Постанова

від 01.12.2011 по справі 2а-6239/10/1770

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-6239/10/1770

Головуючий у 1-й інстанції: Дудар О.М.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

ПОСТАНОВА

іменем України

"01" грудня 2011 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

Пасічник С.С.,

при секретарі Бєляєвій Т.В. ,

за участю представників позивача: Брикайло Л.С., представника за довіреністю,

Кочергіна І.І., представника за довіреністю,

Найдича М.А., представника за довіреністю,

Голубокої Т.В., представника за довіреністю,

від відповідача: не з"явився.,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "29" квітня 2011 р. у справі за позовом Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Дочірнє підприємство "Авіком Рівне" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2010р. №0004332342/0 та від 22.12.2010р. №0004332342/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 689008,00грн., у т.ч.: 459339,00грн. - за основним платежем, 229669,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

На обгрунтування позову зазначав, що висновки, викладені у акті перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам та суперечать чинному законодавству. Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акта планової виїзної перевірки від 12.11.2010р. №1823/23-100/30559953, в якому працівники податкового органу прийшли до висновку про порушення підприємством пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Позивач вважав, що суми податку на додану вартість, сплаченого ТОВ "ОНІКС СОЮЗ", ТОВ "Європейська Інвестиційна Фінансова Група", ТОВ "Вестком-Груп", ТОВ "Бастіон 2008", ТОВ "Бета Трейдінг2" та ТОВ "Авіком" в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг, підтверджені у встановленому порядку податковими накладними, виданими суб'єктами господарювання, які були зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Зазначав, що висновки відповідача базуються виключно на даних автоматизованої бази співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів ДПА України, згідно з якими вказані контрагенти позивача декларацій з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року, квітень, травень і червень 2010року не подавали, й відповідно податок на додану вартість до бюджету не сплатили. Оскільки несплата контрагентом податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, то зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

З постановою суду першої інстанції позивач не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про задоволення позову. При цьому позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, Державною податковою інспекцією у м.Рівне з 18.10.2010р. по 05.11.2010р. проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства Дочірнім підприємством "Авіком Рівне" за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. За наслідками проведеної перевірки складено акт від 12.11.2010р. №1823/23-100/30559953, яким встановлено порушення позивачем, зокрема: п.1.6 пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено платежі до бюджету з податку на додану вартість на суму 459339,00грн., у т.ч.: листопад 2009 року - 156883,00грн., грудень 2009 року - 52865,00грн., квітень 2010 року - 41198,00грн., травень 2010 року - 134258,00грн., червень 2010 року -74135,00грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м.Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010р. №0004332342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 689008,00грн., у т.ч.: 459339,00грн. - за основним платежем, 229669,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. (т.1 - а.с.9).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження вказаного рішення.

Рішенням від 17.12.2010р. №54388/25-09 про результати розгляду первинної скарги ДПІ у м.Рівне скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010р. №0004332342/0 - без змін (т.1, а.с.41-44), ДПІ у м.Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення №0004332342/1 (т.1, а.с. 139).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем в ході проведення перевірки надано контролюючому органу всі податкові декларації в розрізі контрагентів, з якими позивач в період, що перевірявся мав господарські операції, застережень щодо правильності їх оформлення останній не навів. На підтвердження господарських операцій з обумовленими контрагентами позивачем у ході проведення перевірки та в ході розгляду справи суду надано податкові накладні, видаткові накладні, відповідні договори поставки з додатками до них, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату отриманих товарів.

