Постанова

від 13.11.2012 по справі 5027/73/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р. Справа № 5027/73/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Малетича М.М.

суддів Мамонтової О.М.

Круглікової К.С.

За участю представників сторін:

від прокуратури Лук'яненко В.В (посвід. № 000496 від 25.07.12р. )

від позивача не з'явилися

від відповідача не з'явилися

розглянувши касаційну скаргу Йорданештської сільської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.12р.

у справі № 5027/73/2012 (господарського суду Чернівецької області)

за позовом прокурора Глибоцького району в інтересах держави в особі Йорданештської сільської ради , с. Йорданешти Чернівецької області

до приватного підприємця ОСОБА_3, м. Чернівці

про стягнення 17062,77 грн. заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 23.02.12р. у справі № 5027/73/2012 (суддя Дутка В.В. ) позов задоволено частково, з відповідача на користь Йорданештської сільської ради стягнуто 17053,69 грн. заборгованості, в решті позову -відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.12р. (головуючий Гнатюк Г.М., судді Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) вказане рішення скасовано, у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову від 03.04.12р. скасувати, а рішення від 23.02.12р. залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування та порушення судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 206, 1166 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст.ст. 16, 26, 73 Закону України "По місцеве самоврядування в Україні", ст. 19 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 32-36 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням Йорданештської сільської ради від 24.10.06р. надано власнику ковбасного цеху ОСОБА_3 дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки (шляхом заключення договору оренди) орієнтовною площею 0,67 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу.

Рішенням Йорданештської сільської ради № 100-28/2009 від 10.08.09р. затверджено проект відводу та продано суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 6841 м 2 , яка розташована в АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності, обслуговування ковбасного цеху за ціною 51513 грн. (п. 2.2).

21.04.10р. між Йорданештською сільською радою (Продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області та зареєстрований в реєстрі за № 1222.

30.01.12р. прокурор Глибоцького району в інтересах держави в особі Йорданештської сільської ради звернувся з позовом до приватного підприємця ОСОБА_3 про стягнення 17062,77 грн. заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою з 01.01.08р. по 20.04.10р. на підставі ст. 206 ЗК України.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 23.02.12р. у справі № 5027/73/2012 позов задоволено частково, з відповідача на користь Йорданештської сільської ради стягнуто 17053,69 грн. заборгованості, у стягненні 9,08 грн. -відмовлено. Позовні вимоги задоволено на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України тому, що несплатою за фактичне користування земельною ділянкою відповідач завдав збитків місцевому бюджету.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.12р. вказане рішення скасовано, у позові відмовлено повністю за недоведеністю заявлених вимог.

Згідно ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (чинного на момент виникнення спірних відносин), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Частиною другою наведеної норми було визначено, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (ч. 4).

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачені ст. 156 ЗК України.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 157 ЗК України). Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад (абз. 1 п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ № 284 від 19.04.93р.)

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно положень ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами, договір оренди між позивачем та відповідачем не укладався, відповідач набув права власності на земельну ділянку за вищевказаною адресою на підставі рішення сільради від 10.08.09р. за договором купівлі -продажу від 21.04.10р., позовні вимоги заявлені про стягнення заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою у період з 01.01.08р. по 20.04.10р. в розмірі 17062,77 грн., розрахованої з 3% мінімальної ставки орендної плати з урахуванням проіндексованої нормативно-грошової оцінки землі.

На думку колегії, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що складений працівниками та депутатами Йорданештської сільської ради акт від 15.12.11р. не є належним доказом, підтверджуючим фактичне користування відповідачем земельною ділянкою у цей період. Будь-яких інших доказів своєчасного виявлення контролюючими органами факту використання даної земельної ділянки відповідачем без оформлення правовстановлюючих документів (актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, приписів, протоколів про адміністративне правопорушення), а також розміру завданих збитків матеріали справи не містять.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову на підставі ст.33, ч. 2 ст. 34 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що оскаржена постанова прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Йорданештської сільської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.12р. у справі № 5027/73/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя М.М. Малетич

Судді: О.М. Мамонтова

К.С. Круглікова