Постанова

від 31.10.2012 по справі 17/5007/38/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р. Справа № 17/5007/38/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу на рішення господарського суду Житомирської області від 04.09.12 р. у справі №17/5007/38/12 (суддя Шніт А.В.)

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи, с.Андрушки Попільнянського району

до товариства з обмеженою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод", с. Руда, Сквирський район

про визнання права користування земельними ділянками

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Сорока Л.М. (довіреність б/н від 31.08.2012р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.09.12р. у справі №17/5007/38/12 у позові приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи до товариства з обмеженою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" про визнання права користування земельними ділянками -відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою господарського суду Житомирської області від 22.05.2012р., з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29.05.2012р. у справі 17/5007/38/12.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоведено наявності у нього права користування спірними земельними ділянками станом на час розгляду справи в суді, а тому заявлений позов не підлягає до задоволення (т.9, арк.справи 157-159).

Не погоджуючись прийнятим рішенням, позивач - приватне сільськогосподарське підприємство ім. Цюрупи подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що господарський суд Житомирської області, в порушення положень ГПК України, стосовно дослідження доказів та обставин по справі, необгрунтовано дійшов висновку, що додатковими угодами до договорів оренди землі на території Ягнятинської та Верхівнянської сільських рад, які укладені між позивачем та фізичними особами - орендодавцями, внесено лише зміни щодо уточнення умов та порядку укладення договорів оренди землі, а сам строк дії договорів залишився незмінним та становив п'ять років.

На підставі ст.ст.15, 18-20 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 210, 252, 253, 640, 654 ЦК України стверджує, що зміни до договору оренди землі вчиняються у тій самій формі, що й договір, що змінюється, та набувають чинності з моменту державної реєстрації, тому вищезгадані додаткові угоди набули чинності з моменту їх державної реєстрації, тобто 2009 року, а відтак строк дії договорів оренди продовжено на 5 років з моменту державної реєстрації додаткових угод, тобто є встановлений до 2014 року.

Вважає, що господарським судом першої інстанції неправильно застосовані положення норм матеріального права щодо визначення порядку продовження строку дії договору оренди землі.

Правовідносини між позивачем та фізичними особами - орендодавцями земельних ділянок складалися до моменту набуття чинності нової редакції ст. 33 Закону України «Про оренду землі»в редакції закону від 17.02.2011 року №3038-VІ. Договори оренди були підписані та зареєстровані у 2005-2006 роках та додаткові угоди до них були підписані у грудні 2006 - січні 2007 років і зареєстровані у 2009 році. Однак, суд першої інстанції посилається на ст.33 Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року №3038-VI, який набув чинності 12.03.2011 року.

Також скаржник вважає, що судом першої інстанції, всупереч ст.ст.7, 20 ГК України, ст.ст.15, 16 ЦК України, вказано у рішенні на відсутність у позивача права на захист невизнаного відповідачем права користування земельними ділянками за сутності при цьому порушень прав та законних інтересів позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2012р. у справі №17/5007/38/12 апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 31.10.2012р. (т.10, арк.справи 2).

Відповідач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, однак в судовому засіданні апеляційної інстанції 31.10.2012р. представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представником позивача подано через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду письмове клопотання (вх.№14074/12, Д-1) про відкладення розгляду справи у зв'язку із присутністю представника в іншому судовому засіданні в іншому суді.

Дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки ухвалою від 04.10.2012р. суд не зобов'язував конкретного представника з'явитися у судове засідання, а уповноваженого представника юридичної особи, який мав здійснювати представницькі повноваження приватного сільськогосподарського підприємства ім.Цюрупи. Крім того, до клопотання не додано жодних доказів перебування представника в іншому судовому засіданні.

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

В 2005 році приватне сільськогосподарське підприємство ім. Цюрупи уклало з фізичними особами -орендодавцями договори оренди землі, за умовами яких орендодавці (фізичні особи -власники паїв) надають, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування земельні ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції, які знаходяться в с.Верхівня та с.Ягнятин Ружинського району Житомирської області. Зазначені угоди є аналогічними за змістом.

