Постанова

від 01.11.2012 по справі 2а/1270/5205/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кисельова Є.О.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2012 року справа №2а/1270/5205/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Василенко Л.А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року у справі № 2а/1270/5205/2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу від 28.04.2012 року № 280, податкових повідомлень-рішень від 08.06.2012 року № 0000811710, № 0000801710, задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000811710 в сумі 208352,03 грн. Скасовано частково податкове повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000801710 на суму 264174,70 грн. податкового зобов'язання за звітний податковий період та 6604,68 грн. штрафних санкцій. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Позивач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в частині позовних вимог про скасування наказу відповідача від 28.04.2012 року № 280 не звернув уваги на те, що призначення повторної перевірки за раніше перевіряємий період могло бути здійснено лише за ініціативою вищестоящого податкового органу за умови проведення у відношенні службових осіб службового розслідування або порушення кримінальної справи, а не на підставі спірного наказу начальника ДПІ в Жовтневому районі м. Луганська. Крім того, суд першої інстанції невірно дійшов до висновку про правомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000801710 в частині суми 51691,59 грн. та штрафних санкцій в сумі 1 грн., з посиланням на відсутність подій, передбачених п. 198.2 ст. 198 ПК України. Позивач зазначає, що жодних правил ведення бухгалтерського та фінансового обліку він не порушував, а посилання відповідача в акті перевірки на нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, ніякими доказами не підтверджуються. Суд першої інстанції на вищенаведене не звернув уваги та безпідставно відмовив в цій частині позовних вимог.

Відповідач також не погодився з постановою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, поросить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень є встановлення порушень позивачем податкового законодавства при господарських операціях з ПП ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак», що було виявлено в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивача. В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості придбання позивачем у вказаних контрагентів товарів, що свідчить про відсутність реального товарного характеру господарських операцій позивача та нікчемність укладених з ПП ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак» угод. При цьому суд не врахував наявність численних порушень при складанні первинних документів, зокрема податкових та видаткових накладних, які стали підставою для формування податкового кредиту позивача.

Представники позивача у судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем, перебуває на податковому обліку у відповідача, є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами відповідача у період з 08.05.2012 р. по 15.05.2012 р. на підставі наказу від 28.04.2012 р. № 280, виданого ДПІ у Жовтневому районі у М.Луганську, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1, п. 78.4 ст.78, п.79.1, п. 791 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України, проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Юрторгпак» та ПП ТКФ «Імперія-М» за період: 01.01.2009 р. по 30.04.2011 р., за результатами якої складено акт № 628/1720/НОМЕР_3 від 22.05.2012 року (далі Акт перевірки).

Згідно Акту перевірки, встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п 7.4 5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додаю вартість», п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в наслідок чого фізична особа -підприємець ОСОБА_6 завищила суму податкового кредиту з ПДВ на суму 379548,84 грн. (в межах 1095 днів - на суму 315866,29 грн.), а також порушено ч.2 ст. 13 р. IV ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян ", у зв'язку з чим позивач зависив валові витрати у 2009 році на суму 757790,74 грн. (в межах 1095 днів - завищено у 2009 році на суму 495432,14 грн.), у 2010 році на загальну суму 893581,39 грн. Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що угоди, укладені з ТОВ «Юрторгпак» та ПП ТКФ «Імперія-М» є безтоварними та нікчемними.

08.06.2012 року на підставі Акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000811710 про донарахування суми грошового зобов'язання з податку з доходів від підприємницької діяльності у сумі 208352,03 грн., та №0000801710 про донарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 381910,97 грн., в т.ч. основний платіж 315866,29грн. та штрафні санкції 66044,68 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказу відповідача від 28.04.2012 року № 280, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були правові підстави для його винесення на підставі статей 78 та 79 Податкового кодексу, оскільки позивачем на запит податкового органу не було надано документального підтвердження здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З наданої позивачем відповіді на запит ДПІ в Жовтневому районі у м Луганську за № 3678/17 від 01.03.2012 р. щодо взаємовідносин позивача із контрагентами-постачальниками ПП «ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак» встановлено, що у наданні копій документів відмовлено з посиланням на те, що запит не відповідає вимогам діючого законодавства, зазначений у запиті період ДПІ в Жовтневому районі у м.Луганську вже був перевірений та за результатами перевірки складено акт від 22.04.2011 р. № 01091/1710/НОМЕР_3. Крім того, у запиті відсутні посилання на передбачені законом підстави для його направлення платнику податків.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у вищевказаному запиті відповідач зазначив передбачену підпунктом 1 пункту 73.3 статті 73 ПКУ підставу для його направлення, вказаний запит відповідав вимогам законодавства, тому відмова позивача у наданні інформації на законний інформаційний запит податкового органу стала обґрунтованим приводом для прийняття рішення про проведення позапланової перевірки позивача згідно п. 78.1.1 ПКУ.

