Ухвала

від 08.11.2012 по справі 2а-16318/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16318/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна фірма «Реставрація»до Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-реставраційна фірма «Реставрація»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що не погоджується з висновками акту перевірки та спірними податковими повідомленнями-рішеннями та зазначає, що при взаємовідносинах із контрагентом не допускав будь-яких порушень податкового законодавства. Позивач стверджує, що фактично спірні операції виконані, на їх виконання оформлено належним чином складені первинні документи, на підставі яких позивачу було видано податкові накладні, проведено розрахунки та сформовані спірні суми валових витрат та податкового кредиту. Крім цього, позивач зауважує, що перевірка проведена на підставі постанови слідчого у зв'язку з порушенням кримінально справи за ознаками фіктивного підприємництва TOB «Бізнес Стандарт Універсал». У той же час постановою Шевченківського районного суду м. Києва, яка залишена без змін апеляційним судом м. Києва, було встановлено відсутність достатніх підстав для порушення кримінальної справи та зазначено, що не вбачається даних, що свідчать про незаконну діяльність TOB «Бізнес Стандарт Універсал». Також позивач зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011 року в справі № 2а-6943/11/2670, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо проведення перевірки та складання акту перевірки відносно контрагента позивача. На думку позивача, вказане свідчить про необґрунтованість та невідповідність законодавству спірних рішень, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва від 31.05.2011 року № 0001912308/0 та № 0001922308/0.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

ДПІ у Солом 'янському районі м. Києва проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Науково-реставраційна фірма «Реставрація»з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»за період з 01.09.2010 року по 31.10.2010 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 10.05.2011 року № 4668/23-08/21553329, за змістом якого перевірка призначена та проведена у зв'язку з призначенням слідчим податкової перевірки позивача по кримінальній справі № 70-00454.

Відповідно до п. 2.9 акту перевірки під час її проведення використано постанову про порушення кримінальної справи № 70-00454; рахунок-фактуру БС-300907, видаткову накладну БС-300907, податкову накладну № 300907 від 30.09.2010 pоку; протокол допиту свідка від 18.01.2011 року та інші реєстраційні та звітні документи.

В акті зазначається про декларування позивачем податкового кредиту із зазначеним контрагентом у сумі 158 282,75 грн. за вересень 2010 року та зазначено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва проведена невиїзна позапланова перевірка вищезгаданого контрагента позивача за період з 01.07.2010 року по 31.10.2010 року, за результатами якої складено акт від 08.02.2011 року № 66/23-2/36756438, за змістом якого в ході цієї перевірки встановлено відсутність необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності. Цією ж перевіркою встановлено завищення податкового кредиту та завищення податкового зобов'язання через відсутність об'єктів оподаткування.

Судом першої інстанції встановлено, що в даному акті вказано про порушення кримінальної справи № 79-00454 за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва, за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України. Зокрема, допитана по справі засновник та директор контрагента ОСОБА_3 показала, що невстановлені особи шляхом обману змусили її підписати установчі документи. Податкову звітність вона не складала, первинні документи від імені контрагента вона не укладала та не підписувала, відношення до діяльності підприємства не має. Надалі, з посиланням на ст. 203, 215, 228 ЦК України ДПІ зазначає, що правочини між ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал»та його контрагентами є фіктивними, суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок, а відтак, як зазначає відповідач в акті перевірки, позивач сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, що суперечить, на думку ДПІ, законодавчим та нормативним актам. Позивач не вживав заходів, які необхідні для належного виконання контрагентом зобов'язань та забезпечення загальногосподарського інтересу, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом.

Наведене, на думку ДПІ, призвело до завищення податкового кредиту позивача за вересень 2010 року на 158283,00 грн., позивачем на протязі періоду з 01.09.2010 року по 30.09.2010 року сформовано валові витрати з податку на прибуток із зазначеним контрагентом у сумі 791415,00 грн. за 9 місяців 2010 року.

На підставі висновків зазначеного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 року № 0001912308/0 та № 0001922308/0, якими у зв'язку з встановленим порушенням позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем в розмірі 197854,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 49463,00 грн., а також за платежем податок на додану вартість за основним платежем в розмірі 158283,00 грн. та штрафними санкціями -39570,00 грн.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати у судовому порядку.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та спірних податкових повідомленнь-рішеннь, а тому позов є таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 15.06.2011 року в справі № 4 ск-215/11, яка залишена без змін відповідно до ухвали апеляційного суду м. Києва від 13.07.2011 року та набрала законної сили, скасовано постанову слідчого від 24.01.2011 року про порушення кримінальної справи № 70-00454 за фактом скоєння невстановленими особами фіктивного підприємництва при придбання TOB «Бізнес Стандарт Універсал»вчиненого повторно за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, яка покладена в основу висновків акту перевірки контрагента позивача та позивача.

