Постанова

від 09.11.2012 по справі 5006/14/140/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.11.2012 р. справа №5006/14/140/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бойченка К.І.

Суддів: Діброви Г.І., Шевкової Т.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»м. Маріуполь

на рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2012р.

по справі № 5006/14/140/2012 (головуючий суддя - Левшина Г.В., судді Огороднік Д.М., Колесник Р.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Связьелектромонтаж» м. Маріуполь

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»м. Маріуполь

про стягнення 941 914 грн. 38 коп.

За участю представників сторін:

від позивача -Криворучко В.Ж. довіреність №3 від 02.07.12р.

від відповідача -не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Связьелектромонтаж»звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» 941 914 грн. 38 коп. заборгованості за поставлений товар в розмірі 941 914 грн. 38 коп.

Згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявою від 04.09.2012 р. змінив підстави позову, заявивши вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 941914,38 грн., яка виникла за договором від 10.02.2012р. №522/2012-155.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі № 5006/14/140/2012 припинено провадження по справі №5006/14/140/2012 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Связьелектромонтаж»до Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс»про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 150000 грн. 00 коп. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Связьелектромонтаж»до Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс»про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 791914 грн. 38 коп. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Связьелектромонтаж»заборгованість за отриманий товар в сумі 791 914 грн. 38 коп., судовий збір в сумі 18838 грн. 29 коп.

Дане рішення мотивовано наступним:

- положеннями ст. 173, ст.193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 692 Цивільного кодексу України, ст. 22, ст. 33, ст. 34, ст. 43, ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. у справі № 5006/14/140/2012, відповідач подав до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції та розстрочити виконання рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі № 5006/14/140/2012 на 6 місяців, зі сплатою основного боргу рівними частинами, починаючи з жовтня 2012 року.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на те, що:

- рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- позивач порушив встановлений законом порядок зміни підстав позову, заявивши про це після початку розгляду справи по суті;

- суд першої інстанції не звернув уваги на надані докази, натомість послався на роздруківки з засобів масової інформації, щодо участі відповідача у благодійних засадах, суспільному житті міста.

Представник позивача у судовому засіданні 07.11.12 р. усно просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання 07.11.12 р. не з'явився, про день слухання справи було повідомлено належним чином.

Неявка без поважних причин у судове засідання представника відповідача не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не звґязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»(далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Связьелектромонтаж»(далі -постачальник) було укладено договір постачання №522/2012-155 (далі -договір).

Відповідно до п. 11 договору, покупець зобов'язався поставити постачальнику вироби електротехнічного призначення на підставі технічного завдання (технічних умов) покупця.

Згідно специфікації до вищевказаного договору покупцю підлягало наступне обладнання: розподільчий пристрій РУ-0,4 кВ, розподільчий пристрій 6 кВ RM6 RE IIDI 630А GOAST, розподільчий пристрій 6 кВ RM6 DI630А GOAST, трансформатор Trihal 6/0,4 кВ 1250 кВА загальною вартістю 1 883 828,76 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до видаткових накладних №П-00000116 від 23.05.2012р., №П-00000119 від 25.05.2012р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 883 828,76 грн.:

- розподільчий пристрій РУ-0,4кв на суму 601296,40 грн. без ПДВ;

- розподільчий пристрій 6 кВ RM6 RE IIDI 630 A GOAST на суму 260499,20 грн. без ПДВ;

- розподільчий пристрій 6 кВ RM6 D I 630 A GOAST на суму 128555.00 грн. без ПДВ;

- трансформатор Trihal 6/0.4 кВ 1250 кВА на суму 579506,70 грн. без ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, в тому числі, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1. ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься у ст. 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Погоджена дія двох або більше сторін є дво - чи багатостороннім правочином. Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України товар повинен бути оплаченим після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.3.1 договору, авансовий платіж в розмірі 50% від вартості обладнання, має бути проведений відповідачем протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору на підставі виставленого до сплати рахунку.

Пунктом 3.2 договору передбачено, кінцева оплата в розмірі 50% від вартості обладнання здійснюється відповідачем протягом 5 календарних днів з моменту отримання обладнання на складі відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на користь позивача платіжним дорученням від 12.03.2012р. №24443 було перераховано грошові кошти в сумі 941 914,38 грн. за договором від 10.02.2012р. №522/2012-155, внаслідок чого залишок боргу відповідача перед позивачем становив 941 914,38 грн. Також, матеріали справи свідчать про те, відповідачем було сплачено частину основного боргу в сумі 150 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.07.2012р. №28293.

Відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження по справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 150000,00 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Доказів погашення в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 791914,38 грн. відповідачем не надано, наявність заявленої до стягнення заборгованості ним не спростована.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 791914, 38 грн. є доведеними, обґрунтованими та є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції було заявлене клопотання про розстрочку виконання судового рішення на шість місяців рівними частинами, яке було відхилено судом першої інстанції.

Отже, відповідач в апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі № 5006/14/140/2012 змінити та розстрочити виконання вищезгаданого рішення на 6 місяців, зі заявлене клопотання про розстрочку виконання судового рішення на шість місяців, зі сплати основної суми боргу рівними частинами, починаючи з жовтня 2012 року.

В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на важке фінансове становище підприємства, відсутність замовників у будівельній галузі і покупців відповідної продукції, наявність зобов'язань зі сплати заборгованості ще по двом судовим справам.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право розстрочити його виконання.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, в розумінні наведеної норми розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Як вбачається з вищезазначеної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Поряд з цим, зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але, перш за все, повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, в основу судового рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, без впливу на ці обставини з боку позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, рішення господарського суду відповідає матеріалам справи, вимогам діючого законодавства та підлягає залишенню в силі.

Судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на заявника скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»на рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі № 5006/14/140/2012 залишити без задоволення.

2) Рішення господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі № 5006/14/140/2012 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий К.І.Бойченко

Судді Г.І.Діброва

Т.А.Шевкова