Постанова

від 01.11.2006 по справі 2-31/10273-2006а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-31/10273-2006А

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 27 жовтня 2006 року  

Справа № 2-31/10273-2006А

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Голика В.С.,

                                                                                          Фенько Т.П.,

секретар судового засідання                                        Фоменко В.М.                              

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційні скарги Сімейного фермерського господарства "Гуляй-поле" і Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Привалова А.В.) від 28 липня 2006 року у справі №2-31/10273-2006А

за позовом           Сімейного фермерського господарства "Гуляй-поле" (вул. Студентська, 11,Якимівка, Нижньогірський р-н, АР Крим, 97122)

до           Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (вул. Шкільна, 16, Нижньогірський, АР Крим, 97100)

про скасування податкових повідомлень-рішень

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень про визначення йому податкових зобов'язань з податку на додану вартість зі штрафними санкціями  і з податку з доходів фізичних осіб у частині податку 3.250,45 грн. і штрафних санкцій 6.500,90грн.  та визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню пені за несплату податку з доходів фізичних осіб.

Позов обґрунтований тим, що:

1) позивач не отримав у грошах по бартерним, сільськогосподарським операціям плати з податком на додану вартість, а тому не був зобов'язаний з цих операцій перераховувати на спеціальний рахунок податок на додану вартість;

2) позивач з 1 квітня 2004 року не був зобов'язаний у джерела виплати доходу нараховувати, утримувати і перераховувати до бюджету податок з фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності, які були платниками єдиного податку,

3)позивач  не був зобов'язаний застосовувати коефіцієнт до доходу фізичних осіб (орендна плата за земельні паї), тому що спеціальна норма закону про оподаткування  такого доходу не передбачає застосування коефіцієнту,

4)податковий орган не мав права нараховувати пеню з податку з доходів фізичних осіб, тому що з цього податку не було визначено податкове зобов'язання і воно не набрало статуту податкового боргу.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що підставою для донарахування податковим органом позивачу податку на додану вартість зі штрафними санкціями з'явилося те, що позивач –сільськогосподарський товаровиробник не перераховував на спеціальний рахунок податок, так як здійснював бартерні операції і податку не отримував; суб'єкти підприємницької діяльності і орендодавці земельних паїв отримали від позивача за трудовим договором плату за працю в натурі, однак позивач не врахував коефіцієнт; сума податку з доходів фізичних осіб не була визначена сумою податкового зобов'язання та не набрала статусу податкового боргу.

Постановою місцевого господарського суду позовні вимоги задоволені частково, скасовано податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість і дії податкового органу по нарахуванню пені з  податку  з доходів фізичних осіб визнані протиправними. У скасуванні податкового повідомлення-рішення з податку з доходів фізичних осіб відмовлено. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто 2,21грн. державного мита.

Ця постанова мотивована тим, що обов'язок перераховувати на спеціальний рахунок податок на додану вартість виникає при фактичному отриманні податку, який  позивач не отримав.  Доход фізичним особам позивач виплачував не у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності, а тому діє загальне правило оподаткування таких доходів, у тому числі застосування коефіцієнту, у позивача не було податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб.

Не погодившись з постановою суду, позивач і відповідач  подалі апеляційні скарги, в  яких:

позивач просить постанову змінити - скасувати в частині відмови у задоволені позовних  вимог, позов задовольнити повністю,  вважає постанову  прийнятою з порушенням норм матеріального права, тому що суб'єкти підприємницької діяльності були платниками єдиного податку і не були з позивачем у  трудових відношеннях;

відповідач  просить постанову скасувати в частині задоволення позову, у задоволені позову відмовити, тому що воно прийнято з порушенням норм матеріального права і при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Позивач не підтвердив того, що операції були бартерними,  також закон не передбачає виключень для бартерних сільськогосподарських операцій, а тому податок на додану вартість необхідно перераховувати на спеціальний рахунок.

З наданих у встановлений судом строк заперечень відповідача на апеляційну скаргу позивача вбачається, що податковий орган не згідний з апеляційною скаргою позивача.

Від позивача заперечень на апеляційну скаргу відповідача не надійшло.

Розпорядженням першого заступника голови суду змінено склад колегії: суддя Дугаренко О.В. замінена на суддю Голика В.С.

У судовому засіданні з 24 до 27 жовтня 2006 року оголошувалася перерва, представники сторін підтримали свої апеляційні скарги та не погодились зі скаргами протилежної сторони.

