Ухвала

від 30.10.2012 по справі 2а-3204/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3204/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"30" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

при секретарі Приходько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства «Полігон твердих побутових відходів»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Полігон твердих побутових відходів»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у сумі 25260,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 позов задоволено частково: стягнуто з комунального підприємства «Полігон твердих побутових відходів»(код ЄДРПОУ 36890122) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 10525 (десять тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн.; у задоволенні решти позовних вимог -відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Комунальне підприємство «Полігон твердих побутових відходів»є юридичною особою-працедавцем, яке відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов'язане виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У березні 2012 року відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт за формою 10-ПІ від 27.02.2012 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 1 особа.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, -у кількості одного робочого місця.

Як уже зазначалось, згідно з даними звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, подану відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становить 10 осіб, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на КП «Полігон твердих побутових відходів»складає 1 особу, фактично ж за 2011 рік на підприємстві не працювало жодної особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, що не заперечувалось представниками сторін. Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується фактичне не працевлаштування відповідачем у 2011 році 1 інваліда для виконання відповідного нормативу.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХІІ із змінами та доповненнями передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з врахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість округлюється до цілого значення.

У відповідності до статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Частиною 3 статті 18 зазначеного Закону, встановлені правила здійснення господарської діяльності у сфері соціального захисту інвалідів і на суб'єктів господарювання, які використовують найману працю, покладено обов'язки, а саме: «виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Так, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»та згідно із частиною 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»підприємства, установи і організації незалежно від форм власності зобов'язані щомісяця подавати центрам зайнятості адміністративні дані в повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Вакансія для прийняття на роботу саме інваліда обумовлюється підприємством у графі 15 Звіту за формою № 3-ПН щодо наявності вакансій, яка затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду першої інстацнії та суду апеляційної інстанції належних доказів того, що у січні, лютому, червні, листопаді і грудні 2011 року на підприємстві були створені робочі місця для інвалідів, а також доказів надання відповідачем до центру зайнятості звітів № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у зазначені періоди. Така бездіяльність відповідача унеможливила вирішення питання центрами зайнятості щодо можливості направлення інвалідів для їх працевлаштування, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації органи, визначені статтею 18 Закону не можуть скористатися своїми правами.

Водночас, колегія суддів приходить до висновку, що результатом працевлаштування відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України є укладення трудового договору між працівником (в даному випадку інвалідом) та власником підприємства або уповноваженим ним органом. Тобто безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється роботодавцями.

Порядок працевлаштування інваліда на підприємстві визначений у ст. 18 Закону № 875, а саме: інвалід, що не досяг пенсійного віку та бажає працювати, повинен зареєструватися як безробітний у службі зайнятості за місцем свого проживання. Після чого служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (далі -МСЕК), кваліфікаційних вимог і його побажань у межах тих вакансій, які подані підприємствами.

Тобто, підприємство повинне створити робочі місця і повідомити службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А служба зайнятості вже направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з урахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК і професійних навичок.

Колегія суддів приходить до висновку ,що відповідач не лише не працевлаштував необхідну кількість осіб, яким встановлена інвалідність, як того вимагає закон, але й навіть не передбачив для них вакансії та не надавав до центрів зайнятості звітів по формі 3-ПН в кількості необхідній для виконання нормативу, а державна служба зайнятості не мала змоги направити до відповідача інвалідів для працевлаштування, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань у вищевказані періоди. Вказані обставини не заперечувались представником відповідача та були підтверджені в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а позивач частково довів обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Полігон твердих побутових відходів»-залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.