Пунктом 8 зазначених договорів сторони угод визначили: «Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».

Договори зареєстровані в установленому законом порядку в березні 2005 року, лютому 2006 року, липні 2006 року, грудні 2006 року - січні 2007 року.

Земельні ділянки передані позивачу за відповідними актами приймання-передачі, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У грудні 2006 року та січні 2007 року позивачем укладено з частиною фізичних осіб -орендодавців додаткові угоди, п.1 яких внесено зміни до п.8 вищевказаних договорів оренди землі, а саме викладено в наступній редакції: "Договір укладено на 5 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва -з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Попередню редакцію п.8 визнати такою, що втратила чинність".

Звертаючись з позовом до господарського суду Житомирської області з позовною заявою, а зрештою до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що додатковими угодами продовжено строк дії основних угод на п'ять років.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що згідно передбачених у додаткових угодах змін до п.8 договорів оренди землі, внесено зміни лише щодо уточнення умов та порядку укладення договорів оренди землі, а строк дії договорів оренди землі залишився незмінним і становив п'ять років.

Державна реєстрація договорів оренди відбулась 10.03.2005р., 06.02.2006р., 04.07.2006р., 28.12.2006р. -по Верхівнянській сільській раді та 23.01.2007р. -по Ягнятинській сільській раді, саме з цих дат розпочалось відрахування строку дії договорів оренди, укладених між позивачем та власниками земельних ділянок (паїв) на території Верхівнянської та Ягнятинської сільських рад Ружинського району, який мав закінчитись відповідно 10.03.2010 року, 06.02.2011 року, 04.07.2011 року, 28.12.2011 року та 23.01.2012 року.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що до спливу вищезазначених дат, позивач мав право користуватися земельними ділянками, що розташовані на території Верхівнянської та Ягнятинської сільських рад Ружинського району на підставі договорів оренди, які укладені та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 792 ЦК України щодо найму (оренди) земельної ділянки як специфічного виду майна регулюється спеціальним законом. Відтак, до відносин оренди земельної ділянки підлягають пріоритетному застосуванню норм Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Згідно положень статтею 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Житомирської області, що договори оренди землі по Верхівнянській та Ягнятинській сільській раді припинились відповідно 10.03.2010 року, 06.02.2011 року, 04.07.2011 року, 28.12.2011 року та 23.01.2012 року.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про оренду землі", в редакції, яка діяла на момент закінчення договорів оренди землі (зміни внесено Законом України від 17.02.2011р. N3038-VI) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється зокрема, із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Як встановлено місцевим господарським судом, в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем дій, передбачених умовами п.8 договорів оренди та ст.33 Закону України "Про оренду землі" та спрямованих на поновлення договорів оренди землі.

Отже, скаржником не доведено наявності у нього права користування спірними земельними ділянками станом на час розгляду справи в суді, а тому господарський суд Житомирської області прийшов до вірного висновку, що заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Отже, місцевий господарський суд вірно прийшов до висновку, що посилання позивача про невизнання відповідачем за позивачем права користування вищевказаними земельними ділянками за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання права користування земельними ділянками в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Однак, позивач не наводить в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду, а лише стверджує про те, що відповідач у справі подає до відділу Держкомзему на державну реєстрацію договори оренди земельних ділянок, датовані березнем 2012 року, обставини підписання яких позивачу невідомі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення ст.ст.32-34 ГПК України припущення позивача щодо укладення відповідачем договорів на ці ж земельні ділянки (паї) не підтверджується матеріалами справи. Так само як і не встановлено факту ведення відповідачем сільськогосподарських робіт на орендованих позивачем ділянках.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи на рішення господарського суду Житомирської області від 04.09.12 р. у справі №17/5007/38/12-залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Дужич С.П.