За таких обставин колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність наказу відповідача від 28.04.2012 року № 280, оскільки для проведення документальної позапланової перевірки позивача були підстави, передбачені пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Доводи апелянта про незаконність наказу про проведення позапланової перевірки з посиланням на те, що по більшій частині перевіряємого періоду податковим органом раніш була здійснена документальна перевірка, судом до уваги не приймаються, оскільки Податковим кодексом України, яким регулюються спірні правовідносини, не передбачено застережень щодо неможливості проведення повторної перевірки певних періодів з окремих питань за наявності для цього законних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.06.2012 року № 0000811710, № 0000801710, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 року у справі № 2а-5569/11/1270 встановлено, що при визначенні податкового кредиту за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. позивач повністю дотримувався норм законодавства, тому це не підлягає доказуванню за приписами ст. 72 КАС України і спірні податкові повідомлення-рішення в частині нарахування зобов'язань за цей період підлягають скасуванню. Відмовляючи в скасуванні податкового повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000801710 в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем 51691,59 грн. та штрафній санкції 1 грн. за період з січня 2011 р. по квітень 2011 р., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документів, які б відображали рух придбаних товарів до позивача та підтверджували реальний характер господарських операцій, а надані первинні документи складені із численними недоліками, через які їх неможливо прийняти як належний доказ, тому суд погодився з висновками відповідача про відсутність за цими господарськими операціями подій, які передбачені п. 198.2 ст. 198 ПКУ як підстава для віднесення сум до податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент існування спірних операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Крім того, згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ПКУ, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6. ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз вказаних норм свідчить, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Частинами 1 та 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Дослідженими в судовому зсіданні судом апеляційної інстанції доказами підтверджено, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати по фінансово-господарським операціям з ПП «ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак» за перевіряємий період сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, позивачем в підтвердження позовних вимог надана вся первинна документація, в тому числі податкові та видаткові накладні, копії яких досліджені в судовому засіданні, а також документи які підтверджують факт оплати за здійснені господарські операції.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В акті перевірки відповідач зазначає, що є підстави вважати правочини нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на викладене, відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак» і, відповідно, правомірність віднесення позивачем до валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат на підставі первинних бухгалтерських документів.

При цьому колегія суддів звертає увагу на протиріччя у висновках акту перевірки, складеного позивачем, зі змісту якого вбачається, що відповідач приймає до уваги як належний первинний документ податкові накладні, видані позивачу ПП «ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак», як підставу для обрахунку заявленої ним суми податкового кредиту, оскільки не робить висновок про не підтвердження заявлених в деклараціях сум податкового кредиту відповідними податковими накладними. В той же час податковий орган не приймає ці ж самі податкові накладні як належний первинний документ, що підтверджує фактичне здійснення постачання товарів.

Висновок відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, про те, що первинні документи, надані позивачем, є неналежними доказами, оскільки складені з численними грубими порушеннями вимог законодавства, які полягають у відсутності в деяких видаткових або податкових накладних посилань на відповідний господарський договір, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки такі недоліки не можливо вважати грубими порушеннями, які позбавляють можливості встановити на підставі цих документів зміст та характер господарських операцій, яких вони стосуються, та роблять документ в цілому не відповідним вимогам законодавства до первинних бухгалтерських документів.

Щодо доводів податкового органу про відсутність у позивача товарно-транспортних та інших документів, що підтверджують перевезення придбаних позивачем товарів, то суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не обґрунтовано своїх висновків про необхідність здійснення таких перевезень вантажним або іншим спеціальним транспортом з огляду на обсяг, вагу та характер товару, який позивач придбавав за спірними господарськими договорами.

На підставі первинних документів встановлено, що позивачем за договорами з ПП «ТКФ «Імперія-М» та ТОВ «Юрторгпак» придбавались дрібнооптові партії дитячих іграшок, переміщення яких не потребує залучення вантажного транспорту. При цьому в судовому засіданні встановлено, що у власності сім'ї позивача наявний вантажопасажирський автомобіль Фольксваген держномер НОМЕР_4 (т. 4 а.с. 158), згідно свідоцтва про реєстрацію якого вантажопідйомність якого складає приблизно 1 тн., але доводи позивача про використання цього автомобілю для перевезення товару відповідачем спростовані не були.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000811710, № 0000801710 підлягають скасуванню в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року у справі № 2а/1270/5205/2012 скасувати.

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень від 08.06.2012 року № 0000811710, № 0000801710 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000811710, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 визначено грошове зобов'язання з доходів від підприємницької діяльності в сумі 208352,03 грн., та від 08.06.2012 року № 0000801710, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 381910,97 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3170,71 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі постанова виготовлена 06 листопада 2012 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова