Постанова

від 01.10.2012 по справі 5011-64/6727-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2012 № 5011-64/6727-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Буравльова С.І.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Демиденко К.А.

за участю представників:

від позивача - Даниленко С.І. - представник за довіреністю від 25.05.2012 року;

від відповідачів - 1) не з'явились;

2) не з'явились;

3) Пономаренко І.С. - представник за довіреністю від 17.08.2012 року,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року

у справі №5011-64/6727-2012 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Апм Фінанс»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лео Комп»

3) Приватного підприємства «Монмарт»

про визнання договорів недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Апм Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лео Комп» та Приватного підприємства «Монмартр» про визнання недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11 від 08.06.2011 року та договору про відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1 від 15.06.2011 року.

Позивач посилається на те, що відповідач 1 та відповідач 3 уклали оспорюванний договір купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11 від 08.06.2011 року без мети його виконання, а для збільшення кредиторської заборгованості та доведення відповідача 1 до фіктивного банкрутства. Крім того, договір про відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1 від 15.06.2011 року, укладений між відповідачем 2 та відповідачем 3, має бути визнаним недійсним у зв'язку із тим, що його укладення має регулюватися положеннями глави 73 Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року у справі № 5011-64/6727-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ «БМ Банк» звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясував повністю обставин, що мають значення для справи, а саме суд першої інстанції витребувавши фінансову документацію відповідача 1, прийняв рішення без розгляду цих документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року прийнято до свого провадження колегією суддів: Дідиченко М.А., Буравльова С.І., Пономаренка Є.Ю., та призначено до розгляду на 18.09.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 18.09.2012 року подав клопотання про витребування:

1) у ПП «Монмарт»: відомості про наявність рахунків в кредитних установах, установчі документи підприємства, свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи та довідку з органу статистики про знаходження в ЄДРПОУ, оригіналу договору купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11 від 08.06.2011 року, оригіналу акту приймання-передачі цінних паперів; оригіналів фінансової документації ПП «Монмарт» з відміткою податкового органом станом на 01.04.2011 року, 01.07.2011 року та 01.10.2011 року, оригіналів цінних паперів: вексель простий АА 2300084, емітент ТОВ «ФК «Кросе Капітал», номінальна вартість 65 000 000, 00 грн.;

2) у ТОВ «Лео Комп»: відомості про наявність рахунків в кредитних установах, установчі документи підприємства, свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи та довідку з органу статистики про знаходження в ЄДРПОУ, оригіналу договору № 4872/11-Д-1 про відступлення права вимоги від 15.06.2011 року, доказів сплати ТОВ «Лео Комп» та ТОВ «Апм Фінанс»; доказів сплати ТОВ «Лео Комп» винагороди ТОВ «Апм Фінанс» за договором № 4872/11-Д-1 про відступлення права вимоги від 15.06.2011 року;

3) у ТОВ «Апм Фінанс»: відомості про наявність рахунків в кредитних установах, установчі документи підприємства, свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) юридичної особи та довідку з органу статистики про знаходження в ЄДРПОУ, оригіналу договору № 4872/11 купівлі-продажу цінних паперів від 08.06.2011 року, оригіналу акту приймання-передачі цінних паперів № 1 до договору від 08.06.2011 року № 4872/11 купівлі-продажу цінних паперів, оригіналу договору від 15.06.2011 року № 4872/11-Д-1 про відступлення права вимоги, доказів сплати ТОВ «Лео Комп» винагороди ТОВ «Апм Фінанс» за договором від 15.06.2011 року № 4872/11-Д-1 про відступлення права вимоги.

Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Так, позивачем не зазначено, які обставини перешкоджають йому надати вказані докази самостійно та не визначено обставин, які можуть підтвердити вищевказані докази.

Водночас, відповідно до ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в необхідних випадках зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії; витребувати від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Згідно із частиною 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Надані ксерокопії документів належним чином не засвідчені.

Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації" (затверджена Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "згідно з оригіналом", назви, посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту підпис, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Беручи до уваги викладене, оскільки матеріали справи містять копії договору купівлі-продажу цінних паперів та акту приймання-передачі цінних паперів, які належним чином не засвідчені копії документів, колегія суддів витребувала у відповідачів додаткові документи по справі засвідчені належним чином.

Представник відповідача 1 та представник відповідача 2 у судове засідання 18.09.2012 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 року відкладено розгляд справи до 01.10.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 01.10.2012 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року у справі № 5011-64/6727-2012.

Представник відповідача 3 у судовому засіданні 01.10.2012 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив апеляційну суд рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року без змін.

Представник відповідача 1 та представник відповідача 2 у судове засідання 01.10.2012 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Так, колегією суддів встановлено, що відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 26263, наявного в матеріалах справи.

Щодо належного повідомлення про час та місце судового засідання відповідача 1, то колегія суддів відзначає, що ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 року та від 18.09.2012 року були направлені на адресу відповідача 1 зазначену в витязі з ЄДРПОУ, а саме: 86102, Донецька область, м. Макіївка, вул. Рябініна, 2.

Зазначені ухвали були повернуті поштою, у зв'язку із відсутністю товариства за вказаною адресою.

Однак, відповідно до ст. 64 ГПК України передбачено, що у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про належне повідомлення відповідача 1 про час і місце судового засідання.

