Постанова

від 13.11.2012 по справі 18/205/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р. Справа № 18/205/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Глузманова М.П., відповідача третьої особи -Бобрицька І.В., -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 у справі №18/205/12 за позовомДержавного агентства резерву України до (третя особаТОВ "Полтавахолодпром" - ТОВ "Молочна Рів'єра") провідшкодування шкоди ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.03.2012 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено - на підставі ст.ст.22,386 ЦК України та ст.ст.224,225 ГК України стягнуто з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 15261008 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 (судді: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Державне агентство резерву України у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ч.3 ст.943 ЦК України, ст.12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та ст.ст.4 2 ,32,34,43,84 ГПК України. Зокрема, скаржник посилається на відсутність дослідження судом постанови Полтавського районного суду від 20.07.2011 по кримінальній справі №1-152/2011, якою встановлено, що на момент реалізації відповідачем матеріальних цінностей державного резерву, вони юридично були повернуті позивачу і не перебували на зберіганні у ТОВ "Молочна Рів'єра", у зв'язку з чим, позивач правомірно звернувся з позовом про стягнення майнової шкоди до відповідача. Разом з тим, заявник вказує на помилковість висновку апеляційного суду про те, що його право на відшкодування шкоди вже було реалізовано шляхом звернення до суду із заявою про визнання його кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра", оскільки позивач в процесі розгляду зазначеної справи про банкрутство зменшив свої кредиторські вимоги, що оформлено ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.04.2012 у справі №18/85 про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра".

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

21.07.2009 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (покупець) та ТОВ "Молочна Рів'єра" (продавець) було укладено контракт №1640АБ про закладення до державного резерву 1000 тон масла солодковершкового селянського. Особливі вимоги до товару встановлюються у специфікаціях (додатках до контракту), які є невід'ємною його частиною. Сума оплати за контрактом (вартість товару) - 32000000 грн. Продавець зобов'язаний поставити до державного резерву товар та надати покупцю приймальні акти за формою Р-16 (Р-11) в термін до 21.12.2009 року (п.3.1 контракту).

Товар вважається поставленим за умови оформлення приймального акту форми Р-16 (Р-11), проведення контролю якості та надання у розпорядження покупця документів, що підтверджують статус вітчизняного виробника до Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 №921 зі змінами (п.3.3 контракту).

28.07.2009 року Державний комітет України з державного матеріального резерву та ТОВ "Молочна Рів'єра" уклали договір №ЮР-2зб/366-2009 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до п.1.1 договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву позивач передає на відповідальне зберігання масло солодковершкове селянське, без надання права користування ним, у кількості та за вартістю згідно з актами форми №Р-16 , а зберігач (ТОВ "Молочна Рів'єра") приймає на себе зобов'язання щодо подальшого відповідального зберігання переданих матеріальних цінностей.

31.07.2009 року ТОВ "Молочна Рів'єра" в особі директора Арутюнян В.О, головного бухгалтера Малич Н.А, спеціаліста з якості Ланько А.А. і матеріально відповідальна особа Шевченко Н.Г. склали та підписали приймальний акт на зберігальне зобов'язання №2 форма №Р-16 (малий формат) №042608 про прийняття до державного резерву матеріальних цінностей масла солодковершкового селянського ДСТУ 4399:2005 вага нетто в тоннах 1000 по ціні без ПДВ 26666,67 грн. за тонну вартість 32000000 грн. Цей акт 13.08.2009р. зареєстровано та взято на облік Державним казначейством України.

Платіжним дорученням №10 від 13.08.2009 Державне казначейство України оплатило ТОВ "Молочна Рів'єра" вартість товару у розмірі 32000000 грн.

09.09.2009 року між ТОВ "Молочна Рів'єра" (поклажодавець) та ТОВ "Полтавахолодпром" (зберігач) було укладено договір зберігання №96, у відповідності до якого зберігач зобов'язався зберігати передані йому поклажодавцем продукти харчування згідно накладних, і повернути останньому на його вимогу той самий товар без втрати і пошкодження, а поклажодавець зобов'язується прийняти цей товар (п.1.1 договору зберігання №96).

За даними бухгалтерського та складського обліку ТОВ "Полтавахолодпром" у період з 01.06.2009р. по 01.06.2010р. на виконання умов договору зберігання №96 ним отримано від ТОВ "Молочна Рів'єра" на зберігання товар - масло солодковершкове селянське у загальній кількості 866,852 тон.

Відповідачем повернуто ТОВ "Молочна Рів'єра" зі зберігання масло солодковершкове в кількості 437,128 тон. Залишок товару, який залишився на зберіганні у відповідача, становив 429,724 тон, що також підтверджено матеріалами зустрічної перевірки з питань документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з ТОВ "Молочна Рів'єра" у ТОВ "Полтавахолодпром", проведеної на підставі постанови Октябрського районного суду м.Полтави від 17.05.2010 та на підставі постанови від 17.05.2010 про призначення позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ТОВ "Молочна Рів'єра", винесеної старшим слідчим ОВС СВ УСБУ України у Полтавській області в межах кримінальної справи, порушеної стосовно директора ТОВ "Молочна Рив'єра".

