Рішення

від 05.09.2012 по справі 5016/1308/2012(20/25)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2012 р. Справа № 5016/1308/2012(20/25)

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Миколаївбудтранс", вул. Космонавтів, 91, м. Миколаїв, 54028;

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Катран і Ко",

юридична адреса: вул. Дзержинського, 17, м. Миколаїв, 54000;

фактична адреса: вул. 9 Поперечна, буд. 3, кв. 3, м. Миколаїв, 54000;

про стягнення заборгованості за Договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 5 від 30.03.2010 року в сумі 24 927, 47 грн.

за участю представників сторін

від позивача Жильцов Володимир Володимирович, довіреність № 218 від 21.02.2012 року;

від відповідача представник не з'явився.

Публічне акціонерне товариство "Миколаївбудтранс" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Катран і Ко" про стягнення заборгованості за Договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 5 від 30.03.2010 року в сумі 24 927, 47 грн.

Ухвалою господарського суду від 09.07.2012 року порушено провадження у справі, розгляд призначено на 31.07.2012 року.

Ухвалою господарського суду від 31.07.2012 року розгляд справи відкладено на 27.08.2012 року.

Ухвалою господарського суду від 27.08.2012 року розгляд справи відкладено на 05.09.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 05.09.2012 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити. В обгрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив наступне.

Між позивачем і відповідачем був укладений договір № 5 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.03.2010 року, відповідно до умов якого ПАТ «Миколаївбудтранс» (перевізник) взяло на себе зобов'язання приймати та здійснювати перевезення, а ТзОВ «Катран і Ко» (замовник) надавати вантажі на основі поданих заявок в усному або письмовому вигляді, узгоджених і прийнятих до виконання перевізником та здійснювати розрахунок за надані автотранспортні послуги.

Представник позивача зазначив, що в період з березня по квітень 2010 року позивач здійснював перевезення вантажів відповідача, вартість наданих позивачем послуг встановлена в Додатковій угоді № 1 до Договору № 5 від 30.03.2010 року.

Із посиланням на приписи ст. 525, 526 ЦК України та умови договору позивач в позовній заяві вказав, що на суму основного боргу нараховано індекс інфляції у сумі 1 981, 05 грн., пеню у розмірі 1 698, 21 грн. та 3% річних у розмірі 1 237, 64 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом та повноважного представника в судове засідання 05.09.2012 року не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи. Причини неявки повноважного представника відповідача суду не відомі. Вимоги ухвали господарського суду Миколаївської області від 27.08.12 року відповідачем не виконано.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце судових засідань.

При цьому судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

30.03.2010 року між сторонами було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 5, відповідно до умов якого ПАТ «Миколаївбудтранс» (перевізник) взяло на себе зобов'язання приймати та здійснювати перевезення, а ТзОВ «Катран і Ко»(замовник) надавати вантажі на основі поданих заявок в усному або письмовому вигляді, узгоджених і прийнятих до виконання перевізником та здійснювати розрахунок за надані автотранспортні послуги (п. 1 Договору) (арк. справи 11).

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до п. 2.4. Договору умови вказаного договору розроблені на основі Закону України «Про транспорт», Закону України «Про автомобільний транспорт», «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» та інших нормативно-правових актів, що встановлюють правові підстави здійснення автотранспортних перевезень.

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт»(в редакцій, чинній на момент здійснення, як вказує позивач, перевезень в березні-квітні 2010 року) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до п. 11. 1, п. 11.3-п. 11.7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 з останніми змінами, внесеними наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 року № 493 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Умовами договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний заповнювати усі реквізити первинної транспортної документації на перевезення вантажів відповідно до Інструкції (подорожні листи, талони замовника і товарно-транспортні накладні (ТТН) до них) із вказівкою часу прибуття і вибуття, показання спідометра при прибутті та вибутті від замовника, номери доданих товарно-транспортних накладних, прізвище відповідальної особи, підпис та печатку (п. 3.1.4 Договору).

Пунктом 3.3.1 Договору сторони передбачили право перевізника відмовитись від отримання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлений вантаж чи необхідні документи, чи внесені без попереднього узгодження з ним зміни в реквізити цих документів.

Сторони Договору також погодили наступний порядок розрахунків за надані послуги.

Оплата за автопослуги здійснюється по почасовим тарифам за кожну годину використання і кожний кілометр пробігу автомобіля, включаючи подачу транспорту на об'єкт і назад на підставі договірних цін, розроблених перевізником, відповідно до Додатку № 1 до договору, узгодженим із замовником (п. 4.1 Договору).

Оплата за автотранспортні послуги при спільній роботі проводиться по додатковій угоді, яка підписана обома сторонами та є невід'ємною частиною договору.

Замовник до початку виконання перевезень проводить попередню оплату у розмірі 50% вартості автотранспортних послуг, що підлягають виконанню відповідно до його замовлення, яке направляється перевізнику щомісячно (п. 4.3. Договору).

Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок перевізника протягом 3 (трьох) банківських днів після надання перевізником рахунків до оплати (п. 4. 4 Договору).

Судом встановлено наступне.