На підставі статті 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 106-107, 119-121, 123-152, 160-161),  розглянув справу і встановив  наступне.

15 березня 2006 року керівником Джанкойської об'єднаної  державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (правонаступником якої є Державна податкова інспекція в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим) на підставі акту перевірки №156\23-01 (чи №15/23-01) від 13 березня 2006 року прийняті податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов'язань:  

1) №000016700\0 з податку з доходів фізичних осіб у сумі 3.317,63грн. і штрафних санкцій –6.635,26грн., усього 9.952,89грн. (а.с.7), з яких позивач оскаржує нарахування податку у сумі 3.250,45грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 6.500,90грн. (мотивувальна частина позову а.с. 2-3),  

2) №0000252301\0 з податку на додану вартість у сумі 400грн. і штрафних санкцій у сумі  17.357грн., усього 17.757грн. (а.с. 8).

1. З податку з доходів фізичних осіб у сумі 874,72грн.

і штрафним санкціям 1.749,44грн.

З акту перевірки і розрахунку податку вбачається, що 13-15 жовтня 2004 року позивач виплатив за контрактом фізичним особам Данілюк О.О. і Літвінцову Г.Б. (які були у цей період платниками єдиного податку) дохід у натурі (соняшник, ячмінь, пшениця), однак при нарахуванні податку позивач не застосував коефіцієнт, який застосується при нарахуванні доходів у не грошовій формі, що привело до заниження податку у сумі 874,72грн., за що застосовані штрафні санкції у сумі 1.749,44 грн. (а.с. 17, 69-70).

З трудових угод  від 30 травня 2004 року між позивачем і суб'єктами підприємницької діяльності Літвінцовим Г.Б. і Данілюк О.О. слідує, що вказані підприємці зобов'язалися перед позивачем у період з 15 липня до 15 серпня 2004 року за свої ризик виконати на користь замовника (позивача) певні роботи (а.с.  106-107, 160-161).

Також відповідачем наданий апеляційному господарському суд контракт з працівником, з якого вбачається, що 30 травня 2004 року позивач склав строковий  трудовий договір з Данілюк О.О., по якому останній зобов'язався з 1 липня до 15 серпня 2004 року виконувати певну роботу з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а  позивач зобов'язався виплачувати працівникові заробітну плату.

Трудового договору з Літвінцовим Г.Б. суду не надано.

Однак з накладних про видачу зернових слідує, що натуроплата на користь Літвінцова Г.Б. і Данілюка О.О. була здійснена позивачем на виконання вимог договорів, а не контрактів (а.с. 49-56).

Представник позивача також пояснив у судовому засіданні, що вказані фізичні особи не були працівниками підприємства, а за замовленням позивача виконували певну роботу у межах договору підряду.   

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України по трудовому договору працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а  власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. При цьому, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Апеляційний господарський суд, дослідив докази, дійшов до висновку про те, що сплачені  у жовтні 2004 року доходи Літвінцову і Данілюк, були здійснені на виконання не трудових відношень, а на виконання договорів підряду, про що свідчить строковість взаємовідношень сторін, характер виконаних робіт, форма і строки оплати.

Інших доказів (крім трудового договору з Данілюком О.О.) того, що ці фізичні особи перебували з позивачем у трудових відношеннях (якими можуть бути відомості про виплату заробітної плати, табель робочого часу, тощо) суду не надано. А тому вважати, лише через помилково складені у формі контракту про працю, взаємовідношення позивача з цими громадянами трудовими не має підстав.

Факт того, що  Літвінцов Г.Б. і Данілюк О.О. на час отримання доходу були  платниками єдиного податку сторонами не оспорюється і підтверджується свідоцтвами (а.с. 119,120).

Відповідно до підпункту 9.12.2 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” N889-IV від 22 травня 2003 року (зі змінами на час оподаткування, далі  Закон України N889-IV) і пункту 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України N12 від  21 квітня 1993 року (зі змінами), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за N64, якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, отримує інші доходи (не від підприємницької діяльності), то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з діючим на час оподаткування Податковим роз'ясненням щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1, пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", затвердженого 29 грудня 2003 року наказом Державної податкової адміністрації України N633, було надано роз'яснення, відповідно до якого оподаткуються за загальним правилом інші доходи суб'єктів підприємницької діяльності –платників єдиного податку, специфіка отримання яких (у тому числі згідно з умовами договору) не покладає на останніх  (суб'єктів підприємницької діяльності –платників єдиного податку) ризики, пов'язані із наданням послуг (виконанням робіт) на користь інших осіб - замовників послуг (робіт).