Листом №199 від 21.10.2010 директор ТОВ "Полтавахолодпром" повідомив Голову Держкомрезерву, що станом на 21.10.2010 року у ТОВ "Полтавахолодпром" знаходиться на зберіганні масло солодковершкове, яке надходило від ТОВ "Молочна Рів'єра" у відповідності до договору зберігання №96 від 09.09.2009. Вказаний товар зберігається в холодильній камері №12 за адресою: м.Полтава, вул.Партизанська, 8/20. Матеріально відповідальна особа -комірник Гудзь В.Є. За даними бухгалтерського та складського обліку підприємства станом на 21.10.2010 року залишок масла, що надходило від ТОВ "Молочна Рів'єра" у відповідності до вищевказаного договору зберігання, становить 429,724 тон (а.с.43 т.1).

Відтак, з посиланням на норми ст.ст.942,943 ЦК України апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право звернутись за захистом своїх законних прав та інтересів до первісного зберігача (ТОВ "Молочна Рів'єра") за договором про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву №ЮР-2зб/366-2009 від 28.07.2009, оскільки саме первісний зберігач несе відповідальність за дії особи (відповідача), якій він передав річ на зберігання, в тому числі й за дії кінцевого зберігача по незаконному відчуженню матеріальних цінностей держрезерву іншим особам.

Постановою господарського суду Полтавської області від 05.05.2011 у справі №18/85 третю особу (ТОВ "Молочна Рів'єра") визнано банкрутом та відкрито лік відаційну процедуру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом на захист інтересів, звернувшись до господарського суду Полтавської області з заявою від 10.12.2010 про визнання кредитором ТОВ "Молочна Рів'єра" на загальну суму 64824069,18 грн. у справі №18/85 про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра". При цьому, до вказаних кредиторських вимог увійшла сума, яку позивач заявив до стягнення з ПАТ "Полтавахолодпром" в межах справи №18/205/12.

Зазначені грошові вимоги позивача до ТОВ "Молочна Рів'єра" визнані судом у повному обсязі та ухвалою господарського суду Полтавської області у справі №18/85 від 15.02.2011 включені до реєстру вимог кредиторів.

Отже, звертаючись до суду з позовом до ТОВ "Полтавахолодпром", позивач заявляє до відповідача грошові вимоги щодо відшкодування за вданої йому шкоди у розмірі вартості "масла солодковершкового", які вже були визнані судом в іншій справі та підлягають задоволенню на користь по зивача за рахунок ТОВ "Молочна Рів'єра" під час здійснення ліквідаційної процедури.

Згідно приписів чинного законодавства та виходячи з умов договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву №ЮР-2зб/366-2009 від 28.07.2009, позивач має право вимагати захисту своїх цивільних прав від третьої особи. Вказане право позивача вже реалізоване та захищено, що підтверджується ухвалою суду у справі №18/85.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної ) шкоди.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України).

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще і тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ч.3 ст.22 ЦК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності необхідне також і тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її заподіяла.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, безпосередньо між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ТОВ "Полтавахолодпром" не укладався договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, як того вимагає ч.5 ст.4 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Відповідно до п.10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. У вказаних приймальних актах зазначається найменування і адреса відповідального зберігача, посада керівників та найменування підприємства, а також матеріально-відповідальної особи, які приймають у держрезерв матеріальні цінності із зазначенням їх найменування, виду, сорту, марки і інших показників, дати прийняття, кількості товару, ваги, їх ціни і суми. Крім цього, в актах форми Р-16 зазначаються якісні показники продукції та підстави для прийому.

Як роз'яснено в п.п.4,10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв", господарські суди повинні у кожному конкретному випадку з'ясовувати дійсний зміст правовідносин сторін на предмет наявності між ними договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей. Доказами такої наявності можуть бути, зокрема, акт про приймання матеріальних цінностей та належно оформлені бухгалтерські документи складського обліку. Подані позивачем (Держрезервом України) документи щодо закладення матеріальних цінностей до державного резерву і проведення ревізій і перевірок обліку наявності цих матеріальних цінностей не мають для господарського суду заздалегідь встановленої доказової сили (частина друга статті 43 ГПК). Господарський суд повинен з'ясовувати і оцінювати всі обставини, пов'язані із закладенням матеріальних цінностей до державного резерву і подальшим їх зберіганням, у тому числі: чи укладався сторонами договір зберігання матеріальних цінностей, а якщо ні, - то з яких причин і чи існують інші докази виникнення зобов'язань щодо такого зберігання, у чому конкретно полягає незабезпечення збереження матеріальних цінностей, у який спосіб та з яких підстав здійснювалося їх відпущення тощо.