В обгрунтування заявленого позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані автотранспортні послуги за період з березня по квітень 2010 року позивач ПАТ "Миколаївбудтранс" посилається на укладений між сторонами договір № 5 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.03.10 року (арк. справи 11-12), Додаткову Угоду № 1 до договору від 30.03.10 року (арк. справи 13), Акт звірки взаєморозрахунків станом на 08.05.10 року (арк. справи 15), претензії, надіслані на адресу відповідача із вимогою погасити суму боргу (арк. справи 16-19), Акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.09.12 року (арк. справи 46), Рахунки за автопослуги (арк. справи 47-59).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з поданої суду копії та оглянутого в судовому засіданні 05.09.12 року оригіналу Додаткової угоди № 1 до Договору № 5 від 30.03.2010 року, предметом якої було погодження порядку розрахунків та ціни послуг, відповідачем ТзОВ "Катран і Ко" (замовник за договором) не було підписано вказаної угоди, тобто даний правочин не є укладеним.

Посилання представника позивача на подані суду Акти звірки взаєморозрахунків як на доказ надання послуг з перевезення та доказ підтвердження факту заборгованості є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поданий суду Акт звірки взаєморозрахунків, складений та підписаний сторонами станом на 08.05.10 року (арк. справи 15), не є первинним бухгалтерським документом та, відповідно, не є належним доказом наявності заборгованості у розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки акт звірки є документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами (договором, розрахунками, накладними тощо). Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Дані акту звірки розрахунків не містять істотних умов, які б дозволили визначити зміст та природу прав і обов'язків позивача та відповідача, підписання акту не впливає на їх майновий стан, не призводить до змін в суті операції, ніяких прав та обов'язків у сторін внаслідок звіряння розрахунків між ними не виникає, тобто функція акту звірки розрахунків носить суто інформаційний характер. Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити. Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків. Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанови ВГСУ від 22.06.11 року по справі № 10/64; від 06.08.12 року по справі № 18/88/2011; від 04.04.12 року по справі № 5023/7753/11).

Судом також звернуто увагу на те, що поданий позивачем суду Акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.09.12 року (арк. справи 46) підписаний в односторонньому порядку лише позивачем ПАТ "Миколаївбудтранс".

Враховуючи вищевикладене, подані суду акти звірки взаоморозрахунків не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33 ГПК України, які підтверджують факт надання послуг та наявність боргу.

Не є підтвердженням надання послуг та наявності заборгованості також наявні в справі копії претензій, які направлялись на адресу відповідача з вимогою погасити суму боргу.

Судом також взято до уваги подані позивачем на виконання вимог ухвали суду від 27.08.2012 року рахунки за авто послуги (арк. справи 47-59) та встановлено, що вказані рахунки підписано головним бухгалтером підприємства та скріплено печаткою юридичної особи. В графі "Директор" відсутній підпис директора юридичної особи.

Жодних доказів направлення вказаних рахунків на адресу відповідача, які є підставою для остаточного розрахунку за отримані послуги, як передбачено п. 4.4 Договору, суду не подано.

Крім того, судом звернуто увагу, що частина з поданих суду рахунків датовані 2009 та 2011 роками (міститься посилання на надані послуги в 2009 та 2011 році), хоча предметом спору є вимога про стягнення коштів за період з березня по квітень 2010 року.

Позивачем також не подано суду жодних доказів надання послуг з автоперевезення відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» та умов п. 3.1.4Ґ, 3.3.1 Договору, хоча ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.08.12 року суд зобов'язував надати вказані докази.

Судом також враховано, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 27.08.2012 року в частині надання детального розрахунку суми основного боргу із зазначенням дати та підстави, коли виникла заборгованість та суми вартості авто послуг.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення основної суми заборгованості за надані послуги з перевезення, оскільки позивачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України жодними доказами не доведено суду факту надання послуг з перевезення та наявності факту заборгованості. Отже, в задоволенні вимоги про стягнення 20 010, 57 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до 4. 5 Договору по сплину 3 (трьох) банківських днів нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, діючої у період нарахування пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту надання послуг з перевезення вантажу, а, відтак, наявності заборгованості, безпідставними є вимоги позивача щодо нарахування та стягнення 1 698, 21 грн. - пені; 1 981, 05 грн. - інфляційних втрат; 1 237, 64 грн. - трьох процентів річних. В цій частині позову слід відмовити.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В спірному випадку позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами у справі факту наявності заборгованості та порушення його права. Отже, в позові слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України в розмірі 1 609, 50 грн. слід залишити за позивачем.

При цьому судом враховано, що позивачем за звернення до господарського суду із позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 1 653 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 33736 віл 03.07.12 року (арк. справи 7).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи викладене, позивачу слід повернути з Державного бюджету України 43, 50 грн. судового збору у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, про що видати ухвалу.

Керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 124 Конституції України, ст. 11, 15, 202, 207, 509, 525, 610, 611, 625, 629, 909 ЦК України, ст. 193 ГК України, Законом України "Про автомобільний транспорт", Законом України "Про судовий збір", Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові Публічного акціонерного товариства "Миколаївбудтранс", вул. Космонавтів, 91, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 01268242) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Катран і Ко", юридична адреса: вул. Дзержинського, 17, м. Миколаїв, 54000; фактична адреса: вул. 9 Поперечна, буд. 3, кв. 3, м. Миколаїв, 54000 (код ЄДРПОУ 32508062) про стягнення заборгованості за Договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 5 від 30.03.2010 року в сумі 24 927, 47 грн.

Судові витрати в сумі 1 609, 50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.) залишити за позивачем.

Повернути позивачу Публічному акціонерному товариству "Миколаївбудтранс", вул. Космонавтів, 91, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 01268242) судовий збір в розмірі 43, 50 грн. (сорок три грн. 50 коп.), сплачений згідно платіжного доручення № 33736 від 03.07.12 року, у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, про що видати ухвалу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 10.09.2012 року.

Суддя Е. М. Олейняш