Як вказано вище, сторони трудових угод передбачили, що ризик виконання робіт покладається на виконавців робіт –суб'єктів підприємницької діяльності Літвінцова Г.Б. і Данілюка О.О., а тому такі роботи цими фізичними особами виконані у межах підприємницької діяльності.

Відповідно до підпункту 9.12.1 Закону України  N889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від виконання робіт у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту, тобто відповідно до вимог Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 вересня 1999 року N746).

Як вказано у названому вище Податковому роз'ясненні, особа, яка є джерелом виплати доходу (у справжній справі це позивач)  на користь суб'єкта підприємницької діяльності (тобто Літвінцова Г.Б. і Данілюка О.О.), не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між вказаними Указом та Законом. Вказані платники єдиного податку вже оподаткують свій доход єдиним податком.

А тому застосування до отриманого платниками єдиного податку Данілюком О.О. і Літвінцовим Г.Б. доходу  загальних правил (пункту 3.4 Закону України ) є помилковим.

У зв'язку з чим, апеляційний господарський суд вважає, що податкове повідомлення-рішення у частині донарахування податку у сумі 874,72грн. і застосування штрафних санкцій у сумі 1.749,44грн. прийнято відповідачем з порушенням вказаних вище  норм Законів України і підлягає скасуванню. Апеляційна скарга позивача у цій частині обґрунтована і підлягає задоволенню, викладені у постанові місцевого господарського суду  висновки не відповідають обставинам справи  і тому постанова підлягає зміні.

2. З  податку з доходів фізичних осіб у сумі 2.375,73грн.

і штрафним санкціям – 4.751,46грн.

З акту перевірки слідує, що позивач у 2004 і 2005 роках виплачував не працівникам  і у не грошовій  формі плату за оренду земельних паїв у сумах 74.970грн. і 34.800грн., нараховував з цього доходу податок у сумах 9.643,91грн. і 4.390,98грн., однак при розрахунку податку не застосовував до об'єкту оподаткування коефіцієнт, що привело до заниження податку у сумах 1.564,11грн. і 811,62грн. (а.с. 15-16).

Позивач не оспорює цих обставин, але позивач вважає, що до доходу - орендної плати за землю у натуральній формі не застосується коефіцієнт, тому що на такій дохід розповсюджуються спеціальні норми закону.

Дійсно, підпунктом 9.1.1 Закону України N889-IV регулюються питання оподаткування доходу від надання в оренду земельної ділянки, а саме передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця є орендар, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу, встановленої законодавством з питань оренди землі.

Разом з цим, є пункт 3.4 того ж Закону, який встановлює, що при нарахуванні доходів у будь-яких не грошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за вказаною у цьому пункті формулою.

Апеляційний господарський суд, вважає, що підпункт 9.1.1 Закону встановлює загальне правило для оподаткування доходу від оренди землі незалежно від форми оплати, а пункт 3.4 того ж Закону встановлює спеціальне правило для оподаткування доходів, сплачених у не грошовій формі, у зв'язку з чим ця норма є спеціальною, і правильно застосована податковим органом для визначення податкового зобов'язання позивача. Апеляційна скарга позивача у цій частині не обґрунтована і задоволенню не підлягає.

3. Донарахування пені у сумі 2.279,24грн. за несплату

податку  з доходів фізичних осіб.

З акту перевірки і розрахунку пені вбачається, що позивач за період 2004-2005 роки нарахував, утримав, але не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 26.572,99грн., за що відповідачем нарахована позивачу пеня у сумі 2.279,24грн.  (а.с. 17-20, 59, 60).

Позивач не оспорює того факту, що не перерахував до бюджету нарахований і утриманий з доходу фізичних осіб податок, але вважає, що спеціальним Законом України N889-IV  не передбачена відповідальність за несвоєчасну сплату податку, а податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб  податковим органом позивачу  не визначалося, тому  позивач не міг порушити  сплату узгодженої суми податкового зобов'язання.

Статтями 8 і  16 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” N889-IV від 22 травня 2003 року встановлені строки та порядок перерахування до бюджету податку.

Підпунктом 16.3.5 того ж Закону передбачено, що відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа, що нараховує (виплачує) оподатковуваний доход. Вид та розмір такої відповідальності цим Законом не встановлений.

Однак, пункт 20.1 Закону України N889-IV стосовно відповідальності (розміру і підстав для застосування) відсилає до законів, що регулюють такі питання, якщо інше не встановлене нормами цього Закону.