Таким чином, саме підписані відповідачем акти приймання-передачі за формою Р-16 є належними первинними документами, які підтверджують факт закладення матеріальних цінностей державного резерву на відповідальне зберігання до відповідача та, як наслідок, свідчать про виникнення у товариства цивільних прав та обов'язків і відповідальності зберігача матеріальних цінностей державного резерву.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та заявником не доведено складання та підписання відповідачем акту про приймання матеріальних цінностей державного резерву за формою №Р-16 та належно оформлених бухгалтерських документів складського обліку (накладних, квитанцій тощо), які б підтверджували наявність між сторонами по справі договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей. Натомість, судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено, що відповідний акт було складено та підписано виключно уповноваженими особами ТОВ "Молочна Рів'єра" (приймальний акт на зберігальне зобов'язання №2 форма №Р-16 (малий формат) №042608).

Наведений висновок апеляційного суду також відповідає приписам п.3 ч.1 ст.937 ЦК України, згідно яких письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Враховуючи обставини укладення договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву №ЮР-2зб/366-2009 від 28.07.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву і ТОВ "Молочна Рів'єра" та подальшого укладення договору зберігання №96 від 09.09.2009 між ТОВ "Молочна Рів'єра" (поклажодавець) та ТОВ "Полтавахолодпром" (зберігач), апеляційний суд в обґрунтування підстав для відмови в позові до кінцевого зберігача (ТОВ "Полтавахолодпром") цілком правомірно послався на норму ч.3 ст.943 ЦК України, згідно якої у разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання .

Адже, саме первісний зберігач несе відповідальність за будь-які дії особи (відповідача), якій він передав річ на зберігання, в тому числі й за дії кінцевого зберігача по незаконному відчуженню матеріальних цінностей держрезерву іншим особам.

Крім того, умови укладеного між ТОВ "Молочна Рів'єра" та ТОВ "Полтавахолодпром" договору зберігання №96 від 09.09.2009 не містять жодних посилань на те, що предметом цього договору є зберігання саме матеріальних цінностей держрезерву в певному обсязі, раніше переданих на відповідальне зберігання третій особі як первісному зберігачу.

Водночас, як вбачається зі змісту позовної заяви Державного агентства резерву України, в обґрунтування підстав позову у даній справі позивач не послався на норму ст.1166 ЦК України, якою передбачені загальні підстави відповідальності за завдану позадоговірну майнову шкоду. Разом з тим, в первісному рішенні та оскаржуваній постанові також відсутні посилання суду на відшкодування позадоговірної шкоди на підставі ст.1166 ЦК України. Таким чином, необґрунтованими визнаються посилання скаржника на те, що предметом розгляду у даній справі є відшкодування саме позадоговірної майнової шкоди, завданої останньому відповідачем.

Колегія погоджується з твердженням скаржника про помилковість висновку апеляційного суду про те, що право позивача на відшкодування шкоди у спірній сумі вже було реалізовано шляхом звернення до суду із заявою про визнання його кредитором у справі №18/85 про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра", оскільки позивач в процесі розгляду зазначеної справи про банкрутство зменшив свої кредиторські вимоги на спірну суму, що оформлено ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.04.2012 у справі №18/85 про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра".

Однак, самі по собі помилкові посилання суду апеляційної інстанцій на реалізацію своїх прав на відшкодування шкоди в межах провадження у справі №18/85 про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра" не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, а тому й не можуть бути достатньою підставою для її скасування. Адже, в основу правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову покладено норму ч.3 ст.943 ЦК України та обставини недоведеності існування між сторонами у справі договірних відносин щодо зберігання матеріальних цінностей держрезерву.

Колегія також враховує, що на момент розгляду справи №18/205/12 судом першої інстанції (рішення від 20.03.2012) ухвала господарського суду Полтавської області від 24.04.2012 у справі №18/85 взагалі ще не була винесена та об'єктивно не могла бути врахована в якості доказу.

Інші наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судом доказів та до намагань надати перевагу певним доказам (ухвала господарського суду Полтавської області від 24.04.2012 у справі №18/85 про банкрутство ТОВ "Молочна Рів'єра", постанова Полтавського районного суду від 20.07.2011 по кримінальній справі №1-152/2011), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Слід також зазначити, що на відміну від вироку в кримінальній справі, будь-яка постанова суду у кримінальній справі не є носієм преюдиціальних фактів у розумінні ст.35 ГПК України, а тому згідно вимог ст.43 цього Кодексу наявна у справі постанова Полтавського районного суду від 20.07.2011 по кримінальній справі №1-152/2011 (а.с.104-105 том 2), як така, що не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили, оцінювалася апеляційним господарським судом в сукупності з іншими доказами по справі.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 у справі №18/205/12 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного агентства резерву України -без задоволення.

Головуючий, суддяВ.Овечкін Судді:Є.Чернов В.Цвігун