Враховуючи, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 08.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Апм Фінанс» (надалі - відповідач 1) та Приватним підприємством «Монмарт» (надалі - відповідач 3) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11, відповідно до умов якого відповідач 1 в порядку і на умовах, визначених цим договором зобов'язався передати у власність відповідача 3, а відповідач 3 в порядку і на умовах, визначених цим договором зобов'язався оплатити та прийняти цінні папери.

08.06.2011 року цінні папери були передані у власність ПП «Монмарт», що підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів № 1, наявним в матеріалах справи.

15.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Апм Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лео Комп» (надалі - відповідач 2) було укладено договір відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1, відповідно до умов якого в порядку і на умовах, визначених цим договором відповідач 1 відступив відповідачу 2, а відповідач 2 набув право вимоги і став кредитором за зобов'язаннями, які виникли між відповідачем 1 та Приватним підприємством «Монмарт» на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11-Д від 08.06.2011 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.11.2011 року порушено справу № 46/171-б про банкрутство відповідача-3 ПП «Монмарт» внаслідок його фінансової неспроможності.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.02.2012 року за результатами попереднього засідання по справі № 46/171-б про банкрутство ПП «Монмарт» грошові вимоги ПАТ «БМ Банк» визнані боржником та розпорядником майна у повному обсязі та включені до реєстру вимог кредиторів.

В обґрунтування недійсності оскаржуваних договорів, апелянт посилається на те, що сторони вчинили ці договори, знаючи заздалегідь, що вони не будуть виконані. Окрім того, сторони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені договорами, та мали на меті шляхом укладання невигідних угод збільшити кредиторську заборгованість та довести відповідача-1 до фіктивного банкрутства.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Колегією суддів встановлено, що цінні папери за договором були передані ПП «Монмарт», що підтверджено відповідним актом приймання-передачі № 1 від 08.06.2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на виконання договору купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11 від 08.06.2011 року було передано майно, а саме цінні папери. У зв'язку із чим вказаний договір не може бути кваліфікований як фіктивний та визнаний судом недійсним.

Посилання апелянта у якості недійсності договору купівлі-продажу на те, що відповідач 3 не здійснив оплату вартості цінних паперів, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказана обставина свідчить про невиконання стороною зобов'язань по договору, а не про його фіктивність.

Також, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Крім того, апелянт просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1 від 15.06.2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Апм Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лео Комп» у зв'язку із тим, що його укладення має регулюватися положеннями глави 73 Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Пунктом 2 договору про відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1 передбачено, що за цим договором відповідач 2 набуває право вимагати від відповідача 3 належного виконання зобов'язання зі сплати грошових коштів у розмірі 199 995 000, 00 грн. за договором купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11-Д від 08.06.2011 року.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) розглядаються як кредитна операція.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою (підпункт 11 пункту 1 статті 4 Закону).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлено обмежене коло осіб, які можуть бути факторами за договором.

Водночас, у відповідності до ст. 512 ЦК України відступлення права вимоги - це передання кредитором своїх прав за правочином іншій особі.

Таким чином, відступлення права вимоги є лише заміною кредитора у зобов'язанні, а не формою розрахунку, яким є договір факторингу.

Як вбачається із змісту договору про відступлення права вимоги № 4872-11-Д-1 від 15.06.2011 року, він укладений на підставі ст.ст. 512-519 ЦК України та за своїм змістом лише здійснює заміну кредитора у зобов'язанні, а саме договорі купівлі-продажу цінних паперів № 4872/11-Д від 08.06.2011 року з ТОВ «АПМ Фінанс» та ТОВ «Лео Комп».

Враховуючи зазначене, підстави для визнання договору про відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1 від 15.06.2011 року відсутні, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого про безпідставність заявленої позовної вимоги.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Судку України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема, в частині 5 пункту 5 визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Заявивши позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та договору про відступлення права вимоги, стороною яких апелянт не є, апелянт обґрунтував дані вимоги невідповідністю оспорюваних договорів вимогам чинного законодавства, а також тим, що вони порушують права позивача, як кредитора ПП «Монмарт» у справі №46/171- б, оскільки внаслідок укладання договорів ТОВ «Лео Комп» отримало перевагу в голосуванні на загальних зборах у справі про банкрутство ПП «Монмарт», що впливає на порядок та обсяг розподілу грошових коштів, виручених від реалізації майна боржника.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не надано суду жодних доказів того, що укладення спірних договорів впливає на порядок та обсяг розподілу грошових коштів відповідача 3 внаслідок реалізації його майна. Окрім того, в забезпечення виконання зобов'язань відповідача 3 за договором відновлювальної кредитної лінії № 2010-22/DC від 27.10.2010 року (вимоги за якими були включені до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Монмарт»), був укладений договір іпотеки, а тому позивач може задовольнити свої вимоги до відповідача 3 за рахунок іпотечного майна.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що апелянт не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачами його прав внаслідок укладання договору купівлі-продажу № 4872/11-Д від 08.06.2011 року та договору про відступлення права вимоги № 4872/11-Д-1 від 15.06.2011 року.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року у справі № 5011-64/6727-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суд міста Києва від 25.07.2012 року у справі № 5011-64/6727-2012 - без змін.

3. Матеріали справи № 5011-64/6727-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Буравльов С.І.

Пономаренко Є.Ю.