Таким законом, який регулює питання відповідальності за несвоєчасну сплату податку є Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами, далі Закон України N2181-III).

Так, відповідно до пункту 1.4 і статті 16 цього Закону за  несвоєчасне погашення податкового зобов'язання платнику податків  нараховується пеня - плата у вигляді процентів.

Стаття 16 того ж Закону встановлює початок і кінець нарахування пені, її розмір.

Так, при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків пеня нараховується  від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом, що передбачено підпунктом „а” підпункту 16.1.2 .

Розмір пені встановлений підпунктом 16.4.1: пеня нараховується на суму податкового боргу із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

А тому, апеляційний господарський суд вважає, що податковий орган відповідно до вимог вказаних Законів України нарахував позивачу пеню за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб.

Доводи позивача на те, що не можна нараховувати пеню з невизначеного податковим органом податкового зобов'язання є неспроможними, тому що обов'язок визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб покладений на податкового агента (у даному випадку позивача), такий обов'язок позивач здійснив –нарахував і утримав податок, розмір якого податковий орган  не оспорював.  

Дійсно, звітування з податку з доходів фізичних осіб має особливості, а саме податковий агент не надає податкову декларацію про свої обов'язки по нарахуванню, утриманню і перерахуванню до бюджету податку, але відповідно до пункту „б” пункту 19.2 Закону України N889-IV податковий агент щоквартально зобов'язаний  надавати податковому органу за місцем свого розташування податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку. Цим податковий орган підтверджує свій обов'язок по перерахуванню до бюджету податку.

У зв'язку з чим, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга відповідача відповідно до постанови суду першої інстанції про дії податкового органу про нарахування пені обґрунтована і підлягає задоволенню, постанова у вказаної частині підлягає скасуванню, у цій частині у  позові слідує відмовити.    

4. Податок на додану вартість у сумі 400грн.

і штрафні санкції 200грн.

З вказаного акту перевірки слідує, що позивач у лютому 2005 року за готівку реалізував металобрухт на 2.400грн., але цю операцію не відніс до об'єкту і бази оподаткування, чим занизив податок у сумі 400грн., за що застосовані штрафні санкції у сумі 200 грн. (а.с. 13).

Позивач ніяк не обґрунтував свої вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у частині донарахування податку у сумі 400грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 200грн. Факт порушення платником податку податкового законодавства підтверджується актом перевірки.

Апеляційний господарський суд вважає, що податковий орган відповідно до вимог підпунктів 3.1.1 і 7.3.1, пункту 4.1 Закону України N168/97-ВР (зі змінами на час здійснення першої із подій по вказаній операції продажу) нарахував позивачу податок і відповідно до підпункту 17.1.3 Закону України №2181-Ш застосував штрафні санкції. Підстав для скасування податкового повідомлення-рішення у цій частині не має, позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає. Місцевим господарським судом у цій частині постанова прийнята без порушень норм матеріального права, підстав для її зміни не має.

5. Штрафні санкції у сумі 17.157грн.

Перевіркою встановлено, що позивач –сільськогосподарський виробник у 2003-2005 роках здійснював операції продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва, але податок у сумі 17.157грн. на спеціальний рахунок не перераховував, тобто допустив нецільове використання податку (а.с. 13-14, 61).

Зі свідоцтва про державну реєстрацію, довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Статуту (а.с. 5-6) слідує, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Податкові декларації за 2004-2005 роки та картки особливого рахунку по спеціальним сільськогосподарським деклараціям підтверджують факт, що позивач здійснював операції продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та самостійно визначав суми податкових зобов'язань  (а.с. 43-48, 135-152, 127-129, 133-134).

Позивач не оспорює того, що не перераховував на спеціальний рахунок податок з операцій продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва, але вважає, що у нього не виникало такого обов'язку у зв'язку з тим, що операції продажу були бартерними і позивач не отримував від покупця грошей.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» №168\97-ВР від 3 квітня 1997 року (зі змінами на час здійснення операцій продажу, далі Закон України №168\97-ВР) було передбачено, що податок з  операцій продажу товарів власного виробництва не перераховується до бюджету, вказані кошти залишаються у розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, однак у разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягаються до Державного бюджету України в безперечному порядку.

При цьому, ця норма Закону не передбачала будь-яких особливостей для операцій бартеру.

