Ухвала

від 23.10.2012 по справі 2а-1670/2656/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1670/2656/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача -Дашко М.В.

представника відповідача -Войтенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2012р. по справі № 2а-1670/2656/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант АРС»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Грант АРС», звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати неправомірними та скасувати податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби від 13.01.12 р. № 0000562301/118 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 32354,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн., № 0000572301/119 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 11765,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.12 р. по справі № 2а-1670/2656/12 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.12 р. по справі № 2а-1670/2656/12 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 8667/23-309/36930887 від 23.12.11 р. (а.с. 15-21) позапланової перевірки підприємства позивача з питань взаємовідносин з ПП «Нафтобудком»за лютий 2011 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 4.1.6 ст. 4, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які призвели заниження податку на прибуток за І квартал 2011 р. в сумі 32354,0 грн., та ст. 198, ст. 201 ПК України, які призвели до заниження ПДВ за лютий 2011 р. в сумі 11765,0 грн.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язують з безпідставним віднесенням до валових витрат та податкового кредиту відповідні суми по операціям з ПП «Нафтобудком», у якого, за інформацією, отриманою відповідачем від Світловодської ОДПІ, відсутнє майно та інші матеріальні ресурси, економічно необхідні для здійснення операцій купівлі-продажу, працівники (кількість працюючих у 4 кварталі 2010 р. складала 1 особа - директор підприємства), власні складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення, які суб'єкт господарювання міг би використати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Крім того, про наявність порушень при проведенні операцій з вказаним контрагентом свідчить відсутність ТТН, що засвідчують фактичне перевезення придбаної у ПП «Нафтобудком»продукції, а також сертифікатів відповідності на товар.

Зважаючи на перелічені обставини, відповідачем був зроблений висновок про те, що угода, укладена позивачем з цим контрагентом, має ознаки нікчемності в розумінні ч. 1 та ч. 5 т. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції процитував зміст п. 1.32 ст. 1, п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.1 ст. 1, п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.8 ст. 201 ПК України, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і зробив висновок про те, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Також судом першої інстанції був досліджений, укладений позивачем з ПП «Нафтобудком», договір б/н від 01.10.10 р., предметом якого є поставка товарів згідно рахунка-фактури та накладних (а.с. 53-54), в який вказується найменування, ціна та кількість товару.

За даним договором позивачем були придбані у постачальника заслінки шиберні прохідні та ходові, муфта з'єднувальна, конденсатовідвідник, техпластина харчова, труба проф., сталь просеч. лист, відвід у зборі, ущільнення заслінки шиберної, мішки паперові та гофровкладиші на загальну суму 70590,68 грн., в тому числі ПДВ 11765,12 грн., і отримані податкові накладні № 2424 від 24.02.11 р., № 2425 від 24.02.11 р., № 2426 від 24.02.11 р., № 2423 від 24.02.11 р., № 726 від 07.02.11 р., № 2122 від 21.02.11 р., № 725 від 07.02.11 р. та видаткові накладні № 2424 від 24.02.11 р., № 2425 від 24.02.11 р., № 2426 від 24.02.11 р., № 2423 від 24.02.11 р., № 726 від 07.02.11 р., № 2122 від 21.02.11 р., № 725 від 07.02.11 р. (а.с. 55-68).

Дослідивши вказані вище податкові накладні, суд першої інстанції зазначив, що у нього не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількість проданих товарів, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Згідно вказаних податкових накладних позивачем включені відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту за лютий 2011 р. та відображені у податковій декларації з ПДВ, а витрати, понесені позивачем у результаті придбання у ПП «Нафтобудком»товарно-матеріальних цінностей, віднесені до складу валових витрат. Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ПП «Нафтобудком», що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 69-73).

Судом першої інстанції в якості доказу по справі були прийняті пояснення представника позивача стосовно того, що придбаний товар відповідно п. 2.2 договору транспортувалася силами та за рахунок продавця. Також суд першої інстанції зазначив, що він критично оцінює твердження відповідача стосовно відсутності ТТН, які мають засвідчувати факт перевезення придбаної продукції до приміщень позивача, а також сертифікатів відповідності, що, за висновком податкового органу, свідчить про безтоварність спірної господарської операції.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що відповідно приписам ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Наведене свідчить про те, що законодавець зобов'язує суд надавати правову оцінку доказам і при наявності певних обставин прийняти чи не прийняти документи або пояснення в якості належного та допустимого доказу. Але жодна норма КАС України не передбачає критичного ставлення до доказів без надання їм правової оцінки та визначення належними та допустимими доказами по справі або не прийняття їх такими.

В обґрунтування того, що позивач не повинен отримувати та зберігати ТТН при перевезенні товарів постачальником, суд першої інстанції послався на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., де визначені лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку. При цьому ТТН не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу ТМЦ.

При цьому суд першої інстанції послався на ст. 545 ЦК України, де зазначено, що підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором, і з посиланням на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зауважив, що ТТН та сертифікати відповідності не є первинними документами в розумінні цього Закону, зберігання яких повинно забезпечуватись суб'єктами господарської діяльності. Крім того, судом враховується, що оскільки придбаний товар був реалізований позивачем з метою отримання прибутку іншим господарюючим суб'єктам, то відповідно їм і були передані сертифікати відповідності, про що в судовому засіданні наголошував представник позивача.

За таких підстав суд першої інстанції зробив висновок про те, що в даному випадку первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, прибуткові, податкові накладні та розрахункові документи, а також видаткові накладні, які підтверджують використання (реалізацію з метою отримання прибутку) придбаних позивачем товарів у власній господарській діяльності. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Із наданих представником позивача пояснень, судом першої інстанції було встановлено, що придбаний у лютому 2011 р. в ПП «Нафтобудком»товар доставлявся на адресу складського приміщення (яке одночасно є виробничим приміщенням) ТОВ «Грант АРС», що знаходиться по вул. 1905 року, 21, м. Кременчук, Полтавська область, яким позивач користується на підставі договорів про надання права на користування нежитловим приміщенням б/н від 01.02.11 р. та від 01.05.11 р. Придбаний товар був відображений в бухгалтерському обліку підприємства по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за лютий 2011 р. та у картці рахунку 631 «Контрагенти: ПП «Нафтобудком»за лютий 2011 р. (а.с. 149-156, 166, 168, 171, 173, 175, 178, 181).

На підтвердження використання придбаного товару позивачем до матеріалів справи були надані документи про реалізацію мішків паперових на суму 9570,0 грн. ФО-П Пермінову О.В. (договір поставки № 5 від 20.01.11 р., видаткові та податкові накладні та банківські виписки (а.с. 92-97), про реалізацію товарів на користь ТОВ «Агроконд»на суму 48190,68 грн. Решта товарів на суму 12830,0 грн. була використана у власному виробництві при виготовленні гофроящиків 380х285х190, які у подальшому реалізовані ТОВ «Віста Торг».

Зважаючи на те, що відповідач не заперечував наявності належним чином оформлених документів, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність висновків про нікчемність угод, здійснених позивачем з його контрагентом, що і стало підставою для задоволення позову.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також слід вказати на те, що порушення позивачем податкового законодавства відповідач пов'язує з недотриманням його контрагентом умов здійснення господарської діяльності та порушення порядку звітування по податкових зобов'язанням.

Проте обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували, а тому підстав для скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.12 р. по справі № 2а-1670/2656/12 не виявлено.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2012р. по справі № 2а-1670/2656/12 -залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2012р. по справі № 2а-1670/2656/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант АРС»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 29.10.2012 року.