23.04.2012р. у справі №5004/253/12);

- на момент укладення договору від 25.12.2008р. відносно майна ПП "Ліон" діяли заборони, застосовані в межах виконавчого провадження.

При цьому ПП "Ліон" засвідчує те, що посилання позивача на неукладення інвестиційного договору від 01.06.2006p., який став правовою підставою для визнання права власності на об'єкт нерухомості, за ПП "Ліон" в третейському суді -теж не знаходить свого підтвердження відповідними доказами, оскільки матеріали третейської справи містять даний договір, а посилання позивача на його відсутність взагалі суперечить дійсним обставинам справи.

Щодо визнання за позивачем права власності на склад-холодильник м'ясопродуктів та приміщення лінії шокової заморозки, а також витребування даних об'єктів у ПП "ВМЛ-Консалтинг" підприємство "Ліон" вважає, що законні підстави для задоволення таких вимог позивача відсутні.

Приватне підприємство "ЗІА Фруттіс" (відповідач у справі) у визначений господарським судом день та час повноважного представника в судове засідання не направило, витребуваних судом документів та пояснень не надало, пред'явлених Волинською ОССТ позовних вимог не спростувало.

Присутній в судовому засіданні ОСОБА_1 (третя особа на стороні відповідача) письмовими поясненнями від 05.11.2012р. (том 3 а.с. 27-30) пред'явлені Волинською ОССТ позовні вимоги заперечив посилаючись на безпідставність останніх, їх невідповідність положенням чинного законодавства України та фактичним обставинам справи.

Залучена до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Луцька заготівельно-збутова база Волинської облспоживспілки у відзиві від 18.10.2012р. №119 з приводу позовних вимог Волинської ОССТ не заперечили.

При цьому третьою особою засвідчуються ті обставини, що збутова база є підприємством Волинської облспоживспілки, яка є її засновником та власником всього майна. Право власності на спірне майно, яке відчужувалось базою за Луцькою заготзбутбазою не оформлялось. Луцька заготівельно-збутова база, яка є підприємством Волинської ОССТ, не мала права відчужувати приміщення холодильника та лінії шокової заморозки виходячи з положень Закону про споживчу кооперацію та Статуту бази. При укладенні договору бувшим директором Луцької ЗЗБ порушено положення ст. 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" та норми Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації, які передбачають обов'язковий порядок проведення аукціонів в разі здійснення продажу майна. Таким чином, нерухоме майно Волинської облспоживспілки яке знаходиться за адресою м. Луцьк вул. Лідавська, 4, вибуло з володіння облспоживспілки без її на те волі. Згідно даних бухгалтерського обліку приміщення холодильника площею 389,6 кв.м. з 2004 року на балансі Луцької заготівельно-збутової бази не перебувало. Таким чином бувший директор бази, діючи з перевищенням повноважень, 01.08.2008р. уклав від імені Луцької заготзбутбази з ПП "Ліон" нікчемний договір купівлі-продажу приміщення відносно майна, яке є власністю Волинської ОССТ.

Щодо приміщення лінії шокової заморозки, третьою особою зазначається, що вказане приміщення, як добудова до складу-фруктосховища, безумовно вибуло із володіння Волинської облспоживспілки поза її волею, оскільки відносно нього між фізичною особою ОСОБА_3 та ПП "Ліон" штучно було створено спір і рішенням третейського суду визнано право власності. При цьому власника -Волинську ОССТ, яка мала правоустановчий документ -Свідоцтво про право власності, до участі у справі, що розглядалась третейським судом, залучено не було, що в черговий раз підтверджує про те, що майно вибуло із відання поза волею власника. Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 22.06.2006р. №296-2 було надано згоду на проведення реконструкції складу-фруктосховища із встановленням технологічної лінії заморожування ягід на вул. Лідавській, 4, в місті Луцьку. При цьому для здійснення реконструкції були використані кошти Луцької заготівельно-збутової бази, яка є господарством облспоживспілки і відповідно до положень Статуту бази, майно бази є власністю засновника -облспоживспілки.

Зазначається третьою особою також і те, що ПП "ЗІА Фруттіс", яке придбало майно у пов'язаної особи -ПП "Ліон", як набувач, знав про наявність перешкод до вчинення правочину від 25.12.2008р., в тому числі й те, що продавець ПП "Ліон" не мав права відчужувати майно оскільки воно набуте незаконним шляхом, що в цілому свідчить про недобросовісність набувача. Аналогічно ПП "ВМЛ-Консалтинг", яке уклало договір купівлі продажу з ПП "ЗІА Фруттіс", знало про наявність перешкод для укладення договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_2, ОСОБА_3 всупереч вимогам ухвал суду не було представлено суду доводів та заперечень з приводу пред'явленого позову, письмових пояснень та інших витребуваних судом документів, компетентних представників в судове засідання не направлено, хоча останні вчасно та належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Водночас згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог господарського суду комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" було представлено суду інформаційні довідки №№7107 від 01.10.2012р., а також №№7322 від 08.10.2012р. з Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 2 а.с. 2-3, 107-108).

На виконання вимог ухвали господарського суду від 17.09.2012р. про порушення провадження у справі третейським судом при товарній біржі "Західноукраїнська" на адресу суду було направлено письмові пояснення від 26.09.2012р. №10/09 (том 1 а.с. 126), котрими повідомлено, що:

18 серпня 2008 року рішенням третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" у справі за позовом ПП "Ліон" про визнання права власності на приміщення лінії шокової заморозки до ОСОБА_3, за ПП "Ліон" було визнано право власності на приміщення лінії шокової заморозки площею 325,2 кв.м. за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4,

26 серпня 2008 року рішенням третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" у справі за позовом ПП "Ліон" про визнання права власності до Луцької ЗЗБ Волинської ОСС, ОСОБА_2, було визнано дійсним договір купівлі-продажу від 01 серпня 2008 року та право власності на склад-холодильник для м'ясопродуктів, загальною площею 389,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4 за ПП "Ліон",

а також заявлено клопотання про здійснення судового розгляду справи без представника третейського суду.

Поруч з цим на вимогу господарського суду третейським судом при товарній біржі "Західноукраїнська" було надано (супровідний лист №04/10 від 04.10.2012р. -том 2 а.с. 5) для огляду оригінали третейської справи №09/11/08 за позовом приватного підприємства "Ліон" до ОСОБА_3 про визнання права власності на приміщення лінії шовкової заморозки площею 325,2 м 2 за адресою: м. Луцьк, вул.. Лідавська, 4, а також третейської справи №01/10/08 за позовом приватного підприємства "Ліон" до Луцької заготівельно-збутової бази Волинської облспоживспілки та ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 1 серпня 2008 року та визнання права власності на склад-холодильник для м'ясопродуктів, загальною площею 389,6 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4.

Ксерокопії матеріалів зазначених третейських справ було долучено господарським судом до матеріалів справи №5004/1146/12 (том 2 а.с. 6-92).

На виконання ухвали від 17.09.2012р. про порушення провадження у справі Волинською філією Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України із супровідним листом від 21.09.2012р. №03-18/847 (том 1 а.с. 119) було надано суду розширений витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.09.2012р. №37910270 (том 1 а.с. 120-124).

Рівненським міським судом Рівненської області на запит господарського суду було надано належним чином посвідчені копії ухвал у справі №6-305/08 про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 18.08.2008р. у справі №01/10/08, а також ухвал у справі №6-309/08 про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 26.08.2008р. у справі №09/11/08 (том 2 а.с. 115-120).

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені документи, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін та інших учасників судового процесу, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, прийшов до висновку про підставність пред'явлених Волинською облспоживспілкою позовних вимог та необхідність їх задоволення.

При цьому суд виходив із наступних встановлених в судовому засіданні обставин:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008р. між продавцем - Луцькою заготівельно-збутовою базою в особі директора ОСОБА_1, покупцем -приватним підприємством "Ліон" в особі директора ОСОБА_3 та поручителем -ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу (том 2 а.с. 79-80).

Згідно п.п. 1, 2 даного договору продавець продає склад-холодильник м'ясопродуктів загальною площею 389,6 м 2 , що знаходиться за адресою: вул. Лідавська, 4, в м. Луцьку, а покупець купує зазначене майно. Право власності на майно переходить до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі майна. Вартість майна становить 100 000 грн. (п. 3 договору).

Як визначено п. 2.1. договору покупець зобов'язаний внести 100 000 грн. за придбане майно протягом двох місяців з моменту укладення цього договору.

Згідно п.п. 2.2. договору розрахунки за придбане майно здійснюються шляхом зарахування коштів на обумовлений продавцем рахунок.

У разі порушення покупцем зобов'язання по сплаті вартості майна, передбаченого п.п. 2.1 п. 2 договору поручитель відповідає перед продавцем у тому ж обсязі, що і покупець, включаючи сплату основного боргу, неустойки, відшкодування збитків (п. 2.3 договору).

Розділом 3 договору визначено (п. 3.1. договору), що продавець зобов'язаний передати майно покупцю в момент підписання акту прийому-передачі.

Передача майна продавцем та прийняття його покупцем здійснюється на підставі акту прийому-передачі, який підписується сторонами та є додатком до даного договору.

Право власності переходить до покупця з моменту підписання договору та акту приймання-передачі (п.п. 3.2., 3.3 договору).

Між продавцем та покупцем 01.08.2008р. було підписано акт прийому-передачі до договору купівлі-продажу від 01.08.2008р. (том 2 а.с. 81).

Між тим, 26.08.2008р. на підставі рішення третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" у справі №09/11/08 (том 2 а.с. 56-58) за позовом приватного підприємства "Ліон" до Луцької заготівельно-збутової бази Волинської облспоживспілки, ОСОБА_2 про визнання права власності було постановлено: визнати дійсним договір купівлі-продажу від 01.08.2008р. між Луцькою заготівельно-збутовою базою Волинської облспоживспілки, ПП "Ліон" та ОСОБА_2; визнано за ПП "Ліон" право власності на склад-холодильник м'ясопродуктів загальною площею 389,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, рішення третейського суду є підставою для провадження державної реєстрації права власності на склад-холодильник м'ясопродуктів загальною площею 389,6 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, за ПП "Ліон" в КП "Волинське ОБТІ".

28.08.2008р. на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області, ПП "Ліон" було видано виконавчий лист (том 2 а.с. 116).

03.10.2008р. КП "Волинське ОБТІ" було зареєстровано за ПП "Ліон" право власності на склад-холодильник м'ясопродуктів загальною площею 389,6 м 2 .

Таким чином, об'єкт нерухомого майна, а саме: склад-холодильник м'ясопродуктів загальною площею 389,6 м 2 вибув із володіння Волинської облспоживспілки без її волі як власника майна на підставі безвідплатних договорів в супереч Закону України "Про споживчу кооперацію" та Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації.

Разом з тим, з пояснень Волинської облспоживспілки та Луцької заготівельно-збутової бази Волинської облспоживспілки було встановлено, що відносно факту укладення 01.08.2008р. договору купівлі-продажу між Луцькою заготівельно-збутовою базою та ПП "Ліон" та продажу складу-холодильника Волинська облспоживспілка жодних відомостей до червня 2009 року не мала. Як випливає із пояснень бази, при звільненні ОСОБА_1 з посади директора бази серед переданих документів зазначеного договору купівлі-продажу не було. Інших відомостей щодо його укладання на базі немає, оскільки приміщення складу холодильника списано з балансу як аварійне в 1996 році і підлягало демонтажу. Грошові кошти як оплата за вказане приміщення від ПП "Ліон" на рахунки бази не поступали. Про існування такого договору стало відомо з рішення третейського суду при товарні біржі "Західноукраїнська", копію якого було отримано з матеріалів інвентаризаційної справи КП "Волинське ОБТІ".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" споживча кооперація в Україні -це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торгівельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" встановлено, що власність споживчої кооперації є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

Стаття 4 вказаного Закону визначає, що відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Згідно ст.ст. 5, 8 Закону первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство -самостійна, демократична організація громадян, яке на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Відповідно до ст. 9 Закону власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами. Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Відповідно до ч. 2 статті 10 Закону України "Про споживчу кооперацію" майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Крім цього, відповідно до Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, затвердженого Постановою шостих зборів Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання 03.04.2003р., яке є нормативним актом Укоопспілки, обов'язковим для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами (об'єднаннями), іншими суб'єктами господарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України, продаж основних засобів (крім будівель, споруд, які зараховані до неподільного громадського майна) проводиться за рішенням вищого органу управління споживчого товариства, споживспілки або уповноваженого ним органу, а продаж будівель, споруд, зарахованих до подільного громадського майна, а також транспортних засобів, крім того, за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки, Кримспоживспілки стосовно основних засобів споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи основні засоби, які обліковуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання; Укоопспілки стосовно основних засобів Кримспоживспілки, облспоживспілок, інших членів Укоопспілки, включаючи основні засоби, які обліковуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання (п. 5.3. Положення).

Як встановлено судом, згоди правління облспоживспілки та Укоопспілки щодо продажу Луцькою ЗЗБ об'єкту нерухомого майна, а саме складу холодильника загальною площею 389,6 м 2 не надавало. Бувшим директором Луцької ЗЗБ ОСОБА_1 не було надано суду будь-яких документів в підтвердження правомірності продажу об'єкту нерухомого майна-складу холодильника.

Водночас, як визначено п.п. 5., 5.5.1, 5.5.2 Положення майно продається з аукціону будь-яким юридичним і фізичним особам у порядку, встановленому Положенням про порядок продажу на аукціонних основних засобів підприємств і організацій споживчої кооперації України.

При цьому, продаж майна оформляється договором купівлі-продажу , який укладається продавцем (власником майна) і покупцем (переможцем аукціону ) і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Покупець набуває права власності на нерухоме майно з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину (п.п. 5,9; 5.10 Положення).

Щодо безоплатної передачі основних засобів облспоживспілок, включаючи основні засоби, які облікуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання, то така передача проводиться за рішенням Укоопспілки (п. 6.3 Положення).

Таким чином, колишній директор бази ОСОБА_1 діючи з перевищенням повноважень 01.08.2008 року, уклав від імені Луцької ЗЗБ нікчемний договір купівлі-продажу приміщення складу холодильника, яке є власністю Волинської облспоживспілки.

При цьому судом було враховано, що 04.09.1992р. виконкомом Луцької міської ради народних депутатів (реєстр №918) було зареєстровано Статут Луцької заготівельно-збутової бази Волинської облспоживспілки.

10.02.2003р. постановою Правління Волинської облспоживспілки №24 було затверджено нову редакцію Статуту Луцької заготівельно-збутової бази.

12.02.2003р. Статут Луцької заготівельно-збутової бази в новій редакції було зареєстровано у виконкомі Луцької міської ради (надалі Статут бази в редакції 2003 року).

Згідно ст. 11 Статуту бази в редакції 2003 року -Луцька заготівельно-збутова база Волинської облспоживспілки є підприємством, створеним Волинською облспоживспілкою (в подальшому -Власник), яка є його засновником та власником всього майна.

Як визначено ст. 3.1 Статуту бази, майно підприємства складається з основних засобів, переданих власником підприємства -облспоживспілкою в оперативне управління, оборотних коштів, а також інших цінностей набутих в процесі господарської діяльності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства.

Суб'єктом права власності Підприємства є Власник -Волинська облспоживспілка як юридична особа, а також юридичні та фізичні особи, частка яких визначається чинним законодавством та нормативними актами.

При цьому, згідно ст. 3.2. Статуту бази -підприємство не має права без погодження з Власником продавати майно, здавати в оренду, вносити до статутного фонду інших підприємств, передавати в заставу, фінансовий лізинг.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків (Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р.), а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до статей 203 , 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням статі 4 Цивільного кодексу України . Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 Цивільного кодексу України , зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України ; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України ; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією ; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції .

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статі 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 3 статі 215 Цивільного кодексу України закріплює право заінтересованої особи, якає заперечує дійсність оспорюваного договору, на визнання судом такого правочину недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Слід врахувати, що відповідно до положень ст. 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Крім того, згідно вимог ст. 388 ЦК України передбачено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За даною нормою цивільного кодексу, власник визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужуватель речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо набувач, який, придбаваючи майно знав або міг знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала на це право, визнається недобросовісним набувачем.

ПП "Ліон" набуваючи приміщення складу холодильника для м'ясопродуктів за угодою від 01.08.2008р. не було взято до уваги конкретних обставин угоди, з яких ясно видно, що річ відчужується неправомірно. Зазначене стосується і набувача ПП "ЗІА Фруттіс" на дане приміщення за угодою від 25.12.2008р.

Водночас з матеріалів справи встановлено, що у 2008 році, директором Луцької ЗЗБ був ОСОБА_1, який є власником ПП "Ліон", директором якого була ОСОБА_3 Після реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за ПП "Ліон" був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу між ПП "Ліон", від імені якого діяла ОСОБА_3 та ПП "ЗІА Фруттіс", директором котрого той же самий ОСОБА_1

Судом не взято до уваги заперечення відповідачів про наявність рішення третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 26.08.2008р. у справі №09/11/08 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 01.08.2008р. між Луцькою ЗЗБ Волинської облспоживспілки, ПП "Ліон" та ОСОБА_2 та визнання за ПП "Ліон" права власності на склад-холодильник для м'ясопродуктів загальною площею 389,6 м 2 , оскільки господарський суд виходячи з вимог ст. 35 ГПК України не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з'ясовує наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог спору підвідомчого господарському суду, як це визначено ст. 12 ГПК України.

Щодо набуття права власності ПП "ЗІА Фруттіс" на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 352,2 кв. м. та складу-холодильника для м'ясопродуктів загальною площею 389,6 кв. м. за договором купівлі-продажу від 25.12.2008р., укладеного з ПП "Ліон", то суд вважає, що останній слід визнати недійсним.

При цьому суд виходив із такого:

01.06.2006р. між ПП "Ліон" (Інвестор) та Волинською обласною спілкою споживчих товариств (учасник -замовник) було укладено інвестиційний договір (том 2 а.с. 30-32).

Відповідно до п. 1. даного договору ПП "Ліон" зобов'язалось за власні кошти відповідно до умов цього договору провести ремонт, реконструкцію, модернізацію приміщення складу-фруктосховища ємкістю 500 тонн, а також здійснити добудову об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, встановленням технологічної лінії заморожування ягід.

Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що, інвестор бере на себе зобов'язання здійснити в повному обсязі фінансування, проектування, добудову, ремонт, реконструкцію та модернізацію об'єкту в порядку та на умовах, викладених в цьому договорі, а саме: реконструювати дві камери для охолодження та зберігання ягід площею 440 м. кв. та встановити відповідне обладнання для цих камер; здійснити добудову розміром 20 м. x 20 м., загальною площею 400 м. кв., здійснити добудову під компресорну станцію загальною площею 50 м. кв.; здійснити технологічну лінію шокової заморозки потужністю 3т/год.; встановлення та монтаж компресорної станції холодопродуктивністю 500 кВт; проведення реконструкції силової електричної підстанції з 400 КВА до 1300 КВА.

Згідно п. 1.3 інвестиційного договору, закінчений ремонтом, модернізацією та реконструкцією об'єкт, введений в дію за рахунок інвестиційних коштів є власністю учасника-замовника, крім здійсненої добудови об'єкта площею 400 м. кв., що лишається власністю інвестора.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого КП "Волинське ОБТІ" здійснена ПП "Ліон" добудова з приміщенням лінії шокової заморозки складає 325,2 м. кв. за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4.

Відповідно до п. 2.1 інвестиційного договору орієнтовний обсяг інвестицій складає 2 млн. грн.. на будівництво лінії шокової заморозки.