З огляду на приписи п.п.7.7.1, 7.7.2 "а" п.7.7 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР суд першої інстанції дійшов висновку, що Закон не ставить в залежність віднесення платником податку відповідних сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту, від сплати контрагентами відповідних податкових зобов'язань до бюджету. Несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту позивачу. Також суд першої інстанції вказав, що податковим органом не надано жодних доказів несплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами ДП "Авіком Рівне", а податкові накладні, виписані для позивача ТОВ "ОНІКС СОЮЗ2", ТОВ "Європейська Інвестиційна Фінансова Група", ТОВ "Вестком-Груп", ТОВ "Бастіон 2008", ТОВ "Бета Трейдінг" та ТОВ "Авіком" містять усі реквізити, передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР і на момент їх виписування контрагенти позивача були зареєстрованими платниками ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки зазначене стверджується матеріалами справи.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 23.11.2010р. №0004332342/0 та від 22.12.2010р. №0004332342/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 689008,00грн. з огляду на те, що позивач у адміністративному позові та його представник у судовому засіданні, посилаючись на використання отриманих від ТОВ "ОНІКС СОЮЗ", ТОВ "Європейська Інвестиційна Фінансова Група", ТОВ "Вестком-Груп", ТОВ "Бастіон 2008", ТОВ "Бета Трейдінг" та ТОВ "Авіком" паливно-мастильних матеріалів, а також послуг з оренди у господарській діяльності підприємства, при цьому не надав суду жодних документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували вказані обставини, а також не було надано інших документів (в тому числі документів, наявність яких передбачена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. N281/171/578/155), крім рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, на підтвердження отримання обумовлених товарно-матеріальних цінностей та послуг від вказаних контрагентів.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичного проведення господарських операцій з названими контрагентами ДП "Авіком Рівне" не доведено та не доведено пов'язаність цих операцій з господарською діяльністю підприємства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХІV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як слідує з матеріалів справи, зі змісту акта перевірки №1832/23-100/30559953 від 12.11.2010 року, спірні господарські операції позивачем відображені по бухгалтерському обліку правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках.

При цьому слід зазначити, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Факт отримання позивачем ПММ від контрагентів підтверджено видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Здійснення позивачем оплати отриманого товару підтверджується банківськими виписками, про що зазначено в акті перевірки.

Що ж стосується одержання позивачем послуг оренди від ТОВ "Авіком", то останні згідно акта перевірки (Т.1, а.с.32) підтверджуються як податковими накладними так і належними проводками по бухгалтерському обліку. Податковий орган в акті перевірки посилається виключно на недекларування ТОВ "Авіком" податкових зобов"язань з позивачем.

Крім того, з акту перевірки не вбачається, що відповідач ставить під сумнів товарність господарських операцій позивача з контрагентами.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що прийняття нафтопродуктів за умовами укладених договорів поставки нафтопродуктів не підтверджено документами, складання яких передбачено положеннями Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України №281/171/578/155 від 20 травня 2008 року, зокрема товарно-транспортними накладними. При цьому суд першої інстанції не вимагав у позивача надати такі документи та не зазначив у рішенні, яких саме документів останнім не надано. Посилання на відсутність конкретних первинних документів у позивача не містяться і в акті перевірки.

Слід зазначити, що метою складання пердбачених в "Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів" документів є визначення кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів що поставляються, з метою проведення майбутнього коригування їх вартості.

Відповідно до преамбули Закону України "Про податок на додану вартість", зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, норми якого підлягають застосуванню до спірних відносин, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Абзац третій даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме: договори поставки, купівлі-продажу, договори оренди, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт та інші спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування податкового кредиту, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а порушення судом першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржувану постанову не можна визнати законною і обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а відтак, постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2011 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі, яким в позовні вимоги необхідно задовольнити.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного від "29" квітня 2011 р. скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Дочірнього підприємства "Авіком Рівне" до Державної податкової інспекції у м.Рівне задовольнити. Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інеспекції в м. Рівне за №0004332342/0 від 23.11.2010р. та за №0004332342/1 від 22.12.2010р. визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Л.В. Кузьменко

судді: (підпис) (підпис) Л.О. Зарудяна С.С. Пасічник

З оригіналом згідно: суддя

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Дочірнє підприємство "Авіком Рівне " пров.Робітничий 5,м.Рівне,33009

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівне вул. Відінська, 8,м.Рівне,33023