Як зазначено у вказаній постанові суду, з протоколу допиту ОСОБА_2, податкових накладних та розшифровок до них, відомостей із ЄДР щодо юридичної особи, заяви, складеної від імені ОСОБА_2 про заміну керівника не вбачається будь-яких даних, що свідчать про незаконну діяльність TOB «Бізнес Стандарт Універсал», або яким чином діяльність підприємства порушує встановлений законом порядок.

У той же час, згідно з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011 року в справі № 2а-6943/11/2670 за позовом TOB «Бізнес Стандарт Універсал»до ДПІ у Печерському районі м. Києва, яка залишена без змін згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 року та набрала законної сили 29.03.2012 року, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо проведення перевірки 08.02.2011 року, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо складання акту перевірки контрагента позивача № 66/23-2/36756438 від 08.02.2011 року.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що доказом, покладеним в основу спірних податкових повідомлень-рішень, є акт перевірки позивача, який ґрунтується на обставинах, викладених в акті перевірки контрагента позивача від 08.02.2011 року № 66/23-2/36756438.

У той же час, згідно з вищевказаною постановою Окружного адміністративного суду м. Києва встановлено проведення перевірки з порушенням закону, визнано протиправними дії ДПІ щодо її проведення та визнано протиправними дії по складанню акту перевірки контрагента позивача, тобто зазначений акт перевірки є доказом здобутим з порушенням закону.

В контексті наведеного, слід зазначити, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що акт перевірки позивача як доказ є таким, що здобутий з порушенням закону, тому доводи та обставини, викладені в цьому акті перевірки контрагента та які відтворені в акті перевірки позивача та покладені в основу оскаржуваних рішень, не можуть братися судом до уваги на підставі ч. 3 ст. 70 КАС України та бути підставою для формування висновків акту перевірки позивача та, відповідно, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Виходячи з вищенаведеного, а також враховуючи зміст постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 15.06.2011 року в справі №4 ск-215/11, не можуть братися також до уваги під час розгляду даної справи обставини, покладені в основу прийняття скасованої судом постанови слідчого та висновків акту перевірки позивача та спірних рішень, у тому числі протокол допиту свідка ОСОБА_2, який був покладений в основу прийняття скасованої постанови слідчого, щодо показів якої суд зазначив, що ці покази не перевірені, а в матеріалах справи відсутні будь-які дані, що вказують на незаконну діяльність TOB «Бізнес Стандарт Універсал», або спосіб порушення діяльністю підприємства встановленого законом порядку.

Щодо суті спірних операцій та правових підстав формування спірних сум податкового кредиту та валових витрат, колегія судді зазначає наступне.

За змістом акту перевірки позивачем в порушення п.п. 75.1.2, ст. 83, ст. 86 Податкового кодексу України перевірка позивача проведена без дослідження та відображення в акті перевірки суті та характеру спірних операцій, без дослідження обставин щодо реальності вчинення спірних операцій, що вже само по собі свідчить про невідповідність спірних рішень критерію обґрунтованості, дотримання якого під час прийняття спірних рішень перевіряє суд на підставі ч. 3 ст. 2 КАС України.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності зазначених у ч. 3 ст. 2 КАС України за загальним правилом є підставою для задоволення адміністративного позову.

У той же час, у взаємозв'язку з вищенаведеним, слід зазначити, що в період формування позивачем спірних сум валових витрат та податкового кредиту, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту, регулювалися відповідними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до п. 1.31. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під продажем товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 вищезгаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з абзацу 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Що стосується формування податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

В контексті спірних відносин об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість»є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту -якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних або підписання цих документів не уповноваженою особою.

З урахуванням зазначеного вище колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, однак при цьому суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з тих обставин та підстав, які наведені в акті перевірки з урахуванням доведеності з боку ДПІ обставин, на які вона посилається.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач не довів вчинення позивачем порушень податкового законодавства, наявність яких призводила б до невизнання права позивача на формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

У той же час судом першої інстанції було встановлено, що спірні суми валових витрат та податкового кредиту сформовані у зв'язку з поставкою позивачу продукції «Бетонні намогильні плити підвищеної якості»в кількості 85 шт. по ціні 9310,75 грн. без ПДВ. Поставка оформлена видатковою накладною від 30.09.2010 року № БС-300907 на підставі рахунку фактури від 30.09.2010 року.

На підставі первинних документів позивачу видано податкову накладну № 300907 від 30.09.2010 року на суму 946696,50 грн. з ПДВ -158282,75 грн., без ПДВ - 791413,75 грн., яка відображена у реєстрі отриманих податкових накладних.

Щодо проведення в бухгалтерському обліку зазначеної операції позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за ІІ півріччя 2010 року.

Розрахунки проведені, як вбачається з матеріалів справи, платежами від 19.11.2010 року на суму 584000,00 грн., 26.11.2010 року -225000,00 грн., 29.11.2010 року -140696,50 грн.

При цьому, щодо подальшого руху придбаної продукції, позивачем надано договір доручення № 1/07 від 22.07.2010 року з Ритуальною службою - спеціалізованим комунальним підприємством «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування»(повірений), предмет якого зводиться до того, що повірений зобов'язався пропонувати послуги позивача з виготовлення та встановлення на могилах померлих громадян бетонних намогильних виробів та приймати від замовників кошти на ці послуги. Щодо виконання цього договору та, відповідно подальшого руху продукції за спірним договором, надано акт від 30.09.2010 року виконання зобов'язань де деталізовано види продукції та послуг, щодо виготовлення яких та виконання яких повіреним прийнято кошти від замовників.

Сукупність наведених вище первинних, платіжних, облікових документів, досліджених судом першої інстанції під час розгляду справи, на думку колегії суддів належним чином підтверджує поставку позивачу продукції його контрагентом та не дає підстав для сумніву щодо реальності поставки або висновку про нездійснення спірних операцій.

Крім цього, вищезгадана податкова накладна видана контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкової накладної був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується в акті перевірки, а отже видача ним податкової накладної є правомірною.

При цьому, виходячи з характеру спірної операції, її проведення пов'язано відповідає звичайній господарській діяльності позивача, продукція придбана з метою її використання у господарській діяльності позивача, що у свою чергу вказує на наявність зв'язку витрат за спірними операціями з господарською діяльністю позивача.

Відповідачем в цьому контексті не надано належних та допустимих доказів які б спростовували виконання спірних операцій та підписання первинних документів за спірними операціями уповноваженими особами, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту валових витрат.

Зокрема, відповідачем не надано матеріалів, на яких ґрунтуються висновки акту перевірки та, як вже зазначалося вище, не наведено і не доведено непереборних обставин, які перешкоджали їх наданню, хоча зазначені матеріали витребовувались судом першої інстанції, та як вбачається з акту перевірки, були наявні у податкового органу ще під час складання акту перевірки від 10.05.2011 року.

В контексті доводів ДПІ щодо непричетності директора контрагента до діяльності контрагента, слід зазначити, що самі по собі ці посилання, які до того ж не підтверджені протоколом допиту, з урахуванням також висновків судів та встановлених судами обставин, викладених у вищезгаданих постановах Шевченківського районного суду м. Києва та Окружного адміністративного суду м. Києва, не є достатньою та беззаперечною підставою вважати юридично дефектними первинні та облікові документи, які були складені контрагентом за спірними операціями. В контексті наведеного, ДПІ під час розгляду справи не надано висновків експертизи, проведеної в рамках кримінальної справи або ж висновків експертизи, ініційованої податковим органом на підставі ст. 84 Податкового кодексу України щодо можливої підробки підписів на первинних документах, виданих за підписом директора контрагента позивача, тягар доказування щодо чого покладається на відповідача відповідно до ч 2. ст. 71 КАС України. При цьому, як вже зазначалося вище, постанова про порушення кримінальної справи відносно обставин діяльності контрагента позивача, які ґрунтувалася, крім іншого, на цих показах директора, скасована судом.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що доводи ДПІ відносно юридичної дефектності первинних та інших документів за спірними операціями є необґрунтованими, як такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому суд першої інстанції вірно піддав критичному сприйняттю висновок експерта від 27.01.2011 року № 27, наданий ДПІ, як такий, що взагалі не стосується операцій контрагента з позивачем та документів, складених контрагентом з позивачем.

При цьому акт перевірки не містить обґрунтування щодо обсягу і кількості трудових та інших ресурсів, які були необхідними для контрагента позивача для виконання операцій за спірні періоди, але були відсутні.

В акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також судом першої інстанції було встановлено, що під час розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.