Рішенням третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 18.08.2008р. у справі №01/10/08 (була витребувана та оглянута в судовому засіданні) постановлено: визнати за ПП "Ліон" право власності на приміщення лінії шокової заморозки площею 325,2 м. кв. за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська,4 (том 2 а.с. 7-9). Рішення третейського суду є підставою для проведення державної реєстрації на дане приміщення за ПП "Ліон".

Між тим, судом було встановлено, що інвестиційний договір від 01.06.2006р. у Волинській облспоживспілці відсутній. Відповідачем -ПП "Ліон" на адресу суду оригінал даного договору не було подано. В витребуваних матеріалах справи №01/10/08 з третейського суду значиться лише копія інвестиційного договору, яка була долучена до позовної заяви.

За відсутності оригіналу, копія договору є неналежним доказом правомірності набуття ПП "Ліон" права власності на приміщення лінії шокової заморозки..

Крім того, судом встановлено, що вихідні дані на проектування, НВП "Технічне бюро кадастру" (реєстраційний номер 33 від 13.04.2007р.) були видані забудовнику -Волинській обласній спілці споживчих товариств на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №296-2 від 22.06.2006р. "Про дозвіл Волинській обласній спілці споживчих товариств на реконструкцію складу -фруктосховища ємкістю 500 тонн з встановленням технологічної лінії заморожування ягід на вул. Лідавській, 4" (том 2 а.с. 44-54).

Волинська обласна спілка споживчих товариств виступала замовником також при отриманні архітектурно-планувального завдання на реконструкцію складу - фруктосховища, затвердженого директором Департаменту містобудування 10.01.2007р., (том 2 а.с. 46-48).

Як вбачається з первинних бухгалтерських документів (накладних, актів приймання -здачі робіт, том 1 а.с. 61-67), пояснень позивача та Луцької заготівельно-збутової бази про те, що базою за роботи, пов'язані з реконструкцією, з ПП "Ліон" проведено розрахунки на суму 510640,80 грн.

Таким чином, судом встановлено, що Волинська облспоживспілка, будучи єдиним власником нерухомого майна за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, не укладала будь-який договір на відчуження даного майна, та згоди на його відчуження Луцький ЗЗБ, як це передбачено чинним законодавством та статутними документами не надавала.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу і іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки, складу-холодильника для м'ясопродуктів від 25.12.2008р. є таким, що суперечить положенням чинного законодавства ЦК України, іншим положенням чинного законодавства України.

Відповідно до положень ст. 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі витрати ним документа який засвідчує його право власності.

Щодо вимог позивача про визнання права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна, то суд приходить до висновку про їх підставність. При цьому враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття право власності не встановлено судом.

Водночас, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) (ч.2 ст.331 ЦК України).

В судовому засіданні було встановлено, що реконструкція складу-фруктосховища з встановленням технологічної лінії замороження ягід на вул. Лідавській ,4, була проведена позивачем за рахунок власних коштів Луцької ЗЗБ.

Згідно ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного на те дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Водночас, на вимогу власника, користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Позивачем в підтвердження факту користування земельною ділянкою долучено до матеріалів справи державний акт на постійне користування землею виданий Луцький заготівельній базі 22.12.1998 року на загальну площу 2,7297 га (том 1 а.с. 55-56).

Крім того, позивачем в підтвердження факту, що проведена реконструкція добудови фруктосховища відповідає вимогам діючих будівельних норм, правил ДБН, подано матеріали обстеження підприємством "Волинькооппроект" (ліцензія АБ № 314886), технічні паспорти на зазначені об'єкти нерухомого майна виготовлені КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 08.01.2008р. на замовлення Волинської облспоживспілки (Луцька заготівельна база) (том 1 а.с. 49-51, 57-60).

Таким чином, суд встановив, що проведена реконструкція складу фруктосховища з встановлення лінії шокозаморозки належить власнику -Волинській обласній спілці споживчих товариств.

Сам по собі факт того, що ПП "ЗІА Фруттіс", як набувач, знав про наявність перешкод до вчинення правочину від 25.12.2008р., в тому числі й те, що продавець -ПП "Ліон" не має права відчужувати майно, оскільки воно набуте незаконним шляхом, в цілому свідчить про недобросовісність набувача.

В свою чергу ПП "ЗІА Фруттіс" здійснило відчуження приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 м 2 , та складу-холодильника для м'ясопродуктів площею 389,60 м 2 на підставі договору купівлі-продажу від 22.07.2011р. ПП "ВМЛ-Консалтинг", за яким на даний час зареєстровано право власності на ці об'єкти.

Оскільки спірне майно ПП "ЗІА Фруттіс" перейшло у власність на підставі нікчемного договору купівлі-продажу, то відповідно останній не має права відчужувати майно, а тому договір купівлі-продажу від 22.07.2012р., укладений з ПП "ВМЛ-Консалтинг" не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

Разом з тим, відповідно до п.п. 6 п. "Спори щодо визнання правочинів недійсними" листа Верховного Суду України від 01.04.2012р. висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України за 2010 - 2011 p.p."у разі якщо відчуження майна здійснювалося два і більше разів після вчинення недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК. У такому разі чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з умовою наявності у відчужувача за останнім договором права відчужувати це майно (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011р. у справі №3-103гс11).

У постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року вказано, що право власника витребувати своє майно у всіх випадках при володінні цим майном набувачем без правових підстав передбачено статтею 387 Цивільного кодексу України , а таке право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача у випадку набуття його за безвідплатним договором в особи, яка не мала право його відчужувати, передбачено частиною 3 статті 388 ЦК України .

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею, якщо, зокрема, майно було загублене, викрадене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або вибуло з їхнього володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Об'єктом віндикаційного позову є індивідуально визначене майно, яке наявне у незаконному володінні відповідача та існує в натурі на момент подання позову.

Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Враховуючи зазначене та з огляду на те, що приміщення лінії шокової заморозки площею 325,20 м 2 , та складу-холодильника для м'ясопродуктів площею 389,60 м 2 , що знаходяться за адресою: вул. Лідавська, 4, в м. Луцьку, вибуло з володіння позивача за нікчемним правочином та поза його волею, то суд вважає за необхідне витребувати останнє у ПП "ВМЛ-Консалтинг".

Що стосується позовних вимог про визнання за Волинською обласною спілкою споживчих товариств права власності на нерухоме майно -приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 м 2 та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 м 2 , які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, то слід зазначити наступне:

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами ст.13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ч.2 ст.41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Із змісту статей 316 , 317 ЦК України слідує, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

З матеріалів справи вбачається, що Волинська облспоживспілка за власні кошти побудувала склад-холодильник для м'ясопродуктів площею 389,60 м 2 , фінансувала реконструкцію приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 м 2 , зазначені об'єкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Луцької ЗЗБ Волинської ОСС, в результаті чого суд приходить до висновку про необхідність визнання права власності на ці об'єкти за Волинською облспоживспілкою.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо шляхом скасування державної реєстрації права власності ПП "ВМЛ-Консалтинг" на спірне майно, що прямо передбачено частиною другою статті 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація -офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та п. 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

Згідно п. 10 додатку 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно є, в тому числі, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, відповідно до законодавства України, орган, який проводить державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, зобов'язаний проводити реєстрацію судових рішень про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що позивачем -Волинською обласною спілкою споживчих товариств при зверненні до господарського суду з даним позовом було доведено про порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів зі сторони відповідачів -ПП "Ліон", ПП "ЗІА Фруттіс" та ПП "ВМЛ-Консалтинг" суд приходить до висновку про задоволення позову в цілому.

Заперечення ПП "ВМЛ-Консалтинг" на пред'явлений позов з посиланнями при цьому на пропуск Волинською обласною спілкою споживчих товариств при зверненні до господарського суду з відповідним позовом встановлених чинним законодавством України строків позовної давності до уваги господарським судом не беруться оскільки спростовуються наступними обставинами:

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається, зокрема, від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу яка його порушила.

У свою чергу норма ч. 2 ст. 264 ЦК України встановлює, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З викладеного випливає, що строк позовної давності переривається шляхом пред'явлення лише частини вимоги ,якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини.