Пунктом 4 Порядку акумуляції і використовування грошей, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість з операцій продажу товарів (робіт, послуг), виготовлених на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою  Кабінету Міністрів України №271 від 26 лютого 1999 року, встановлено, що не перераховані на окремий рахунок суми вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безперечному порядку.   

А тому апеляційний господарський суд вважає, що податок у сумі 17.157грн. позивачем використаний  не за цільовим призначенням.

Однак апеляційний господарський суд вважає, що у податкового органу не було законних підстав для визначення суми 17.157грн. податковим зобов'язанням –штрафними санкціями.

Підпунктом 4.2.2 статті 4 Закону України  №2181-Ш встановлений вичерпний перелік підстав, за якими податковий орган має право визначати податкове зобов'язання. Однак не одної з цих підстав у податкового органу не було, платник надавав спеціальні податкові декларації з податку на додану вартість, сума податкових зобов'язань податковим органом не визнана заниженою, арифметичних чи методичних помилок у цих деклараціях позивач не допустив.

Також статтею 17 цього Закону встановлені підстави для застосування штрафних санкцій, і залежно від цих підстав Законом встановлені розміри штрафів, у тому числі при неподанні податкових декларацій чи заниженні податкових зобов'язань (підпункти 17.1.1-17.1.3), але підстав, з якими закон пов'язує застосування штрафу по справжній справі також не має.  

Крім того, згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону  України №2181-Ш податковим зобов'язанням є обов'язок платника податків сплатити до бюджетів  відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначенні цим Законом або іншими законами України. А як слідує з пункту 11.29 Закону України №168\97-ВР платник податків суми податку за спеціальною декларацією повинен сплатити не до бюджету, а на свій спеціальний рахунок, строки сплати таких коштів законом не встановлені. А тому кошти, які підлягають акумуляції не можуть бути визнані як податкове зобов'язання і донараховані за рішенням контролюючого органу у порядку пункту 6.1 статті 6 Закону України №2181-Ш.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень і у  спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Таким чином, відповідачем податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вказаних Законів України, з порушенням способу прийняття рішення, а також з перевищенням повноважень, наданих підпунктом 4.2.2 і  пунктами 6.1, 17.1 Закону України №2181-Ш, що привело до порушення прав позивача, тому що неправильна кваліфікація суми податку, використаної позивачем не за цільовим призначенням, як податкового зобов'язання (штрафу), веде до негативних наслідків для позивача (урахування цієї суми у картці податкових зобов'язань, податковій заставі і примусового стягнення при несплаті).

Також позиції дотримується судова практика (справа №2-23/2610-2005).

А тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом помилково зроблений висновок про відсутність у позивача обов'язку перераховувати податок на спеціальний рахунок через те, що позивач не отримав готівкою чи безготівкою такий податок. Таке рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, так як  закон не передбачає таких вимог. Позивач задекларував податок у спеціальних податкових деклараціях, а тому був зобов'язаний до перерахування сум податку на спеціальний рахунок. Однак такі помилкові висновки суду першої інстанції не привели до неправильного рішення про задоволення позову, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд вважає, що у цій частині судове рішення слідує залишити без змін, апеляційна скарга податкового органу задоволенню не підлягає.

На підставі висловленого, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги частково обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню, постанова місцевого господарського суду підлягає зміні, позов –частковому задоволенню.  

          Керуючись статтями 24, 195, 199,201, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Сімейного фермерського господарства "Гуляй-поле" задовольнити частково.

Апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим  від 28 липня 2006 року у справі №  2-31/10273-2006А змінити.

Позов задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в  Автономній Республіці Крим №000016700\0 від 15 березня 2006 року про визначення Сімейному фермерському господарству "Гуляй-поле" податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 3.317,63грн. і штрафних санкцій –6.635,26грн., усього 9.952,89грн. скасувати у частині податку у сумі 874,72грн. і штрафних санкцій у сумі 1.749,44грн.

Податкове повідомлення-рішення Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим №0000252301\0 від 15 березня 2006 року про визначення Сімейному фермерському господарству "Гуляй-поле" податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 400грн. і штрафних санкцій -  17.357грн. скасувати у частині штрафних санкцій у сумі 17.157грн..

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сімейного фермерського господарства "Гуляй-поле" (97122, АР Крим, Нижньогірський р-н, Якимівка, вул. Студентська, 11, код ЕДРПОУ 24692638) судовий збір у сумі 1,70грн.

Господарському суду Автономної Республіки Крим надати виконавчий документ.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                В.С. Голик

                                                                                Т.П. Фенько