Так, Волинська облспоживспілка звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до ПП "Ліон" , ПП "ЗІА Фруттіс", треті особи: ОСОБА_2 ОСОБА_3, третейський суд при товарній біржі "Західноукраїнська", комунальне підприємство "Волинське ОБТІ", Луцька заготівельно-збутова база Волинської облспоживспілки про визнання недійсним договору купівлі продажу, визнання права власності на спірне майно.

У грудні 2009 року було подано заву про зміну предмета позову. Відповідно до даної заяви Волинська облспоживспілка просила суд витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння у ПП "ЗІА Фруттіс", тобто до відповідачів була пред'явлена лише частина вимоги.

Відповідно до ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо воно не скасоване, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

30.06.2010р. Львівським апеляційним господарським судом по справі №6/58-92 за позовом Волинської облспоживспілки до ПП "Ліон", ПП "ЗІА Фруттіс", треті особи: ОСОБА_2 ОСОБА_3, третейський суд при товарній біржі "Західноукраїнська" комунальне підприємство "Волинське ОБТІ", Луцька заготівельно-збутова база Волинської облспоживспілки було винесено постанову.

Відповідно до ч. 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час що минув до переривання перебігу позовної давності , до нового строку не зараховується.

У зв'язку з пред'явленням до відповідачів позову щодо частини вимоги, строк позовної давності було перервано, а перебіг позовної давності розпочався з 30.06.2010 року.

Враховуючи викладені обставини суд вважає, що строк позовної давності позивачем не є пропущеним.

Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідачів витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), що поніс позивач, слід відшкодувати останньому у відповідності до ст. 49 ГПК України за рахунок ПП "Ліон", ПП "ЗІА Фруттіс" та ПП "ВЛМ-Консалтинг" (шляхом солідарного стягнення з відповідачів в рівних частинах на користь позивача).

Враховуючи викладене, керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 203, 204, 215, 316, 317, 319, 376, 388, 392 Цивільного кодексу України, Законами України "Про споживчу кооперацію", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, Положенням про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, ст.ст. 32-35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Застосувати наслідки нікчемності правочину купівлі-продажу, укладеного 01.08.2008р. між приватним підприємством "Ліон", м. Ківерці та Луцькою заготівельно-збутовою базою Волинської облспоживспілки, м. Луцьк.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу-холодильника м'ясопродуктів від 25.12.2008р., укладений між приватним підприємством "Ліон", м. Ківерці та приватним підприємством "ЗІА Фруттіс", м. Луцьк.

4. Витребувати у приватного підприємства "ВМЛ-Консалтинг" (м. Луцьк, вул. Конякіна, 14а /115, код ЄДРПОУ 34745089) із чужого незаконного володіння об'єкти нерухомого майна: приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 м 2 та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 м 2 , які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4.

5. Зобов'язати комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" скасувати державну реєстрацію права власності на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 м 2 та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 м 2 , які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, за приватним підприємством "ВМЛ-Консалтинг" (м. Луцьк, вул. Конякіна, 14а /115, код ЄДРПОУ 34745089).

6. Визнати за Волинською обласною спілкою споживчих товариств (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) право власності на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 м 2 та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 м 2 , які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4.

7. Зобов'язати комунальне підприємство "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності на приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,20 м 2 та складу-холодильника м'ясопродуктів загальною площею 389,60 м 2 , які знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, за Волинською обласною спілкою споживчих товариств (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401).

8. Стягнути з приватного підприємства "Ліон" (м. Ківерці, вул. Жукова, 1, код ЄДРПОУ 32456774) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 4182 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

9. Стягнути з приватного підприємства "ЗІА Фруттіс" (м. Луцьк, вул. Лідавська, 4, код ЄДРПОУ 35868030) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 4182 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

10. Стягнути приватного підприємства "ВМЛ-Консалтинг" (м. Луцьк, вул. Конякіна, 14а /115, код ЄДРПОУ 34745089) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, код ЄДРПОУ 01743401) 4182 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Суддя В. А. Войціховський

Повне рішення

складено

08.11.12